CITIUS, ALTIUS, FORTIUS!

Цей відомий олімпійський девіз перекладається з латинської як «Швидше, вище, сильніше!». Саме таким гаслом усе життя керується 18-річний кам’янецький кікбоксер Руслан Паранюк, який ізмалечку привчений до спортивного гарту. Хлопець виступає в повноконтактних розділах і вже встиг стати чемпіоном Кам’янця-Подільського, срібним призером Хмельницької області, чемпіоном Чернівецької області, володарем Кубка України, призером чемпіонату України та різноманітних турнірів із кікбоксингу.

– Руслане, хто познайомив тебе з кікбоксингом?

– Я народився на Миколаївщині, в міс­ті Баштанка. Ще з дитинства батьки показували приклад здорових, фізично розвинутих людей, на яких прагнув рівнятися. Батько активно займався спортом у шкільні роки і неодноразово виступав у районних змаганнях із чотириборства, гирьового спорту і баскетболу, де досягав високих результатів. Мама ж перемагала в баскетболі, волейболі та гімнастиці у шкільній команді.

Із дитинства мріяв бути сильним і мати змогу постояти за себе, цікавився бойовими мистецтвами. Після 9 класу з рідної Баштанки переїхав до Кам’янця-Подільського, де продовжив навчання в коледжі ПДАТУ. Про кікбоксинг почув на першому курсі від друга. Зацікавився і вирішив відвідати разом із ним секцію, а далі – тренування за тренуванням, змагання, перші перемоги. Звичайно ж, шлях був тернистим, але воно того варте.

– Як навчитися орієнтуватися в правилах кікбоксингу?

– Цьому навчаєшся з досвідом, головне – не використовувати заборонених прийомів, які не передбачені правилами розділу. Кікбоксинг поділяється на легкі розділи, де є заборона на нанесення сильних ударів, та повноконтакт­ні (я виступаю саме в таких), де сила удару не регулюється. Найбільше травм трапляється якраз у повноконтактних боях. Зазвичай страждають ті частини, по яких б’ють, або якими б’ють. До них відносяться руки, ноги, голова тощо. Аби знизити ризики травматизму, ми одягаємо захисну амуніцію: накладки на ноги, шоломи, наколінники. Дуже важливо використовувати якісну амуніцію та слідкувати за її зносом. Тоді й ризики скорочуються до мінімуму.

– За що полюбив цей вид спорту?

– За красиві та видовищні поєдинки, яких, на мою думку, найбільше саме в кікбоксингу. Коли дивишся на бій двох технічно підкованих спортсменів, то отримуєш такі ж емоції, як при перегляді хорошого фільму. Це дає мені стимул займатися далі, щоб відшліфувати свою техніку і виглядати на рингу з кожним разом краще.

Кожне тренування починається з розминки. Це потрібно для того, щоб підготувати суглоби і м’язи до різких рухів, скорочень. Після розминки ми відпрацьовуємо бій з уявним суперником. Далі одягаємо захисну амуніцію та працюємо або в парах, або ж на боксерських мішках, де виконуємо завдання, яке ставить тренер.

– Розкажи про свого тренера.

– Займаюся під керівництвом за­служеного тренера України Анатолія Лабатюка – це справжній гуру з великим досвідом роботи, який виростив не одного майстра спорту. Саме в нього розпочинали свій шлях і тренуються такі спортсмени, як Павло і Жанна Кондратови, Роман Головатюк, Антоніна Осецька і багато інших професіона­-

лів. Анатолій Анатолійович завжди працює за чітко спланованою програмою, яка приносить результат. Найголовніше – це мотивація, яку він нам забезпечує. Тренер вміє по-справжньому зацікавити в занятті спортом і досягненні результатів.

– А як рідні та друзі сприймають твоє спортивне захоплення?

– Відверто кажучи, спочатку батьки та родина були проти занять «ударними» видами спорту, але після того, як побачили, що в мене виходить і мені це подобається, то вболівають за мене під час кожних змагань. Друзі також під­тримують і цікавляться моїми результатами.

– Що порадиш початківцям-кікбоксерам?

– Спершу потрібно добре подумати, чи справді ти хочеш займатися бойовими мистецтвами. Адже це не так просто, як здається. Ти повинен бути готовим програвати, отримувати удари, впевнено йти до мети, незважаючи ні на що, і вже тоді зможеш смакувати перемогу. Тому бажаю терпіння кожному, хто почне займатися кікбоксингом.

Ольга БАНАХ.