НА СЛУЖБІ В КАМ’ЯНЕЦЬКОГО ФУТБОЛУ

Вони не грають у футбол, але при цьому є важливими дійовими особами спорту №1. Футбольні функціонери, селекціонери, скаути, агенти… На рівні національних і міжнародних змагань їхня роль досить значна. А от на місцевому аматорському рівні чути про них майже не доводиться. Хоча є в Кам’янці-Подільському людина, яку можна назвати скаутом, – Ігор Гребелюк.

Його можна зустріти майже на кожному футбольному матчі, що проводиться в місті. То що ж його притягує до стадіону? Гребелюк нині допомагає команді «Атланта», яка представляє Кам’янеччину на чемпіонаті області з футболу.

– Ігоре, при вашій любові до футболу, чому не стали гравцем хоча б аматорського рівня?

– Футболом захоплювався з дитинства, але так склалося, що більше займався вільною боротьбою та гандболом. Подорослішавши, працював на заводі, їздив на заробітки за кордон, тож було не до спорту. Вже коли розпочав власну справу в Кам’янці, з’явилося більше часу.

– Ваша футбольна діяльність розпочалася з підтримки нігинських «Товтр»? 

– Так, я змалку товаришував із Валентином Дранусом, батьки якого родом із Нігина. Ми вирішили допомогти сільській команді. Спочатку вдвох керували «Товтрами», потім до нас приєднався Микола Бендера (нині покійний), пізніше ще Руслан Хамелюк. Отак ми і «тягнули» команду. Мене по-дружньому називали президентом «Товтр», але, по суті, я вів селекційну роботу. Щодо матеріальної підтримки, то витрати з іншими керівниками ділили на трьох.

– Як сталося, що Ви перейшли працювати в «Атланту»?

– «Товтри» часто виборювали чемпіонство району, конкуренція на той час була невеликою. Тож мені стало нецікаво займатися футбольними справами на рівні району. Торік «Атланта» заявилася на чемпіонат області, а її керівники запропонували мені долучитися до розбудови колективу.

– Що вдалося зробити для команди? 

– «Атланта» на чемпіонат області заявляла тих же гравців, які виступали за неї і в першості району. З моїм приходом з’явилися Валерій Гладкий, Микола Тарасов, Алішер Якубов і Вадим Прокопчук. Я запропонував Андрію Шибку стати тренером команди. Керівники «Атланти» вагалися, бо це додаткові витрати, але нині всі зрозуміли, що рішення правильне. Ще домомагаю команді вести документацію.

– А пошуками додаткового фінансування не займаєтеся?

– Ми говорили із кам’янчанами-високопосадовцями, які обіцяли фінансову підтримку, але поки на тому й зупинилися. Лише управління молоді та спорту РДА, де керує Віктор Дорож, допомагає із транспортом на виїзні ігри. Керівники команди Василь Данч і Валерій Данчук фінансують її на 90%. Завдяки цим людям маємо колектив, який грає на чемпіонаті області. Трішки підтримую матеріально і я. Нам не потрібно багато грошей, але хоча б стільки, щоб кам’янецькі гравці не переходили в інші команди обласного рівня. Чомусь Волочиськ, Старокостянтинів, Нетішин спромоглися краще фінансувати команди, ніж Кам’янець.

– Розкажіть, як шукаєте гравців?

– Я часто розмовляю з кам’янецькими тренерами, після роботи заїжджаю на стадіон, відвідую футбольні матчі. Коли в око впадає класний футболіст, підходжу, знайомлюся, беру номер телефону. На тренування запрошуємо розширене коло футболістів, а тренер уже вирішує, хто гратиме в основі.

– У місцевому футболі все вирішує селекція?

– Стовідсотково! До всього треба готуватися. Якщо завчасно знайдеш гравців, згуртуєш команду, то й результат буде. Але коли на рівні району достатньо знайти сильних виконавців, то для успіху в області цього замало. Потрібне ще й кваліфіковане тренування. На Хмельниччині футбол не такий майстерний, аби говорити про фізичну і технічну підготовку. Головне – тренувати тактику, аби гравці мали взаєморозуміння і знали, куди кому бігти.

– Часто в різних країнах, у тому числі і в Україні, говорять про корупцію в футболі на найвищому рівні. А чи трапляється таке серед аматорів?

– У районному чемпіонаті з таким не стикалися, а от в обласному є підстави для підозр. Нам ніколи ніхто не пропонував здати гру, та ми б і не погодилися – як можна таке заявити гравцям, котрі завзято тренуються? Але іноді доводилося чути, що деякі команди підплачують суддям у вирішальних іграх.

– Ігоре, що надихає безкорисливо працювати на футбол? 

– Люблю футбол як фанат. У Кам’янці надихає те, що це рідне місто, грають друзі, знайомі. Мені іноді цікавіше подивитися футбол місцевих колективів, ніж матч вищої ліги України.