Субота, 29 Січня 2022 р.
23 Серпня 2013

КАМ’ЯНЕЦЬКИЙ ВИХОВАНЕЦЬ ДОНЕЦЬКОГО «ШАХТАРЯ»

Чи може Кам’янець похвалитися славетними футболістами? Загалом, якщо вдатися до історії, то так. Правда, останніми роками кам’янчани лише іноді «вигулькують» у клубах Прем’єр-ліги України. І серед них можна відзначити постать Андрія ШИБКА, котрий як футболіст сформувався у донецькому «Шахтарі». І, можливо, він би ще «засвітився» на найвищому рівні, якби прикра травма не обірвала його кар’єри в 25 років. Нині Андрій знову проживає в рідному Кам’янці.

ЯК ЧІП СТАВ ФУТБОЛІСТОМ

Андрій ШИБКОКам’янецькі однолітки Шибка пам’ятають, як у дитинстві, ганяючи у дворі м’яча, він серед хлопчиків особливо вирізнявся грою. Його називали Чіпом.

– У футбольній секції нашої ДЮСШ №2 я займався з 10 років у тренера Володимира Лукашевича, – розповідає Андрій. – Коли мені виповнилося 13, Володимир Анатолійович повіз мене у донецький «Шахтар», де проходив відбір до дитячої групи. Я себе непогано презентував і отримав випробувальний термін – місяць. У той час у Санкт-Петербурзі відбувся дитячий турнір, на якому я забив два голи. Тож і залишився у школі «Шахтаря».

Спочатку було важко, бо я ще був малий. Незважаючи на гарні умови проживання, в перший рік хотілося додому. Згодом перетерпів і через півтора року зрозумів – це те, що мені потрібно. Я став самостійним, приїжджав додому вже як у гості. Це вже сьогодні вихованці «Шахтаря» живуть на базі за містом, поруч з першою командою. Футбольні поля, басейн, сауна, їдальня – все на місці, а школа – за 5 км. А ми тоді жили в гуртожитку, в центрі Донецька, харчувалися і навчалися в звичайній школі, тільки у нас був спецклас. Спогади про юнацькі роки чудові, бо багато де бував, багато чого бачив. Двічі ми ставали чемпіонами України в юнацькій лізі.

2005 р. директором Академії «Шахтаря» став голландець Хенк фон Стей (нині працює в петербурзькому «Зеніті»). Він змінив підхід до побудови тренувань. «Ви фізично готові просто супер, але технічно й тактично відстаєте від однолітків з Голландії. Там усе побудовано на контролі м’яча», – казав Стей.

ПІД КЕРІВНИЦТВОМ МІСТЕРА ЛУЧЕСКУ

Андрій Шибко чудово себе проявив у футбольній школі «гірників». Спочатку він приміряв капітанську пов’язку в дитячій команді, потім – у «Шахтарі-3», який виступає в другій лізі. Одночасно грав і за юнацьку збірну України. Тож немає нічого дивного, що в 17 років його взяли до основної команди «Шахтаря».

– Після першого тренування до мене підійшов Мірча Луческу, запитав, звідки я, і мовив: «Молодець! Старайся». Всі гравці мене сприйняли нормально, найбільше спілкувався, мабуть, з Чигринським, Шустом і Дуляєм. Хороші стосунки були з бразильцями, які любили жартувати. Запам’ятався такий момент. Одного разу, йдучи вулицею з магазину, чую: «Эй, Андрей!». Обертаюся, бачу машину «Volkswagen Polo» (цей автомобіль у «Шахтарі» давали гравцям як робочий), а там Франселіно Матузалем – в окулярах, кепці, сигарета в руках, музика в салоні грає. «На базу?» – запитує. Бразильці вони такі, своєрідні. Але Матузалем – професіонал, він показував таку гру, що до нього не могло бути запитань, бувало, за тренування жодного разу м’яч не втратить.

Із «Шахтарем» я їздив на збори до Швейцарії та півроку тренувався, зігравши в основі лише один матч проти запорізького «Металурга». Чому не зміг закріпитися в складі команди? Важко сказати. У мене були дуже сильні конкуренти за місце на полі – бразильці Матузалем, Фернандіньо, Жадсон. Та й тренер Мірча Луческу не приділяв особливої уваги молодим українцям. Десь я психологічно не впорався. Втім до 20 років ще грав за дублювальний склад «Шахтаря».

ПЕРШОЛІГОВІ МАНДРІВКИ

Далі в Андрія Шибка було три команди, в кожній з яких він відзначався хорошою грою. Найбільше часу він провів у кіровоградській «Зірці», де став автором першого м’яча команди після відродження: в матчі Кубка України влучний постріл Андрія приніс перемогу над «Явором» (нині ПФК «Суми»).

– Коли мене взяли в дубль «Шахтаря», мікроклімат у команді був поганий, та й я десь втратив ігрову форму, – розповідає він. – А з приходом нового тренера дублювального складу Валерія Яремченка всіх старших футболістів знову відправили в «Шахтар-3». У цей час до мене зателефонував тренер друголігової кіровоградської «Зірки» Ігор Жабченко (ми були знайомі, коли він тренував юнацьку збірну України) і сказав, що на мене розраховує. Я, звісно, хотів виступати хоча б у першій лізі, але Ігор Валентинович запевнив, що через рік спробуємо туди пробитися. Я погодився, і мене взяли в оренду в «Шахтаря». Справді, ми виграли другу лігу і перейшли в першу, де теж демонстрували хороший рівень гри. Останні півроку я був капітаном команди.

2009 р. Шибко в складі кіровоградської «Зорі»Мене тоді помітив тренер запорізького «Металурга» Олег Лутков і запросив на оглядини. Звісно, я хотів пограти у Прем’єр-лізі, тож поїхав. Тренер був задоволений моїми ігровими кондиціями. Але там президент втручався в справи команди і відправив мене в дубль. Я зрозумів, що тут на мене вже не розраховують.

Правом на мене в цей час володів «Шахтар», тож мені повідомили, якщо хочу повертатися в «Зірку», вона повинна заплатити за мене $30 000 (а через рік я міг піти безкоштовно). Але в «Зірки» були фінансові проблеми, і клуб не знайшов таких коштів. А мені сказали їхати в оренду в першоліговий «Фенікс-Іллічівець», який, по суті, був фарм-клубом «Шахтаря» (Ахметов купив завод, який утримував цю команду). Це клуб із кримського села Калініне. Спочатку було важко: село в центрі Криму, до моря далеко, до найближчих міст далеко. Але звик, ми жили в двоповерховому гуртожитку, харчувалися нормально. Я навіть набрав хорошу ігрову форму. Три місяці там пограв, а потім команда ліквідувалася.

Приїхавши додому, з’ясував, що мені потрібна операція. Я звернувся до «Шахтаря»: якщо не хотіли відпускати, то тепер лікуйте. Мені відповіли: якщо знайду клуб, який мене вилікує, то відпустять безкоштовно.

Тоді мене взяла вінницька «Нива» (перша ліга), де головним тренером був Олег Федорчук. Я радий, що була можливість працювати під його керівництвом. Там я провів вісім щасливих місяців, у нас був дуже дружній колектив. Вінниця сподобалася як місто. Ми тренувалися на штучному газоні, жили в готелі у центрі міста, там же харчувалися. Але потім клуб спіткали фінансові проблеми, перестали платити, зникло харчування… До мене знову зателефонував Ігор Жабченко і запросив повернутися до «Зірки». Федорчук поставився з розумінням, і я погодився.

У «Зірці» теж були проблеми – деякі гравці не сприймали тренера і не викладалися наповну. Згодом прийшов новий тренер Вадим Євтушенко, котрий згуртував команду. Але в мене почалася серія травм, тому я мало грав. Потім Євтушенка запросили до полтавської «Ворскли», а тренером «Зірки» став Ілля Близнюк. На першому тренуванні в нього я зазнав травми коліна, через яку довелося завершити кар’єру, але тоді цього не розумів. Ще півтора місяця тренувався на уколах. У нас була дуже важлива гра з алчевською «Сталлю». Тренер попросив відіграти цей матч, я погодився за умови, що потім дадуть час на лікування. Знеболювального укола вистачило на один тайм гри, втім ми таки перемогли. Потім оглянув лікар і сказав, що в мене така травма, при якій треба зав’язувати з кар’єрою. Але «Зірка» продовжувала лікувати, платила зарплату, сподіваючись, що я одужаю. Проте коліно все одно боліло, тренер перестав на мене розраховувати, тому довелося покинути клуб.

ІНШЕ ЖИТТЯ  

– На початку цього року мені зробили операцію, – продовжує Андрій. – Але я просто так не здався – через 2 місяці почав легенько бігати, та коліно знову дало про себе знати…

Нині розумію, як життя футболіста відрізняється від життя звичайної людини. Там, як в армії, є житло, харчування. Це було цікаво, залишилося багато спогадів, побував у 14 країнах… Потихеньку переорієнтовуюся на тренерську діяльність, мені це подобається. Кам’янецькі хлопці цікавляться футболом, а хто з них стане футболістом – покаже час.

Нині Андрій Шибко, поруч із Володимиром Пташником, допомагає тренувати дітей у ДЮСШ №2. Просто так, безкоштовно, на ентузіазмі, реалізовуючи бажання передати власний досвід. Перебуваючи на тренуваннях Шибка, відчувається професіоналізм і свіже бачення футболу. Приємно, що такий спеціаліст проживає в нашому місті, неприємно – що для нього немає відповідної вакансії.