ШАЛЕНІ НАЇЗНИКИ

Вони – справжні козаки і козачки, які не те що коня на скаку зупинять, а й промчать на ньому галопом, виконуючи карколомні трюки. Кам’янецьким кінним театром «Козаки Поділля» може пишатися не лише місто, а й вся Україна. Тож ми, безумовно, повинні знати про них більше.

Керує театром його засновник Ілля БУНЬКА.

– Дехто любить їздити на Мальдіви, а я люблю займатися з кіньми, – каже підприємець-аграрій, який вкладає власні кошти в граційних, прудких і дещо норовливих пишногривих скакунів.

Стайня і місце тренування кінного театру базуються на околиці міста, в районі Смирнова. Тут практично щодня кам’янецькі вершники відточують свою майстерність.

– У моєму роду на скакових конях їздили з діда-прадіда, – розповідає Ілля Бунька, який виріс у карпатському краї, а в молоді роки перебрався до нашого міста. – І я змалку цим захоплююся. А кінний театр «Козаки Поділля» створив 1991 року. Нині у нас вісім досвідчених коней і двоє молодих. Купуємо їх, в основному, на Ягільницькому кінному заводі (Тернопільська область), де й було виведено українську верхову породу. Це одна з останніх виведених у Радянському Союзі порід. Самі коней не вирощуємо, бо з кобилою багато клопотів. Жеребці ж дивитимуться на самку, а не на тренера.

– Вашим коням потрібен особливий догляд?

– Як писав князь Урусов 1905 року, у вівсі та сіні є все, що потрібно коню. А от вигулювати та тренувати їх треба постійно, інакше це буде свиня. Коли коням виповнюється 2-3 роки, ми починаємо їх привчати до джигітовки (кінного трюкового мистецтва).

– А скільки вершників входять до складу «Козаків Поділля»?

– Наразі постійно займаються дев’ять вершників. З них четверо є кінними каскадерами IV категорії, яких в Україні можна перелічити на пальцях. Це брати Євген і Олександр Білобородови, Андрій Моргун і Іван Качуровський. Також до кінного театру входять Віталій Мальченко, Юрій Особлюк, Олексій Рєзін та дві дівчини – Олеся Шмирьова і Анастасія Білобородова (дружина Євгена). Більшість із них – студенти. Дівчатам взагалі лише по 19 років, займатися вони прийшли ще 13-літніми. Це єдиний випадок, коли я брав на заняття дітей, але вони настільки були закохані в коней, що не міг їм відмовити. Сам уже рідко сідаю на коня, роки даються взнаки.

– Навчитися джигітовці – непроста річ?

– Тренування починаються з «дерев’яного коня». Це макет, на якому навчаються триматися в сідлі та виконувати елементи джигітовки, паралельно звикають до справжнього коня. Вчитися потрібно роками і постійно. Насамперед повинна бути хороша фізична форма – всі наші вершники є чудовими гімнастами. Адже не кожен на перекладині зробить те, що вони на коні під час руху.

– Ілле Іллічу, а кінним спортом як олімпійським видом займаєтеся?

– Ні, всього не охопиш. Наша прерогатива – джигітовка, козацькі трюки. Це інша специфіка, інші тренування для коней. У великому спорті ніхто так, як ми, не поїде. Спортсмени сидять міцно в сідлі та тримаються руками, ногами і зубами, щоб не впасти. А наші каскадери на скаку проїжджають під животом коня або лише тримаючись за його шию, стають ногами на сідло тощо.

– Вочевидь, це небезпечне заняття, травми були?

– Постійно трапляються. Поламані руки, ребра, було, що кінь зуби вибивав… Але любов до козацтва та нашого минулого все одно спонукає цим займатися. Відповідно, на наших конях катати охочих не будеш. Вони видресирувані під професіоналів, звикли до порядку верхової їзди і відчувають, хто на них сидить. Недосвідченого наїзника можуть одразу скинути.

– Де вам найчастіше доводиться виступати?

– Нам дуже подобається Міжнародний фестиваль кінно-трюкового мистецтва «Кентаври» в парку «Київська Русь» (Обухівський район на Київщині). Беремо участь у середньовічних фестивалях у Хотині та нашому місті.

Минулого року на базі «Козаків Поділля» створили кінну збірну України із середньовічних боїв, і коли під час «Середньовічного Хотина» переграли московську команду – це була сенсація.

В нас насправді дуже хороші вершники. От Євген Білобородов займається верховою їздою без спорядження або з одним ременем (робота на кордео). Він єдиний в Україні, хто це вміє, у Росії теж тільки одна така людина.

Часто запрошують на зйомки фільмів дублерами. Буває, наприклад, що в картині потрібно, аби кінь упав разом із вершником, от і кличуть каскадерів.

– У яких фільмах Ви вже встигли знятися?

– «Вогнем і мечем», «Тарас Бульба», «Біла гвардія», «Чапаєв», «Республіка», в рекламі пива «Жатецький гусь». Востаннє працювали для фільму «Все можуть королі» (вийде в прокат восени), який частково знімали в Кам’янці-Подільському. Я був дублером актора Олександра Балуєва, котрий грав короля Артура, Саша дублював роль Робін Гуда, Женя – герцога Річарда Кенігсбергзького, Іван – герцога Майкла Кенігсбергзького (роль якого виконував Максим Галкін), Настя – принцесу Діану, Андрій – герцога Порошкова, Віталій – лицаря короля Артура, Олексій – лицаря Уінтерботтона.

– А крім дублерства, не пропонують зніматися як актори?

– У стрічці «Все можуть королі» я, паралельно з дублюванням ролі короля, зіграв роль королівського конюха, де вже видно моє обличчя. А загалом стати акторами непросто, потрібна «розкрутка».

– На майбутнє є ще якісь кінематографічні пропозиції?  

– У травні кіностудія ім.О.Довженка зніматиме епізод фільму в штольні нашого села Гуменці (раніше планували в печерах Криму). Ми, за сценарієм, маємо з підземелля концентраційного табору вивозити мертвих. Влітку будемо зніматися в ще одному українському фільмі «Гетьман» про Богдана Хмельницького. Планується, що зйомки в Кам’янці-Подільському будуть тривалими, бо саме тут відбуватимуться бойові баталії.