ЗАХОПЛЕННЯ ІЗ ЗАПАХОМ ПАЛЕНОЇ ГУМИ

«Успіх приходить до того, хто робить те, що найбільше любить», – таке життєве кредо у президента обласної Федерації картингу 45-річного Руслана Кагітіна, під чиїм керівництвом спортсмени місцевої картингової команди стали чемпіонами та призерами Всеукраїнських змагань серед учнівської молоді як в особистому, так і командному заліках. 2015 та 2016 рр. чоловіки перемогли в командному заліку на Кубок міського голови Михайла Сімашкевича. Згодом стали володарями Кубка України в на­ціональних класах за версією ФАУ.

– Руслане Павловичу, коли вперше сіли за кермо?
– Я народився у місті Буринь (Сумська область). До Кам’янця переїхав із батьками, коли мені було 4. І от уже понад 40 років живу і працюю тут. Закінчивши 14 школу, вступив до Аграрно-технічної академії. Виріс у простій працьовитій сім’ї. Батько Павло працював робітником на заводі «Електроприлад», де був наладчиком радіоапаратури, а мама – у різних кам’янецьких дитсадках. У 13 я почав займатися мотокросом, адже в моєму багатоквартирному будинку була відома секція із цього виду спорту.
А вже через 5 років пішов у школу картингу, що розташовувалася неподалік. Проте там пробув усього два роки, далі мене зацікавив мотобол. Грав за нашу команду «Поділля» (1996-1997 рр.). А коли закінчив університет 1996 року, мені запропонували вакансію керівника гуртка з картингу, на що я радо погодився. Чому обрав саме картинг? Насправді я ходив і на боротьбу, і на фехтування, але саме технічні види спорту мені найбільше припали до душі.
Я відчув, що це моє.
– Як нині склалася ваша мотодоля?
– Ще з 2009 року працюю в місцевій філії обласного центру науково-технічної творчості учнівської молоді керівником гуртка картингу. Декілька років, окрім картингу, веду гурток із конструювання транс­портної техніки. Недавно підвищив кваліфікацію і нині маю педагогічне звання «керівник гуртка-методист». Крім того, щороку беру участь у всеукраїнських семінарах-практикумах для голів методичних об’єднань із картингу, на яких виступав з доповідями, інформаціями та пропозиціями, ділився досвідом роботи.
– Розкажіть про свою команду, наставників.
– У мене було дуже багато наставників, кожно­му з яких хочеться окремо подякувати. Першими моїми тренерами були Олег Байдур – тренер із мотокросу, та Олександр Фрізен – тренер із картингу.
З мотоболу моїми тренерами були Станіслав Кшемінський, Олександр Волинкін, Павло Тихун, Сергій Макаренко. Саме вони прищепили мені таку любов до праці.
Щодо команди – вона складається з 8 осіб, і всі вони кандидати в майстри спорту з картингу.
– Як реагують Ваші рідні та близькі на таке небезпечне захоплення?
– Насправді картинг – найбезпечніший технічний вид спорту. До заїзду ретельно перевіряється і екіпірування, і техніка (тільки заводська, підробок у нас немає). Особливу увагу приділяємо безпеці дітей. Багато моїх друзів, однокласників приводять своїх чад до мене на навчання, адже ми також готуємо майбутніх водіїв, даємо хороші навички в екстремальному водінні. Сім’я до цього спорту ставиться добре, адже це вже моя робота, і я цим живу.
– Що б порадили початківцям, які мріють зай­матися картингом?
– Насамперед потрібне бажання, бо якщо дитина хоче навчитися їздити, вона це зробить, і ми їй допоможемо. На жаль, картинг практично не фінансується, а особливо в Україні, про невеликі міста, як, наприклад, Кам’янець, взагалі мовчу. Проте все можливо, якщо хотіти. Батькам майбутніх екстремалів важливо розуміти вподобання своїх дітей і те, що хороші результати потрібно заслужити, старанно працюючи.

Дмитро ПОПОВ.