ЧОЛОВІК ІЗ ЖАБРАМИ ЛІТАЄ ПО ВОДІ
Палюче сонце, гарячий пісок, пейзажі каньйону, освіжаючі бризки водички й загорілі чоловіки-спортсмени на аквабайках у повітрі… Таку картину можна поспостерігати вже сьогодні в селі Велика Слобідка на аквадромі «Дністровська рів’єра», де розпочався І етап чемпіонату України з аквабайку, який триватиме до 23 червня. Організатори підготували чимало цікавинок для гостей заходу.
Зокрема чемпіонат збере найдосвідченіших пілотів України, які здійснять 30 заїздів у різних класах та категоріях. Цікаво, що Кам’янець уперше презентує свою команду західного регіону «RiverSport», до якої ввійшли 11 вправних пілотів, серед них четверо кам’янчан. На гостей чекатиме видовищний фрістайл від найкращого аквабайкера Європи Андрія Єгельницького.
Про стихії води і повітря, як ніхто, багато знає один зі співорганізаторів змагань – аквабайкер кам’янчанин Сергій МАЗУР. У свої 50 років по-спортивному підтягнутий чоловік виглядає на 30, каже, що секрет молодості – у жабрах. А от звідки вони в нього взялися, дізнавалися журналісти «Подолянина».
– Пане Сергію, якщо відпочинок на річці, то тільки активний?
– Свою компанію друзів я завжди ледь не насильно збираю і везу на Дністер. У нашому місті виходить парадоксальна ситуація: за 10 кілометрів розташований наймальовничіший куточок не лише України, а й усієї південно-східної частини Європи, але до річки більшість їздить, аби на березі насмажити шашликів, випи-ти і декілька разів намочитися. Ніхто насправді не розуміє, що вся краса нашого каньйону, вся велич цих скель, зелень лісів і поєднання краєвидів відкриваються саме з води. І побачити все це можна завдяки активному відпочинку. З друзями ми робимо запливи, катаємося на катерах, водних лижах, вейкбордах і, звичайно ж, на аквабайках.
– Коли і чому вирішили познайомитися з аквабайком?
– Народився і виріс у рідному Кам’янці, на Підзамчі. Навчався спочатку в першій школі, а згодом – у технікумі харчової промисловості. Ще змалку з друзями часто купалися в Довжоцькому ставу, а ще їздив до бабусі в село Ластівці, де річка була поруч із будинком. Але ніколи особливо не горів водним відпочинком, купався та й купався. Більше полюбляв бокс, займаюся ним ледь не все життя. А от справжні жабра, як прийнято казати в аквабайкерів, у мене почали проявлятися років 15 тому.
Усе почалося з того, що побачив по телевізору, як у чемпіонаті світу з аквабайку росіянка виступала у стилі фрістайл. До речі, це надскладна дисципліна. І я подумав: «Ого, невже так можна?!».
А далі – інтернет, відеоуроки, навчання, тисячі спроб… Перший свій аквабайк (хоч і не новий, але гарної якості) купив навпіл із другом, просто щоб навчитися. Два роки ми просто каталися, щоб вміти правильно тримати рівновагу.
– Коли закінчувалося літо, я переходив до другої своєї слабкості – гірських лиж, якими займаюся донині, – продовжує Сергій Мазур.- Але одного разу на лижах я дуже травмував ногу, пережив 5 операцій і фактично мав бути калікою. Лікарі наклали мені табу на спорт і навіть не давали гарантій, що ходитиму. Тоді кам’янецькі хірурги вперше в історії міста зробили операцію із вживлення штучних зв’язок у колінний суглоб, і все вийшло ідеально. Сьогодні моя «хвора» нога почувається навіть краще, ніж здорова (сміється). Проводячи довгі місяці в лікарні, я годинами сидів у інтернеті, все дивився на аквабайки, слідкував за чемпіонатами, мріяв про те, як було б добре й мені навчитися робити трюки. Не залишала в спокої думка, як це цікаво і захопливо. Тоді я собі пообіцяв, що куплю професійний аквабайк, щойно вийду з лікарні. І, на щастя, мрію вдалося втілити.
– Сергію, на воді Ваш улюблений стиль – фрістайл. Розкажіть про нього детальніше.
– Щойно завершив реабілітацію після травми, почав займатися фрістайлом – польоти над водою, фігури вищого пілотажу, які запозичили у військових льотчиків. Це більше цирковий напрям. У змаганнях учаснику дають 3 хвилини, протягом яких він повинен зробити максимальну кількість трюків (сальто назад, усі можливі перевороти, нахили тощо). Коли я вчився усім цим трюкам, то, певно, в кожній кам’янецькій аптеці в мене була картка на знижку (сміється). Коли познайомився з хлопцями з Української федерації аквабайку, то зрозумів, що цей напрямок спорту недостатньо розвинений у нашій країні. Це неолімпійський вид спорту, тому зовсім не фінансується державою, все тримається на небайдужих спортсменах-волонтерах і спонсорах, які готові допомагати.
Аквабайкерський спорт зародився у Києві, значного розвитку набув у Криму, на Казантипі. Останній у свідомості людей асоціюється з дискотеками, алкоголем і повною відсутністю спорту, але мало хто знає, що саме на Казантипі було 80 спортивних майданчиків на будь-який смак. Нині ж змагання проводяться в Тернополі, Одесі, Дніпрі, Львові, Києві та вперше в Кам’янці-Подільському. Чому саме ці міста? Бо потрібні гладка вода, облаштована берегова лінія і бажано інфраструктура (аби учасники могли поселитися неподалік від місця проведення змагань). Наш Дністер має ідеальні умови і для «Формули-1» на воді (змагання на катерах, що їдуть на величезних швидкостях), і для аквабайкерів, адже тут усе, як і має бути, – під рукою.
– Аквабайкерство – спорт для багатих?
– Усі так думають. Мовляв, он багатії на мотоциклах по воді ганяють, розважаються. Але це не так. Так, аквабайк – це не дешево, але й не легко. Таке не назвеш розвагою, адже це не водний мотоцикл, де можна розслаблено сидіти, тут треба стояти, дуже важко тримати рівновагу, виконувати трюки тощо. Потрібно багато зусиль і праці. Коли в перші роки я навчався, то їздив по Дністру сам, не бачив жодного такого ж відчайдуха. Зате бачив «багатіїв», вони надають перевагу яхтам, де можна спокійно посидіти, випити келих шампанського і подивитися на місцеві краєвиди, не напружуючи всіх м’язів тіла одночасно. А от аквабайк – це справжній спорт для істинних поціновувачів.
Ознайомитися з детальною програмою заходів чемпіонату можна на сторінці Української федерації аквабайку у фейсбуці («Ukrainian JetSki Federation»).
Ольга ГОЛУБ.