«ПОЛІТЕХНІК» ПОЛЮЛЯК

Приємно стежити за земляками, які досягають значних висот. Правда, у більшості видів спорту кам’янчанам, аби досягти високого рівня, потрібно залишати рідне місто. Щодо баскетболу – він у Кам’янці розвивається як на дитячому, так і на дорослому рівнях. Але відсутність відповідних фінансів не дозволяє стрибнути вище від першої ліги, хоча талановиті гравці в нас час від часу з’являються. У всякому разі, в баскетбольній Суперлізі України грає один корінний кам’янчанин. Це 23-річний атакуючий захисник Микола ПОЛЮЛЯК – гравець львівського БК «Політехніка-Галичина».

Почувши звістку, що хлопець завітав до рідного міста, ми не могли упустити нагоди із ним поспілкуватися.

– Я починав займатися в ДЮСШ №1, виступав у дитячо-юнацькій баскетбольній лізі, – розповідає Микола про своє становлення, – потім потрапив у наш «Ді Ді Бао», з яким грав у чемпіонаті області та першій лізі чемпіонату України. В Кам’янці моїми тренерами були Кім Мітельман і Андрій Бойко. Але після закінчення школи я вступив на навчання до НУ «Львівська політехніка». На другому курсі прийшов на тренування в університетську команду, і мене прийняли грати за «дубль». А через два роки, 2009-го, я вперше потрапив до основного складу «Політехніки» і почав набувати невеличкої ігрової практики в Суперлізі України.

– Що найбільше запам’яталося з цього періоду?

– Моя перша поява в стартовому складі «Політехніки». Ми змагалися в Кубку України проти запорізького «Ферро-ЗНТУ», я відіграв 8 хвилин.

– Чому ж згодом втратив місце в «основі»?

– Тоді в команди змінився тренер, прийшли нові гравці, і я, хоч тренувався з основною командою, перестав отримувати ігровий час. Через те і грав за «дублерів».

– Зате став одним з найкращих у змаганнях дублювальних складів…

– Я працював над собою – і це принесло плоди.

– Навесні ти опинився в білоруському «Свіслочі». Як це сталося і як там гралося?

– Зателефонував мій агент і сказав, що є пропозиція пограти в чемпіонаті Білорусі. Я хотів отримувати якомога більше ігрової практики, тому погодився. Мене «Свіслоч» взяв в оренду на півроку.

Коли я приїхав, команда була на сьомому місці в чемпіонаті, зате закінчили сезон ми на четвертому. Щоправда, я через травму півтора місяця був поза грою. А загалом, у Білорусі трішки слабший рівень баскетболу, ніж в Україні.

– А що можеш сказати про тамтешній рівень життя?

– Влада суворо дивиться за порядком у країні. Сказати, що там люди живуть гірше, ніж в Україні, я не можу. В деяких аспектах, може, й краще.

– Миколо, а які в тебе плани надалі?

– Я знову повернувся до «Політехніки». Буду намагатися закріпитися у великому баскетболі й прогресувати. Хочу зіграти у єврокубках.

– А в Кам’янці буваєш часто? Не думаєш тут осісти після завершення кар’єри баскетболіста?

– Тут живуть мама і сестра, але мені рідко і ненадовго вдається сюди приїхати. У нас двічі на тиждень ігри, проходять тренувальні збори… А в майбутньому, чесно кажучи, не знаю куди життя закине… Я не загадую наперед, але хочу ще довго грати у баскетбол.