ВМІННЯ ХОДИТИ ПО КРАЮ

Акробати дивують нас своїми можливостями і трюками, від яких перехоплює подих. Коли в давнину хотіли охарактеризувати людину спортивної зовнішності, її називали гімнастом. Нині гімнасти і акробати не лише розважають публіку, вони змагаються у видовищних видах спорту.

У К-ПНУ ім.І.Огієнка є гімнастичний зал, де працює заслужений тренер України, суддя міжнародної категорії зі стрибків на акробатичній доріжці та суддя національної категорії зі спортивної гімнастики Володимир Марчук.

Володимир Миколайович родом із Луганщини, акробатикою захопився з юних років, навчався в спортивній школі і вже в 17 років став майстром спорту СРСР. Після армії, 1981 р., здобувати вищу освіту подався саме до Кам’янця-Подільського – кам’янецький тренер Валентин Мельник запросив його на факультет фізичної культури (майстрам спорту вступні спортивні нормативи тоді зараховували автоматично й «на відмінно»). Після навчання Володимир повернувся працювати вчителем фізкультури у м.Стаханов Луганської області, причому – вже із дружиною (теж за фахом вчителем фізкультури). Згодом став викладати у тамтешній ДЮСШ, працював на інших роботах… А 2005 р. трапилася подія, що перевернула його життя. Володимир Марчук приїхав до Кам’янця на зустріч випускників через 20 років, а знайшов нову роботу! Декан факультету фізичної культури Микола Солопчук запропонував йому викладати в університеті.

Зайшовши до гімнастичного залу, де звично можна зустріти тренера, насамперед відчув захоплення: великий батут для стрибків, доріжка з гімнастичною обертовою лонжею (підвішаним кільцем на гумових жгутах, що закріплюється на поясі спортсмена і дозволяє безпечно виконувати перевороти та сальто), бруси, перекладини, кільця… Але Володимир Миколайович ошелешив: 

– Усе наше обладнання ще із 50-х років – це «кам’яний вік»! – каже він. – Найбільша проблема – відсутність сучасної акробатичної доріжки та поролонової ями, яка обов’язково повинна бути для гімнастичних видів спорту. Доріжка для акробатів змайстрована із лиж. Усе дуже застаріле. А сучасний вид спорту потребує серйозних капіталовкладень.

До того ж у гімнастиці та акробатиці, в ідеалі, тренер повинен персонально займатися з одним спортсменом. Після кожної виконаної вправи треба вказати на помилки, а на страховці потрібно не лише підштовхнути спортсмена, але й зловити на приземленні та поставити на ноги. Тут потрібен постійний контроль.

– До якого рівня може дійти спортсмен у цьому залі?

– Тут можемо витренувати кандидата в майстри спорту. Можна готувати юнацькі, дорослі розряди до змагань, але претендувати на медалі дорослого чемпіонату України, тренуючись тут, неможливо. Щоб стати майстром спорту України, потрібно виїжджати на збори до Вінниці, Миколаєва, Генічеська, Луганська, Львова, Шостки (тільки в цих містах є належні умови для тренувань).

Для прикладу, майстер спорту України зі стрибків на акробатичній доріжці повинен вміти робити вісім елементів без зупинки. Зокрема, подвійне сальто з прямим тілом і потрійний пірует або подвійне сальто з поворотом на 360°. Ось тут і відчувається брак поролонової ями, бо матраци при випадковому падінні не врятують від травми. Коли людина боїться, вона нічого не зробить. Спортсмен повинен отримувати задоволення від виконання вправ, а не страх.

– Володимире Миколайовичу, під час різних святкових заходів у місті захопливо виступають кам’янецькі акробати…

– Вони більше сконцентровані на таких течіях у гімнастиці, як паркур і Street workout. До речі, в нас тренується відомий у місті танцюрист брейк-дансу Андрій Повозніков.
Щоправда, показати щось видовищне і стати призером всеукраїнських змагань – це зовсім різні речі. Але мені давно хотілося зняти відео показових виступів і змагань наших вихованців, щоб демонструвати на телебаченні для залучення спонсорів. Але є зворотний бік медалі: якщо до нас прийде «хвиля» охочих цим займатися, ми не зможемо їх прийняти. Часто знайомі просять потренувати їхніх дітей, мені складно їм відмовити, але для всіх не вистачає місця. Дуже хотілося б, щоб таке гарне і славне місто Кам’янець-Подільський, з такою великою кількістю дітей і фахівців мало сучасний гімнастичний зал із відповідним обладнанням європейського зразка.

– І все ж, кого із кам’янецьких студентів можна відзначити?

– Найсильніших стрибунів на акробатичній доріжці, котрі навчаються у нас: першого чемпіона Європи, світу та Всесвітніх ігор незалежної України, заслуженого майстра спорту Віктора Кифоренка з Вінниці; майстрів спорту міжнародного класу – Леоніда Пантелу, Катерину Баєву, обоє з Кривого Рога. За відсутністю в нас сучасного спортзалу, вони тренуються в себе вдома та на зборах. Кошти на збори та змагання виділяє Хмельницька ОДА.

Якщо говорити про місцевих, то мій син Данііл тренувався в нашому залі, став кандидатом у майстри спорту зі стрибків на акробатичній доріжці. Далі мені довелося за власні кошти відправити його на тренування до Вінниці, де він знімав кімнату в гуртожитку. Згодом у Генічеську виконав норматив майстра спорту України. Тепер Данііл постійно виступає за збірну Хмельницької області. Нині знову займається в нас, але часто їздить на тренувальні збори до інших міст.

Зі студентами буває парадокс: ті, хто закріплений за іншими видами спорту, часто приходять додатково займатися гімнастикою чи акробатикою, а потім ходять постійно і згодом бажають підвищити спортивну майстерність.

 Приходять тренуватися студенти з інших факультетів, які досягають певних вершин в акробатиці. Одного разу прийшла дівчина з історичного факультету Аліна Чорна (сама родом із Макова). Спортивної підготовки в неї не було зовсім, але мала велике бажання займатися акробатикою. Спочатку тренувалася сама, потім захотіла в парі з партнером. Я їй казав, що це дуже небезпечно: щойно станеш партнеру на плечі, то мені вже не можна буде відходити від вас, потрібно буде постійно стояти поруч на страховці, бо якщо впадеш, обов’язково щось зламаєш. Але Аліна стояла на своєму, і ми підібрали їй партнера-фізкультурника Івана Баценка. Вони досягли високого рівня, навіть їздили на попередній кастинг шоу «Україна має талант». Хотілось б, щоб дівчата з факультету фізичної культури брали приклад з Аліни Чорної, котра, завдяки наполегливості, за три роки досягла високих результатів.

Нині в Кам’янці є двоє перспективних школярів-акробатів, 5-класників: Єлизавета Войцехівська (ЗОШ №6, кмс) і Віктор Бойко (гімназія, І дорослий розряд). Але щоб прогресувати, їм потрібно регулярно виїжджати на змагання та тренуватися в залах з досконалішим обладнанням.

– Дещо раніше Ви зазначали, що нині студенти слабше підготовлені фізично, ніж колись. У чому причина?

– По-перше, менші вимоги до фізичної культури в школі – знизили складність нормативів. Те, чого ми навчаємо впродовж чотирьох років, раніше потрібно було вміти при вступі до вишу. Діти готувалися в школі до вступу за один-два роки, вчителі фізкультури знали, які вправи їм дати. Нині багато часу в молоді відбирають комп’ютери, планшети, телефони.

Але фахові гімнасти тренуються з дитячих років і тричі на день, проживають і навчаються у спортивних інтернатах. Правда, при цьому в них виникають проблеми з навчанням. Один відомий український призер Олімпіади тричі не зумів здати тестів на вступ до вишу. В той час, як у Китаї випускники спортивних інтернатів безкоштовно навчаються в будь-якому університеті країни. Для спортивно обдарованої молоді мають бути хоча б якісь винятки. Для спортивного тренера важливішим є досвід виступів і занять, аніж теоретичні знання.

– На відміну від спортивної гімнастики, акробатика не є олімпійським видом спорту. Це зменшує її популярність?

– Акробатика – це необхідна частина гімнастики. Для будь-якого виду спорту акробатика є базою. Ще коли я працював у ДЮСШ в Луганській області, у вихідні до мене на тренування приходили футбольні команди. Тренер бачив, що їм не вистачає координації рухів, аби вдарити м’яч через себе, вміти правильно падати, дотягнутися в шпагаті ногою до м’яча.

– Ще в античні часи для краси тіла чоловіки займалися гімнастикою. Нині для цього ходять, в основному, «качатися» у фітнес-центри…

– Гімнастика одночасно розвиває в людині координацію рухів, спритність, силу, витривалість, гнучкість – усе в комплексі. На тренажерах можна зміцнити ті групи м’язів, які відстають у розвитку.

На мою думку, щоб людина відчувала себе здоровою, дуже важливо підтримувати в тонусі три групи м’язів. На першому місці – м’язи шиї, які впливають на роботу головного мозку (покращують приплив крові до голови). Далі м’язи спини, які підтримують хребет. Від цього залежить робота внутрішніх органів, яку ми не можемо регулювати. Якщо десь є викривлення, будуть гірше працювати серце, підшлункова залоза тощо. На третьому місці – м’язи живота, прес. Тому шию, спину та прес необхідно регулярно підтримувати фізичними вправами. А от м’язи рук і ніг менш життєво важливі – це вже мірило загальної сили. Хоча найкращий варіант – це гармонійно розвинута людина.

Розмову довелося завершувати, бо на Володимира Миколайовича вже очікували юні вихованці. Тренеру непросто «розриватися» між усіма гімнастами, що заполонили зал. Тут стало зрозуміло, що спортивна гімнастика і акробатика – це види спорту, в яких у Кам’янці попит значно перевищує пропозицію.