ДЕСЯТОК РОКІВ НА КОЛЕСАХ

Ось уже понад 10 років на двоколісному коні підкорює українські п’єдестали кам’янчанин, велоспортсмен Володимир Крижанівський.

Першим ще в 5 років осідлав «Орльонок» – підлітковий, виробництва Шяуляйського ве­лосипедно-моторного заводу «Вайрас», Литовська РСР. Це був єдиний у СРСР велосипед для підлітків. Далі спортсмен пересів на білоруський «Турист». Чоловік згадує, що це був чудовий велосипед із багажником, крилами та іншими корисними пристосуваннями.
– До змагань готуюся в рідному Кам’янці та на його околицях, – розповідає Володимир Крижанівський. – У нас дуже мальовничі місця, навіть для того, щоб просто покататись. Усе роб­лю в межах стандартного, не маю спеціального раціону, не обладную свої велосипеди унікальни­-ми запчастинами, не бачу у цьому потреби. На жаль, велодоріжок у місті практично немає, а ті, що є, наприклад, у Старому місті, найчастіше зайняті торговельними наметами, у центрі – сміттєвими контейнерами та стовпами освітлення, а біля Будинку куль­тури на велодоріжці паркується поліція. Найбільше обурює те, що по велодоріжках часто ходять люди, а на прохання відійти реагують гостро та грубо.
Нині Володимир катається на різних двоколісних. Має три велосипеди і один збирається реставрувати в ретростилі. По­ки шукає оригінальні запчас­тини до свого шедевра. Для змагань спортсмен викорис­товує карбоновий велосипед, на якому рідко катається, адже наші дороги просто знищать його. Частіше використовує Харківський шосейний велосипед і МТВ для бездоріжжя.
До речі, недавно спортсмен повернувся зі змагань у Рівному. На своїй сторінці у «Фейс­буці» чоловік поділився враженнями:
«Звучать передстартові настанови – і пелотон вирушає в дорогу. Задумавшись про красу поліського краю, стартую чи не останнім. Із перших метрів дис­танції претенденти на нагороди зав’язали рішучу баталію. По­ступово просуваюся вперед. На «щастя», трапився підйом із бруківкою. По обидва боки дороги, по вузенькій піщаній смужці струною в одному напрямку із сумом на обличчях рухаються учасники. Вирішивши атакувати цю групу, вийшов на середину дороги і під здивовані погляди переклався в групу, яка йшла попереду. Перевів подих. Помилувався надзвичайно гарними краєвидами. І поїхав далі. Непомітно доїхав до Гра­бова. Сів на колесо спортсмену на циклокросі. Через кілька­-сот метрів підібрали симпатичну учасницю на шосейнику. По середині Оржева циклокросівець привідстав. Поворот на 90 градусів – і лікувальна грязюка з калабані змила з нас залишки глянцю. Так почався найромантичніший від­різок дистанції «Тунель кохання». Лісова дорога з мокрого піску і болота в гарній компанії. Що може бути кращим. Тільки польова дорога з промоїнами від дощу, але підсушена і припорошена».

Дмитро ПРУС.