ТРЕНЕРСТВО – ЯК СТИЛЬ ЖИТТЯ

Існує думка, що поганий той учень, який не перевершує вчителя. З нею, як ніхто інший, погоджується тренер відділення настільного тенісу та вчитель фізичної культури Довжоцького НВК 29-річний Дмитро Сабадаш. Свого часу він пішов стопами власного тренера, а нині й сам займається улюбленою справою. З його подачі не одне покоління дітей навчилося правильно тримати ракетку. На запитання про здобутки чоловік скромно знизує плечима і запевняє, що пишається не медалями і кубками, яких у нього й справді чимало, а успіхами своїх учнів і випускників.

– Дмитре Михайловичу, розкажіть, коли спорт прийшов у ваше життя?

– Народився і виріс я в селі Фурманівка в сім’ї робітників, які до спорту не мали жодного стосунку. Навчався у фурманівській школі, а згодом пере­йшов до кульчієвецької, на базі якої 2004 року відкрилася Кам’янець-Подільська районна ДЮСШ. Два роки ходив у відділення з баскетболу, а 2006 року вступив до Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. У студентські роки займався легкою атлетикою. Паралельно з навчанням працював учителем фізичної культури у великослобідській і ходоровецькій школах, а ще тренером-викладачем із баскетболу в районній ДЮСШ (на базі Баговицької ЗОШ). До минулого року викладав настільний теніс у великослобідській школі, а вже з 2019 року перевівся працювати в Довжоцький НВК, де викладаю уроки фізичної культури та веду відділення настільного тенісу.

– Чому не пішли по науковій чи творчій стежці?

– У роки мого дитинства не було мобільних, комп’ютерів. І я, як і всі діти, грав у футбол, волейбол, теніс тощо. Для когось це залишилося лише спогадом, а для мене переросло у справжню любов до спорту. Першим, чим почав займатися професійно, був баскетбол. Ще у школі мене тренували Олег Ковальчук (директор районної ДЮСШ) і Роман Ткачук (методист районної ДЮСШ). А вже в університеті вподобав легку атлетику, особливо біг на середні дистанції (800-1500 м).

– А чому стали тренером?

– Пішов стопами тренера Олега Станіславовича. Свою тренерську кар’єру розпочав 2009 року в районній ДЮСШ. Сам я, як у нас кажуть, «ігровик», тому мені подобаються всі ігрові види спорту. Займався спочатку в секції баскетболу (іншої тоді не було), а тренером із тенісу став тому, що можливостей вести щось інше в малокомплектній школі немає.

– Що подобається в тенісі?

– Цей вид спорту дуже позитивно впливає на розвиток організму, зо­крема на зір, спритність, координацію.

А ще теніс має низький рівень травматизму (порівняно з контактними видами на кшталт футболу чи кікбоксингу). Гра з ракеткою корисна як профілактика, але з дозволу лікаря. Теніс прекрасний своєю простотою та індивідуальністю, у нього можна грати, навіть не маючи спортзалу, адже в місті є багато закладів із тенісними столами, а в селах такі столи є, наприклад, у клубах.

Пишаюся кожним своїм учнем, бо старання, яких докладають ці діти, варті набагато більшого, ніж просто грамот чи медалей. Ми неодноразово виборювали перші місця в районних змаганнях, моїх вихованців часто обирали для збірних команд від району та ДЮСШ. Одними з найкращих вважаю випускників Олексія Гаджулу та Віталія Грижака, які продовжили тренування у Чернівцях і здобули звання кандидатів у майстри спорту. Гордий, що був тренером Наталії Романишиної, яка виборола бронзу в обласній універсіаді, а також призерів обласних змагань і чемпіонів районних – Ігоря Мазурика, Олександра та Богдана Шевчуків (продовжили тренування в міській ДЮСШ №2) та інших моїх переможців.

– Як відбуваються Ваші тренування?

– Тричі на тиждень займаюся з дітьми. Спочатку вивчаємо прості елементи (правильний хват ракетки, стійка тенісиста тощо), потім – складніші (подачі, накати тощо). Щоб займатися тенісом, потрібно мати ракетку, кульки і спортивний одяг. Найголовніше правило для початківців – потрібно потрапити кулькою на бік стола суперника. Але дуже важливо набратися терпіння, не падати духом, адже все здобувається не за один рік, і все обов’язково вийде.

Ольга БАНАХ.