П'ятница, 29 Березня 2024 р.
17 Серпня 2018

ЗАЛІЗНІ ТЕРМІНАТОРИ-ТРІАТЛОНЦІ

Дмитро КостюковичКажуть, що тріатлон – це спорт для надлюдей. Щоб витримати таке випробування, потрібно володіти особливими якостями: мати неймовірну силу волі, нелюдську витривалість і цілеспрямованість. Тріатлон – це мультиспортивна гонка, в якій потрібно послідовно і безперервно пройти три етапи: плавання, велогонку і біг. Модифікацій цього спорту дуже багато, але в олімпійську програму входить саме цей класичний набір із трьох змагань.

Зазвичай усе починається з плавання кролем, потім переходить у велосипедний заїзд і закінчується бігом по твердому дорожньому покриттю. Ідея такого триборства з’явилася 1978 року (цьо­-горіч тріатлон святкує 40-річний ювілей) через суперечку атлетів про те, хто ж витриваліший – плавці, велогонщики чи бігуни. Перші змагання на довгі дистанції показали, що недостатньо бути просто спортсменом, аби витримати такі фізичні та психологічні навантаження, потрібно бути справжньою «залізною людиною» (Ironman).

Саме такий «залізний» чоловік – 42-річний кам’янчанин Дмитро КОСТЮКОВИЧ – розповів про всі тонкощі цього спорту та про свої здобутки.

– Пане Дмитре, як у Ваше життя прийшов такий нетривіальний тріатлон?

– Справді, для Кам’янця-Подільського та й для всієї області тріатлон – велика рідкість, адже з усього регіону майже ніхто не цікавиться довгими і складними дистанціями (крім трьох моїх товаришів Вадима Рудика, Олександра Пасічника і В’ячеслава Антала, а також моєї дружини Вікторії). 2015 року я з Інтернету вперше дізнався про цей вид спорту і, зокрема, формат змагань для спортсменів-любителів «Ironman». В «Youtube» випадково натрапив на канал «Бегущий банкир» Андрія Оністрата, де серед іншого в популярній формі висвітлено, що собою являє ви­пробування формату «Залізна людина».

Мене ці відео глибоко зачепили і безпово­ротно змотивували.

Побутує думка, що тріатлон – найкраща від­повідь на кризу середнього віку. Адже в усьому світі найбільш чисельною віковою категорією тріатлетів-любителів є 30-45 років. Це переважно бізнесмени, які вже багато чого досягли у житті й шукають для себе варіанти розвитку, мотивації, самореалізації та вдосконалення.

– Стати «Термінатором» спонукала гарна фізична форма?

Дмитро з дружиною Вікторією– Буду відвертим. Жодного спортивного минулого в мене немає. Ніколи раніше, ні в дитинстві, ні в юності, спортом я серйозно не займався. У 42 роки працюю приватним адвокатом, а тріатлон – моє беззаперечне захоплення. Він гармонійно ввійшов у звичний

режим мого життя, адже це одночасно ефективний спосіб активного перезавантаження. За 1 годину пробіжки можна повністю перезавантажитися і «вибігати» будь-який стрес чи негативні емоції.

– Як відбуваються Ваші тренування?

– Умови для тренувань, а точніше їх абсолютна відсутність, – це насправді найболючіше питання в моїй підготовці. Головною проблемою є брак якісних асфальтованих доріг для їзди шосейним велосипедом. Тому ос­новну частину своїх велотренувань я проводив удома, на спеціальному велостанку, що є досить складно психологічно. Якось я безперервно крутив велостанок 4,5 години. Бігати у нас теж особливо немає де, тому бігаю великі дистанції переважно по узбіччю автомобільних доріг. Щодо плавання, то, дякуючи фітнес-центру «Нова Будова», маємо в місті єдиний 25-метровий плавальний басейн, де можна навчитися добре плавати і тренуватися без проблем.

Нормальним періодом підготовки до «половинки» є 1 рік, до повної дистанції – не менше як два роки. Прискорювати цей процес я категорично не раджу, адже «Ironman» по праву віднесено до одного з найскладніших у світі випробувань людського організму на витривалість. Вийти на такий старт непідготовленим належним чином – реальна небезпека для життя і здоров’я учасника… До речі, летальні випадки, на жаль, є непоодинокими на таких змаганнях. Кожен учасник бере участь на власний ризик і сам визначає, наскільки він готовий до цього.

Важко повірити, але на час свого першого старту в Гдині 2016 року, через відсутність у нас доріг, я не мав жодного досвіду їзди на шосейному велосипеді у справжніх дорожніх умовах, тобто, фактично вперше у житті їхав на шосейнику на самому старті, а до цього все робив виключно на велостанку. Проте, на моє переконання, навіть відсутність належних умов не може бути перешкодою для досягнення поставленої мети, якщо ти насправді хочеш досягнути висот.

– Скільки вже подолали змагальних кілометрів?

– Загалом змагання формату «Ironman» відбуваються переважно в двох видах: напівзалізна дистанція (1,9 км плавання + 90 км вело + 21,1 км біг) і повна залізна дистанція (3,8 км плавання + 180 км вело + 42,2 км біг). Ці цифри для пересічної людини видаються космічними, проте головним гаслом «Iron­man» є «Anything is possible» («Все можливо»).

На сьогодні в моєму активі вже є 4 напівзалізні дистанції з тріатлону: Гдиня (Польща, 2016), Санкт-Пельтен (Австрія, 2017), «Iron Way» (Харків, 2017), Суш (Польща, 2018), а також дві повні залізні дистанції «Ironman»: іспанська Барселона-2017 та німецький Гамбург-2018. Як правило, у змаганнях беруть участь 2500-3000 учасників з усього світу. Наприклад, на останньому старті в Гамбурзі (29 липня 2018 року) були представники понад 60 країн.

ЗАЛІЗНІ ТЕРМІНАТОРИ-ТРІАТЛОНЦІНе можу не сказати й про матеріальну складову – найбільшою статтею витрат є спеціальний велосипед для тріатлону (ціни тут стартують від 1000 $ і вище). Окрім цього, необхідно придбати велостанок, гідрокостюм для плавання у відкритій воді, спортивний GPS-годинник, декілька пар якісних кросівок для бігу і ще декілька дрібніших позицій. Також бажано передбачити бюджет на оплату послуг дистанційного фахового тренера, спортивне харчування для старту і власне реєстрації та поїздки на старт. Загалом ба­зовий бюджет для підготовки та участі в першому тріатлонному старті може становити приблизно $3-5 тисяч. Але я переконаний, що це інвестиція у своє здоров’я та розвиток, і жодним чином не шкодую витрачених на це коштів.

– Як на такий небезпечний вид спорту реагує Ваша родина?

– Підтримка сім’ї для мене – річ неоціненна, відчуваю підтримку рідних не лише на старті, але й під час щоденних тренувань. Неодноразово казав і ще раз наголошую, що практично всі пройдені мною дистанції – це був не мій, а наш тріатлон!

Найбільшою несподіванкою цього року для мене стала чарівна дружина Вікторія. Неодноразово перебуваючи на стартах у ролі мого вболівальника, вона знайшла для себе необхідну мотивацію і заряд енергії та після одного року кропіткої системної тренувальної роботи успішно фінішувала у напівзалізній дистанції «Ironman Gdynia 70.3», а до цього здолала марафон у Празі, напіфмарафони я вже й не рахую…

Наразі з дружиною мріємо провести щось схоже і в нашому регіоні. Проте любительський спорт в Україні, на жаль, досить повільно розвивається. Прикро, що, на відміну від розвинених європейських країн, заняття спортом не входять до звичного щоденного режиму пересічного українця. Тому ми повинні власним прикладом популяризувати спорт, організовуватися, брати участь у спортивних заходах і робити їх щоразу масовішими. Адже варто пам’ятати: в молоді роки ми витрачаємо здоров’я, щоб заробити гроші, а в старшому віці витрачаємо зароблені кошти, щоб відновити здоров’я, а це в більшості випадків, на жаль, неможливо. Отож, необхідно шукати для себе відповідний життєвий баланс інтересів та пріоритетів, щодня відводити час на заняття улюбленим видом спорту в звичному розпорядку та ритмі свого життя.

Дмитро БОЙКО.