УКРАЇНСЬКА БРАЗИЛІЙКА: БАСКЕТБОЛ НАЗАВЖДИ!
Стрункий, натренований, а головне – височезний, немов тополя, молодик біжить до кошика і, граціозно обігруючи суперників, закидає м’яча прямо «в яблучко». Саме таке стереотипне уявлення у багатьох про баскетбол.
Розвінчувати міфи береться 62-річна баскетболістка зі стажем, багаторазова чемпіонка України, Європи та світу у складі різних команд кам’янчанка Наталя Гордєєва.
– Пані Наталю, чому баскетбол, і як поєднуєте його з особистим життям?
– Я народилась у місті Дніпродзержинськ (тепер Кам’янське). У 8 років дідусь забрав мене до Кам’янця-Подільського. Спорт мене «переслідує» все життя. Змалечку полюбляла волейбол та інші ігри з м’ячем, а от баскетболом почала займатись у 12 років, бо загітував тренер у школі. Була й величезна прірва без баскетболу – 20 років зовсім не грала, вийшла заміж, народила трьох дітей, щоправда, про спорт не забувала. Працюючи на заводі «Електроприлад», відвідувала там усі спортивні заходи. Ми з колегами навіть у лапту грали! Пам’ятаю, як приїхали до Києва на змагання з цієї лапти, яку вивчали лише у книжках за детальними правилами і картинками. Стоїмо, хвилюємося, що зараз буде безліч учасників, запекла боротьба за перемогу, а виявилось, що приїхали лише ми одні. От так, не зігравши жодного матчу в лапту, ми стали самопроголошеними чемпіонами України (сміється).
– А як же Ваші діти, вони теж стали спортсменами?
– У своїх дітях я завжди виховувала спортивний дух, адже це насамперед здоров’я. Мій чоловік теж грав у баскетбол. Частенько всією родиною брали участь у змаганнях «Мама, тато, я – спортивна 7’я» – це було як традиція. Тепер старша дочка – гуманітарій, вона більш творча, ніж спортивна. Син Сергій змалечку полюбив теніс, займався зі знаним у місті тренером Борисом Фельгіним. А молодша дочка Ліза пішла моїми стопами – з 10 років любить баскетбол, сьогодні вона – тренер у ДЮСШ №2.
– Ви неодноразово грали за ветеранські збірні різних країн. Із ким гралося найлегше?
– На моєму рахунку справді багато ігор. Частенько брала участь у чемпіонатах України, Європи та світу. Лише за 2017 рік здобула три перемоги. Маю медаль за перше місце у VII Літніх всеукраїнських іграх ветеранів спорту пам’яті М.М.Баки. В середині липня їздила в Іспанію на чемпіонат Європи з максі-баскетболу серед ветеранів (версія ЕSBA). Грала у віковій категорії 55+ за команду Литви. Ми тоді навіть здобули 
срібло. А через тиждень поїхала в Італію на чемпіонат світу (версія FIMBA) грати за команду Бразилії у віковій категорії 60+. Із ними я завоювала бронзу, мене навіть назвали українською бразилійкою. Цікаво, що мовного бар’єра не було жодного разу, бо я, звичайно ж, готувалась і якісь окремі слова завчала, а в усьому іншому допомагали жести і взаєморозуміння. Із бразилійками мені гралося найлегше, це, напевно, через командний дух і відсутність конфліктів на полі, що є дуже важливим для вдалої гри. А от у Кам’янці тепер мене не визнають як діючу баскетболістку, у свята майже ніколи не вітають, усі мої перемоги у скарбницю міста не зараховують. Але головна проблема в тому, що ніхто не спонсорує ветеранського баскетболу. Усі закордонні ігри – за свій рахунок. І дуже неприємно, коли хочеш привезти ще одну медаль, але твоїх прагнень ніхто не розділяє.
Ольга БАНАХ.