КІКБОКСИНГ НЕ ЗАБОРОНЯЄ НОСИТИ ПІДБОРИ
Напевно, кожному траплялось у житті зустріти привабливу, жіночну і тендітну дівчину в милій сукні, на підборах, із вишуканим манікюром і зачіскою. Та чи може хтось уявити, як така дівчина одягає боксерські рукавиці й іде на ринг битися? Про зовсім не жіночий вид спорту – кікбоксинг, і як не зламати ніготь об щелепу суперника, розповіла 22-річна багаторазова чемпіонка України, а також бронзовий призер Кубка світу Жанна РАДЮК.
– Жанно, коли в дитинстві маленькі дівчатка обирали балет, фортепіано і танці, ти обрала лупцювання людей! Як так сталося? Як відреагувала родина?
– Я народилась у звичайній родині, виросла в Старій Ушиці. Спочатку мене виховували дід і бабуся, бо мама навчалась і працювала у місті. Коли мені виповнилося 6 років, я приїхала до Кам’янця і пішла до ЗОШ №16. Почала займатися кікбоксингом у 9-му класі. Була схильна до повноти, але хотіла стати привабливою. Однолітки дуже ображали мене, а старших братів чи сестер, щоб захистили, не мала, тому вчилася самостійно за себе стояти. Родина завжди мене підтримувала. Особливо позитивно відреагував дідусь, він – мій найвідданіший фанат, бо зберігає всі мої плакати і фото, а перед боями телефонує і налаштовує на перемогу.
– Як вдається поєднувати жіночність і силу? І як реагують однолітки на твоє захоплення?
– Кікбоксинг – це, звичайно, не жіночий вид спорту, але він не забороняє носити підбори чи фарбувати очі. Мій наречений Павло Кондратов – теж спортсмен. Ми ще з дитинства разом їздимо на змагання, він до цього ставиться цілком нормально. І його підтримка – це головне. Коли виходжу на ринг, Паша дає настанови, заспокоює: «Тримай ручки, рухайся і завжди бий фронт-кік (прямий удар ногою)», і додає: «Ну, ти ж моя дівчина». А щодо однолітків: усі зазвичай думають, ніби я можу вбити дядька розміром із шафу, та, на щастя, в житті ніколи не доводилося застосовувати свої навички.
– Віднедавна ти перестала займатись кікбоксингом професійно. Із чим це пов’язано, і чи плануєш повернутися?
– Перестала, бо в мене дуже поганий зір (це вроджене), на праве око майже не бачу. І чомусь мені завжди «влітало» саме з того боку (сміється). Та й держава розчаровує: наших спортсменів не цінують і не заохочують, фінансування немає, відповідно заробітку жодного. Але я дуже сумую за змаганнями, за адреналіном… Можливо, згодом повернуся, але дуже хочу отримувати віддачу від своїх старань!
Ольга БАНАХ.