ПАМІРСЬКА ВЕРШИНА
Кам’янчанин Олександр Томашевич у товаристві двох хмельничан здійснив сходження на одну з чотирьох найвищих вершин колишнього СРСР – пік Леніна (інша назва – пік Абу Алі ібн Сіни) висотою 7134 м. Гора розташована на кордоні між Таджикистаном і Киргизстаном у гірській системі Паміру. 6 серпня експедиція встановила на вершині прапори Кам’янця-Подільського та мережі готелів «Тарас Бульба».
Відверто кажучи, не знаю, чи колись вдавалося кам’янчанам долати такі високі вершини. Але в останні десятиліття про це чути не доводилося. Подія визначна, тож ми поспілкувалися із кам’янецьким сміливим альпіністом.
– Олександре, скільки нині в Кам’янці є альпіністів високого рівня?
– Тих, які практикують, лише двоє – я і Юрій Шкільняк, котрий цьогоріч не зміг зі мною поїхати. Хоча років двадцять п’ять тому на заводі «Електрон» діяв туристично-альпіністський клуб «Горизонт», і альпіністів було значно більше.
– Які вершини раніше Ви вже встигли підкорити?
– Сходили на кавказькі Казбек та Ельбрус висотою понад 5 тисяч метрів. На семитисячник поїхали вперше, але маршрут у нас був технічно не складним. Цього року майже щоночі сходили лавини, тому складнішими маршрутами на гору ніхто й не піднімався.
– Скільки днів знадобилося, аби підкорити пік Леніна?
– Піднімалися довго. Річ у тому, що в горах висотою понад 3,5 тисячі метрів потрібен час на акліматизацію. На такій висоті для організму людини небезпечно за один день підійматися більш ніж 500 метрів. Тому ми 10 днів доходили до висоти 6100 метрів, потім спустилися до 3500 метрів, там день відпочили, опісля за чотири дні 
піднялися на вершину. Спустилися вже швидко – за три дні. Ще допомагали транспортувати загиблого інструктора комерційної групи, який зірвався у тріщину (загалом, поки ми сходили, там загинули близько шести чоловік. Основна причина – організм не зумів акліматизуватися).
– Перепад температур дуже відчувається?
– Там своєрідний рельєф. На висоті 5,5 тисячі метрів (вище від снігової лінії) в котловині вдень на сонці реально спекотно, але вночі – 10 градусів морозу. На висоті 6100 метрів уночі вже було 30-35 градусів морозу.
– Кисневими масками користувалися?
– Ні, якщо міцне здоров’я, то їх не потрібно.
– Як із побутом? Усе-таки понад два тижні підйому…
– Ночували в наметах, самі готували їжу на газових пальниках. Хоча киргизи, котрі 
влітку з юртами виїжджають у гори випасати худобу, здають житло для ночівлі альпіністам.
– Скільки потрібно коштів, аби підкорити таку гору?
– Ми готували максимально дешевий варіант, обійшлося по 500 доларів із людини. Скажімо, знайомий їхав у складі комерційної групи, то витратив понад 2000 доларів.
– Надалі які плани? Про Еверест не мрієте?
– Еверест – це доволі дорого. Сходження туди, як правило, комерційні. Мені, чесно кажучи, цікавіші технічно складні речі, де можна не просто йти, а карабкатися нагору. Декілька варіантів уже запропонували на наступний рік. Пік Леніна простіший, а, скажімо, на пік Перемоги (найвища точка Киргизстану. – Прим. авт.) цього року піднялося не набагато більше людей, ніж там загинуло. Висота понад 7 тисяч мет-
рів – це зона високої смертності, більше як дві-три ночі організм не витримує. Гора дуже складна технічно, вийти на неї – це вищий пілотаж.