Понеділок, 29 Листопада 2021 р.
7 Серпня 2015

СПОРТИВНЕ СУЗІР’Я

У К-ПНУ ім.Івана Огієнка навчаються чимало спортсменів, яких впевнено можна назвати всесвітньо відомими у своїх професійних колах. Безліч змагань, спортивних зборів, звісно, не дають можливості сидіти в університеті, тому, як правило, вони навчаються за індивідуальним графіком і приїжджають до Кам’янця доволі рідко. Але нещодавно до альма-матер прибуло ціле сузір’я: чемпіонка світу та Європейських ігор із фехтування Аліна Комащук, призерка чемпіонату Європи та універсіади з дзюдо Ірина Кіндзерська, чемпіон Європи та призер світових першостей із кульової стрільби Сергій Куліш, призерка універсіади з кульової стрільби Тетяна Тарасенко (всі вони також неодноразові чемпіони України).

Відверто кажучи, з кожним із цих спортсменів було би за радість поспілкуватися. А тут чотири зірки одразу – очі розбігалися! Тож ми всім поставили однакові запитання.

– Розкажіть трохи про свій шлях у великий спорт.

Аліна Комащук:

Аліна Комащук, Тетяна Тарасенко, декан факультету фізичної культури Микола Солопчук, Ірина Кіндзерська, Сергій Куліш– Я займаюся фехтуванням з 9 років і дотепер у Нетішині. На жаль, цього року наш тренер, який виховував чемпіонів, переїхав працювати до Туреччини. Тепер нас тренує його син, але часто доводиться займатися самим.

Ірина Кіндзерська:

– Я народилася в Кам’янці-Подільському і до 7 класу тут проживала. Потім переїхала в Дунаївці, де в 13 років випадково потрапила до секції дзюдо. В шкільні роки прийшли перші успіхи в чемпіонатах Європи. Коли закінчила школу, поїхала навчатися до Києва, а заодно займатися в найсильнішій українській школі дзюдо. Нині так і мешкаю в столиці, тренувальні збори часто проходжу за кордоном.

Тетяна Тарасенко:

– Ми з Сергієм Кулішем із Черкас. У нас невелика школа стрільби та один тренер Віктор Нагній, завдяки якому ми прийшли до успіху.

Я займаюся стрільбою з 13 років, хоча мама працює тренером із фехтування в спортшколі. Але там, де батьки, не дуже цікаво. Спочатку мене запросили спробувати постріляти. А потім й залишилася тренуватися постійно.

Сергій Куліш:

– Стрільбою почав займатися в Черкасах з 10 років. Уперше прийшов у тир з цікавості. Потім втягнувся. Тренер мене змушував приходити, і я став тим, ким є. Нині більше тренуюся у Львові, це єдина наша сильна база в країні.

– Чому обрали саме кам’янецький університет і як вам тут навчається? Чи подобається наше місто?

Аліна Комащук:

– Я спершу збиралася вступати в Хмельницькому, але не було державних місць. А тут мене запевнили, що зможу поєднувати навчання зі спортом. Я задоволена своїм вибором. Правда, часу, аби оглянути місто, в мене немає, бо приїжджаю лише у справах навчання: здаю предмети, спілкуюся з викладачами і одразу повертаюся.

Ірина Кіндзерська:

– Кам’янець можна назвати моїм рідним містом, університет знаю давно. Подобається, що навчання можна поєднувати з виступами. Я закінчую «Спеціаліста» і думаю йти в магістратуру.

Тетяна Тарасенко:

– Ми із Сергієм спершу навчалися в Черкаській пожежній академії, але там було складнувато поєднувати навчання зі спортом. А тут хороша атмосфера, мені подобається. До Кам’янця, буває, приїжджаємо заздалегідь, і Олександр Коваль (тренер університету зі стрільби. – Прим. авт.) проводить нам екскурсію в Старому місті. Наприклад, учора ввечері милувалися підсвіткою фортеці.

Сергій Куліш:

– Після пожежної академії ми інших варіантів і не розглядали. Єдине запрошення прийшло з Кам’янця.

– У нашому місті виникають суперечки, чи вважати нетутешніх студентів-спортсменів кам’янчанами, чи відзначати їх у списках найкращих. Що Ви про це думаєте?

Аліна Комащук:

– У нас є свої міста, тож, думаю, краще відзначати спортсменів, які тут живуть і тренуються. Наприклад, я потрапляю до списків найкращих спортсменів у Нетішині, а в Кам’янці відбиратиму можливість в інших стати найкращими.

Ірина Кіндзерська:

– Я в Кам’янці своя, тому щодо мене це питання можна й не порушувати.

Сергій Куліш:

– Звісно, для відзнак потрібно обирати людей, які в Кам’янці народилися, живуть, тренуються. Адже ми створюємо престиж для своїх міст.

Тетяна Тарасенко додає:

– Хоча якщо говорити про університет, то тут ми свої, навчаємося, як і інші студенти, та представляємо кам’янецький виш у змаганнях.