ДЕСЯТОК РОКІВ НА КОЛЕСАХ
Ось уже понад 10 років на двоколісному коні підкорює українські п’єдестали кам’янчанин, велоспортсмен Володимир Крижанівський.
Першим ще в 5 років осідлав «Орльонок» – підлітковий, виробництва Шяуляйського велосипедно-моторного заводу «Вайрас», Литовська РСР. Це був єдиний у СРСР велосипед для підлітків. Далі спортсмен пересів на білоруський «Турист». Чоловік згадує, що це був чудовий велосипед із багажником, крилами та іншими корисними пристосуваннями.
– До змагань готуюся в рідному Кам’янці та на його околицях, – розповідає Володимир Крижанівський. – У нас дуже мальовничі місця, навіть для того, щоб просто покататись. Усе роблю в межах стандартного, не маю спеціального раціону, не обладную свої велосипеди унікальни-ми запчастинами, не бачу у цьому потреби. На жаль, велодоріжок у місті практично немає, а ті, що є, наприклад, у Старому місті, найчастіше зайняті торговельними наметами, у центрі – сміттєвими контейнерами та стовпами освітлення, а біля Будинку культури на велодоріжці паркується поліція. Найбільше обурює те, що по велодоріжках часто ходять люди, а на прохання відійти реагують гостро та грубо.
Нині Володимир катається на різних двоколісних. Має три велосипеди і один збирається реставрувати в ретростилі. Поки шукає оригінальні запчастини до свого шедевра. Для змагань спортсмен використовує карбоновий велосипед, на якому рідко катається, адже наші дороги просто знищать його. Частіше використовує Харківський шосейний велосипед і МТВ для бездоріжжя.
До речі, недавно спортсмен повернувся зі змагань у Рівному. На своїй сторінці у «Фейсбуці» чоловік поділився враженнями:
«Звучать передстартові настанови – і пелотон вирушає в дорогу. Задумавшись про красу поліського краю, стартую чи не останнім. Із перших метрів дистанції претенденти на нагороди зав’язали рішучу баталію. Поступово просуваюся вперед. На «щастя», трапився підйом із бруківкою. По обидва боки дороги, по вузенькій піщаній смужці струною в одному напрямку із сумом на обличчях рухаються учасники. Вирішивши атакувати цю групу, вийшов на середину дороги і під здивовані погляди переклався в групу, яка йшла попереду. Перевів подих. Помилувався надзвичайно гарними краєвидами. І поїхав далі. Непомітно доїхав до Грабова. Сів на колесо спортсмену на циклокросі. Через кілька-сот метрів підібрали симпатичну учасницю на шосейнику. По середині Оржева циклокросівець привідстав. Поворот на 90 градусів – і лікувальна грязюка з калабані змила з нас залишки глянцю. Так почався найромантичніший відрізок дистанції «Тунель кохання». Лісова дорога з мокрого піску і болота в гарній компанії. Що може бути кращим. Тільки польова дорога з промоїнами від дощу, але підсушена і припорошена».
Дмитро ПРУС.