СПОРТ І ВІЙНА
Спорт завжди відігравав значну роль у житті суспільства і виходив за рамки спортивного інтересу. Тепер ми зіштовхнулися ще й із таким явищем, як спорт на фоні війни. Хоч у нашому регіоні спокійно, але неспокійно у серцях людей. Адже біда в будь-якій нашій стороні, відлунює по всій країні.
Цікаво було спостерігати за змінами у ставленні до спортсменів-єдиноборців за різних політичних ситуацій. Не так давно Партія регіонів, проникаючи в усі структури, практикувала використовувати натренованих хлопців для фізичного тиску на «неугодних». Таким чином виник новий термін – «тітушки». Це явище набуло такого поширення, що коли на Майдані у Києві Самооборона помічала підозрілих людей з ознаками борців чи боксерів (поламані вуха або носи), їх одразу намагалися вивести. Минув час, і замість внутрішнього протистояння отримали зовнішнього ворога. Тепер ми зрозуміли, що нам потрібні захисники, і бійці почали повертати повагу до себе. Хоча справа була і залишається не в самому спорті, а в людяності кожного.
Все ж чимало спортсменів справді вирішили використати свої вміння і навички для захисту країни. Нещодавно в Інтернеті промайнула інформація, що в зону АТО вирушили боксери з Києва. В цей час надходили і трагічні звістки: в районі Луганська загинув 23-річний боєць 80-ї аеромобільної бригади Віталій Ставський – майстер спорту з греко-римської боротьби, чемпіон України в юнацькому віці; під Савур-Могилою куля снайпера знайшла командира добровольчого загону Тимура Юлдашева – тренера-штангіста, чемпіона світу по жиму лежачи…
«Важливо, чого хочемо ми. Ми хочемо сильної України? Тоді встаємо з дивана і йдемо в спортзал. Йдемо на курси парамедиків, вчимося стріляти, збираємо речі для армії на осінь і зиму», – закликав нещодавно комбат батальйону «Донбас» Семен Семенченко.
Спорт – це дуже багатогранний вид діяльності: тут і здоров’я, і практичні навички, і розвага. Тому й сприймається він на фоні війни неоднозначно. Хтось бачить у цьому необхідність, а хтось – «пир во время чумы». Все ж будь-який вид спорту не повинен нехтуватися. Тільки от роль його коректується. Скажімо, під час спортивних змагань, які передбачають видовищність, нині часто збирають кошти для української армії. Чимало відомих спортсменів з такою ж метою виставляють на продаж свої медалі та кубки (серед них й Ірина Мерлені). Трапляється, вони використовують об’єктиви камер для демонстрації своєї громадянської позиції. Футбольні ультрас взагалі іноді стають рушійною силою народного спротиву. Як ще можна використати спорт для підтримки країни, можете придумати самі. Ну, і, зрозуміло, фізичне та психологічне гартування організму виходить на перший план.
Сподіваємося, що незабаром потреба в «оборонних» функціях спорту зникне. Колись, пам’ятаю, після болючих поразок українських футбольних команд на міжнародній арені спортивні газети виходили із заголовками: «Трагедія». Хочеться знову дочекатися того часу, коли трагедією вважатиметься всього-на-всього програний матч.