СПОРТ – ЦЕ МАТЕМАТИКА

З приходом зими чимало спортсменів почали змінювати свіже повітря на спортивні зали. Але легкоатлетів, особливо бігунів, здається, це не стосується. Навіть якщо випаде сніг, заслужений тренер України Василь Ліщук, котрий працює на факультеті фізичної культури національного університету, зі своїми вихованцями прочистить доріжки на міському стадіоні та проводитиме звичні тренування.

– Осінньо-зимовий період є підготовчим – ми розвиваємо загальну та спеціальну витривалість, – розповідає Василь Володимирович, – бігаємо кроси, виконуємо швидкісно-силові вправи, як-от біг з причепленими шинами вагою від 10 до 20 кг, стрибкові вправи на тирсовій доріжці тощо. Тирсова доріжка на міському стадіоні з’явилася нещодавно, завдяки раднику міського голови Сергію Кротіку. Пісок, тирса, трава – це нестандартне покриття. Біг по ньому створює значно більше навантаження на м’язи спортсмена. Для прикладу, найкращий спринтер сьогодення Усейн Болт бігає по траві, а потім виходить на доріжку, де його результат покращується на 2-3 секунди. Те саме практикую і я. Іноді спеціально їдемо до Євпаторії, де бігаємо та стрибаємо по морській набережній. Це допомагає покращити швидкісну витривалість.

– А хто фінансує Ваші виїзди на змагання чи тренувальні збори?

– Найсильніших спортсменів збірної України повністю фінансує держава, але всіх не може. От 7-10 грудня в сербському Белграді буде проходити чемпіонат Європи з кросу. Наш університет представлятимуть двоє спортсменів: Максим Якимчук, який став чемпіоном України серед юніорів, поїде за державні кошти, а Віталію Капітанцю, що був п’ятим у цих змаганнях, потрібно шукати спонсорів.

Легку атлетику не поспішають спонсорувати. Зазвичай бізнесмени, до яких звертаємося по допомогу, кажуть: «Якщо мені держава, як в інших країнах, зменшить податок, я буду утримувати ваших спортсменів. А якщо платитиму податки і допомагатиму вам, не залишиться грошей для зарплати моїм працівникам. Співчуваю, але така в нас держава». Тому діти йдуть до батьків, батьки продають корову або свиню. І тоді дитина може поїхати на збори в Кисловодськ чи Синьогору. В таланти потрібно вкладати гроші, іноді сам допомагав спортсменам.

– Василю Володимировичу, хочеться зачепити ще одну тему. Наш університет часто запрошує вже сформованих спортсменів з інших регіонів, які, звичайно, тут не тренуються. Зате приносять залікові пункти нашому вишу та… іншим областям.

– Такі спортсмени навчаються за індивідуальним графіком. Для прикладу, якщо Наталія Лупу виступає за Чернівецьку область, але навчається в нас, вона укладає договір із нашою обласною Федерацією легкої атлетики, відповідно до якого 50% залікових балів приносить Хмельниччині.

– Але Ви можете похвалитися і своїми вихованцями, які досягли значних успіхів?  

– Звісно. Наприклад, брати Василь (чемпіон Європи) та Олександр Матвійчуки з Ізяславського району приїхали до Кам’янця на навчання з ІІ розрядом, а тут стали майстрами спорту міжнародного класу. Максим Якимчук і Віталій Капітанець теж тренуються в мене. Я можу здібного, але «нульового» спортсмена за 4-6 років вивести у майстри спорту. Більшість моїх вихованців – мешканці гуртожитку, а от з місцевими працювати не доводилося. Часто в спортшколах з дітьми працюють дуже інтенсивно, і в дорослому віці їхній організм вичерпаний, вони не можуть прогресувати. Навантаження повинно бути помірним. Цікавий приклад: ніхто зі світових чемпіонів серед юніорів не потрапив на вершечок дорослого спорту. В того ж Усейна Болта було викривлення хребта, і його поступово виводили на високий рівень. Треба навчити правильно ходити, ставити стопу тощо.

Великий спорт – це математика. Спочатку потрібно тренувати мозок, а потім – ноги й руки.