Четвер, 27 Січня 2022 р.
2 Серпня 2013

ІГРИ ДОРОСЛИХ ЧОЛОВІКІВ

  У закинутому с.Трибухівка Дунаєвецького району 20-21 липня можна було нарахувати зо три десятки автомобілів і понад сотню озброєних до зубів чоловіків у військовому одязі, котрі вчинили перестрілку. Довкола лунали автоматні черги та вибухи гранат, дим від яких раз по раз здіймався над лісом. Ні, це не бойові баталії і не зйомки фільму. Мужніх чоловіків різного віку об’єднала гра страйкбол.

ВБИЛИ? ЗІЗНАЙСЯ!

Андрій МазійЗародилася ця гра в Японії, де після капітуляції в Другій світовій війні було заборонено мати власні Збройні сили. Тому винахідливі японці знайшли інший спосіб військового виховання. Вони створили пневматичні копії бойової зброї, які збігалися з реальними прототипами вагою, скорострільністю, схемою збирання. Патрони в цій зброї замінили 6-міліметрові кулі, виготовлені з легкого пластику. З таким знаряддям цілком можна було проводити реальні тренування. Згодом це заняття переросло у дозвілля, яке захопило і весь світ.

Ігри проводяться за заздалегідь вигаданими сценаріями. Гравці отримують певні завдання (місії), які мають виконати. Суперники ж, відповідно, повинні завадити це зробити. Також у гравців мають бути рації для спілкування між учасниками однієї команди. Застосовувати фізичну силу категорично заборонено. Можна лише стріляти пластиковими кулями або гранатами, в яких використовують насіння кукурудзи. Вони не залишають жодних слідів на одязі. Тому гравці, в яких влучили, мають бути чесними. «Вбиті» одягають червону пов’язку, яка свідчить, що вони вже поза грою.

Щодо заходів безпеки, то всі гравці одягають окуляри, а дехто – ще й додатково маску на обличчя та якомога більше одягу. Все-таки черга автоматних пострілів із близької відстані може викликати гематому або вибити зуб. Тому на змаганнях зі страйкболу обов’язково має бути лікар.

Страйкбол – захоплення недешеве. Щоб придбати необхідне спорядження, потрібно викласти понад дві тисячі гривень. У Кам’янці таке не продається, проте його можна придбати через Інтернет або у великих містах. Як варіант, його можна взяти напрокат.  

СЕРБИ ПРОТИ БОСНІЙЦІВ

Повернемося до гри у Трибухівці. Вона була ретельно продумана та організована. Гравці відтворювали події громадянської Балканської війни у першій половині 90-х, а точніше баталії в місті Горажде, неподалік від Сараєвого. За цю територію велися важкі бої між сербами та боснійцями-мусульманами. В місті також перебували миротворчі сили США та Великої Британії, котрі симпатизували боснійцям.

«Американець» на завданніТож на території Трибухівки, в занедбаних напівзруйнованих хатах, організували штаби всіх чотирьох сторін, на вулиці збудували необхідні споруди: дерев’яні навіси, бліндажі з мішків, наповнені піском. Більшість учасників грали роль сербів і боснійців. Американські та британські миротворці, яких було менше, мали свої особливі місії. Гравці приїхали із Києва, Тернополя, Чернівців, Рівного, Хмельницького, Шепетівки та Кам’янця-Подільського.  

Організатор і куратор змагань кам’янчанин Андрій Мазій постійно давав командам завдання, з якими вони мали впоратися за годину. Гра велася добу і без перерви. Вояки робили паузу лише для споживання їжі, яку їм розвозили. Вночі вони брали ліхтарики, «блималки» для «вбитих» і продовжували баталії. До речі, всі «вбиті» йшли на «мертвяк» (місце, де вони збиралися) і знову «оживали» щогодини. Тож за своє «життя» ніхто особливо не хвилювався, і «заруба» була завзятою. Обстрілювання баз супротивника, підривання мосту (умовно), переміщення стратегічних вантажів, помічення території димовою завісою для авіабомбардування – ці та інші завдання раз у раз отримували команди. Коли тебе в будь-яку мить можуть підстрелити, а ти зосереджений на своєму завданні, відчуття адреналіну переливається через край.

ЧОЛОВІКИ ПОВИННІ ВОЮВАТИ

У Кам’янці справжнім ентузіастом страйкболу є Андрій Мазій. Він і організовує, і грає, і зі спорядженням допомагає.

– Андрію, як знайшли таке чудове місце для гри?

– Раніше ми збиралися на такі масштабні ігри у с.Блищанівка, що на Дунаєвеччині. Там також багато розвалених будівель. Нещодавно друзі, які полюбляють страйкбол, порадили Трибухівку. Обираємо такі місця, тому що цікаво, коли є не тільки ліс, а й споруди.

– Щоб створити тут антураж для змагань, мабуть, потрібно було багато зусиль?

Перестрілка– Впродовж двох місяців ми готували територію. А загалом, щоб усе придумати, потрібно було місяців чотири. Це непросте захоплення – потрібно вкладати час, гроші й душу. Щодо фінансів, то ми збираємо із учасників внески, які й покривають витрати.

– І часто ви збираєтеся на страйкбол?

– На такому рівні ми його організовуємо раз у рік. А по Україні постійно проходять ігри, в яких можна постріляти. Аби просто пограти чотири годинки у скромніших масштабах, ми збираємося декілька разів на місяць у Цибулівському лісі чи деінде поблизу міста. Там я вже не тільки розробляю сценарій, але й повноцінно беру участь. Адже на масштабних змаганнях такої можливості в мене немає, бо виступаю в ролі куратора.

– Скільки кам’янчан займаються страйкболом?

– Десь шістдесят чоловіків. Але зібрати їх усіх на одному змаганні неможливо. Сюди приїхали 34.

– Які ще військові події Ви відтворюєте під час гри?

– Від Другої світової до конфліктів сьогоднішніх днів. Найчастіше відображаємо події в Афганістані та Чечні, іноді самі вигадуємо ситуації.

– Що спонукає цим займатися?

– Чоловіки – хижаки за природою, і їм потрібно якось витрачати енергію. А взагалі, це спорт, свіже повітря та адреналін. Чоловіки повинні воювати, вони не домашні тварини.