«КІКБОКСИНГ І НІЧОГО БІЛЬШЕ»
Як в історіях багатьох великих спортсменів, він почав займатися спортом, бо ображали і знущались однолітки. Майже 10 років тому ще малим прийшов до спортзалу, бо хотів довести всім, що сильний духом і може за себе постояти. З-поміж усіх видів спорту кам’янчанин Павло КОНДРАТОВ обрав не улюблений у хлопчиків футбол чи хокей, а один із найтравматичніших і найнебезпечніших – кікбоксинг. Завдяки наполегливості та важким тренуванням, Павло недавно став володарем Кубка світу з кікбоксингу.
– Я народився і виріс у Кам’янці-Подільському, закінчив ЗОШ №16. У спорт прийшов, коли виповнилося 11. Однокласники зачіпали мене, але я вирішив змінити не оточення, а себе. Мої батьки не спортсмени, щоправда, в молодості тато займався вільною боротьбою. Вони за мене дуже хвилюються, але приймають мій вибір і пишаються тим, що я себе знайшов. Мама завжди каже: «Де б ти не був і чим би не займався, я все одно переживатиму, тому просто роби те, що вважаєш за потрібне». Сьогодні я навчаюсь у К-ПНУ імені Івана Огієнка, на факультеті фізичної культури.
– Ваша наречена теж займається кікбоксингом. Чи не заважають Вашій спортивній парі постійні тренування? Які взагалі проблеми виникають у професійних кікбоксерів?
– Кікбоксинг забирає багато часу і сил, але коли знаєш, що тебе завжди підтримує близька людина, це додає наснаги і віри в себе. І діє двосторонньо, тому ми одне для одного – опора. Інша проблема – не завжди вистачає фінансів, через що доводиться шукати підробітки. Коли починаються змагання, то спортсменів, звичайно, спонсорують, але змагання – явище періодичне, а не постійне. Кікбоксинг, як і більшість інших видів спорту, вимагає щоденних тренувань (перед змаганнями – навіть декілька разів на добу). Такий режим не дозволяє виділяти багато часу на підробітки. Ще одна біда – травматичність. Переломи, тріщини, біль у спині та ногах – це професійні «супутники» кікбоксерів. Доводиться постійно проходити масажі й обстеження.
– Павле, у рідному місті Ви прославились як володар Кубка світу з кікбоксингу. Як вдалося досягти таких результатів?
– Перемога у цих змаганнях – це моя найбільша заслуга. У фіналі, провівши три бої, переміг спортсменів з Азербайджану, України, Росії та здобув Кубок світу. Я задоволений тим, що спорт не причетний до політики, тому упередженої агресії з боку суперників не було – кікбоксинг і нічого більше. Підтримували мій тренер Анатолій Лабатюк і одноклубник Роман Головатюк, який теж брав участь у змаганнях і взяв ІІ місце.
Упевнений: якщо чогось хотіти, вірити у це і діяти, то так і станеться. 12-річний брат теж займається кікбоксингом за моїм прикладом. Я пишаюся ним, бо він, як і я свого часу, не просто захотів, а чітко вирішив: «Я стану!». Проблема дітей у тому, що в спорт вони приходять не за власним бажанням, а за примхою батьків. Я інколи підміняю тренерів у спортзалі й бачу, як хлопчиків різного віку волочать за руку і ледь не змушують тренуватися. Звичайно, це стосується не всіх, але ті, хто прагне результату, проявляють себе з перших років спортивного життя.
Як спортсмен, який ще не досяг омріяних вершин, але йду до цього, закликаю батьків не просто любити своє чадо, а й поважати його вибір. Якщо дитина хоче на кікбоксинг – нехай іде. І, можливо, в майбутньому ви скажете їй: «Я тобою пишаюся»! Але не треба нікого силою пхати у спортзал, бо не всім же бути Кличками, комусь треба бути і да Вінчі, і Фарадеями.
Ольга БАНАХ.