«МАЛЕНЬКИЙ НОСИК» – ВЕЛИКА СИЛА

Довге волосся, мила усмішка, макіяж і манікюр… Так виглядає дівчина, яка от-от вийде на ринг та однією лівою покладе на лопатки суперницю.

Доки її подруги-однолітки гралися в Барбі та ходили на танці й фортепіано, кандидат у майстри спорту, неодноразова чемпіонка України та бронзова призерка Кубка світу 17-річна Олександ­ра Охотнік одягала екіпірування та вчилася битися.

– Сашо, коли вперше відлупцювала боксерську грушу?

– Я у спорті змалечку. Народилася у звичайнісінькій сім’ї: мама – продавець, колись займалася легкою атлетикою, а тато – будівельник, він займався важкою. Мене теж віддали у спортивну секцію ще в садочку: спочатку на гімнастику, а в першому кла­-сі – на волейбол, але мене завжди тягнуло на бойові мистецтва. Пам’ятаю, як у молодшій школі просилася, аби батьки віддали на тхеквондо, але мама сказала, що «не до­зволить, аби її маленький носик хтось бив». Так до 8 класу займалася волейболом, доки не ввірвався терпець, – і я пішла на важку атлетику. Згодом почалися проблеми зі спиною, тому задумалася про кікбоксинг… Мені завжди було цікаво, що це таке, і розпочала тренування. Вже через два місяці вмовила тренера взяти мене на змагання. Це був чемпіонат області, в якому я програла. Поразка додала мотивації, бо прагнула щодня ставати кращою.

– Не хвилюєшся, наприклад, про зламаний ніготь, коли кікбоксуєш?

– Часом буває (сміється). Насправді кікбоксинг – дуже хороший вид спорту, оскільки тут максимально працює все тіло. В кікбоксингу є шість розділів: К1, лоу-кік, фул-контакт, кік-лайт, лайт-контакт і поінт-­файтинг. Подобається, що маю вибір, в яких розділах виступати. Кожен по-своєму особливий, та я обрала К1, тому що він – найвидовищніший. Тренуюся під керівницт­вом заслуженого тренера України Анатолія Лабатюка в приміщенні «Нової школи», що на вул.Франка, 10 (колишній Європейський університет).

– Що потрібно, аби тренуватися?

– Щоб займатися, потрібно мати рукавиці, бинти, капу, шолом, накладки на ноги (щітки), бандажі на пах і груди та, звичайно ж, спортивний одяг. Теж потрібно знати правила, хоча я спеціально їх ніколи не вчила, а поступово всі знання переймала у друзів-кікбоксерів. Звичайно, не варто забувати про травматичність, адже кікбок­синг, як і всі єдиноборства, небезпечний. Але якщо буде якісне екіпірування і хороша техніка виконання ударів, то травм можна уникнути.

– Батьки, як і раніше, хвилюються про свого «маленького носика»?

– Спочатку всі рідні реагували дуже негативно, не розуміли: ну, як це дівчинка

займається таким нежіночним видом спорту!? Але їм швидко відлягло, бо бачили моє бажання і разом зі мною раділи всім здобуткам й перемогам. Усі нагороди – це важка праця тренера, старання та жага до перемог. Саме тому всім, хто хоче розпочати займатися або вже розпочав, раджу ніколи не здаватися. Адже завжди потрібно знаходити сили на те, аби вставати з ліжка і йти на тренування, боротися зі страхами та лінощами.

Ольга БАНАХ.