ПАУЕРЛІФТИНГ ПОНАД УСЕ!

У свої 22 роки ця дівчина з легкістю піднімає важку штангу чи гирю, так, немов це косметичка чи дамська сумочка. Кам’янецька пауерліфтерка Катерина Кохан уже встигла підкорити чимало українських п’єдесталів, а ще ввійшла до числа найкращих спортсменів Кам’янеччини 2018 року.

Неодноразово вона завойовувала золото та срібло у чемпіонатах України з пауерліфтингу та була першою в Кубках України з легкої атлетики. Але тренування для спортсменки – це не просто захоплення, а життєво необхідна річ, адже у Каті – ДЦП. Попри, здавалося б, недівчаче хобі, юна красуня вражає ще й талантами: вміє малювати і вишивати, навчається в К-ПНУ на спеціальності «Образотворче мистецтво. Дизайн».
– Катю, як вдається вправлятися із залізом?
– Не скажу, що зовсім легко, але мені подо­бається підіймати штангу чи штовхати ядро. Хоча в дитинстві я ненавиділа спорт, бо він був обов’язковою складовою мого лікування й реабілітації. Але я усвідомлювала, що без нього не зможу залишатися у формі. Починала свій спортивний шлях зі штовхання ядра. Тоді мене підтримав мій перший тренер Юрій Царук і допоміг опановувати цей вид спорту професійно.
І от уже за декілька місяців після початку тренувань я виступила у чемпіонаті України, де посіла друге місце. Це надихнуло мене та вселило впевненість у власних силах. Згодом мій реабілітолог Станіслав Тіху, з яким ми регулярно займалися, порадив спробувати сили в пауер­ліфтингу. Так я познайомилася з тренером Вадимом Воронецьким. Тоді й закохалася у штангу. Пам’ятаю свій перший результат (то був Кубок області) в жимі лежачи – 47,5 кг і золота медаль серед юніорів.
– Пауерліфтинг і квілінг: як тобі вдається поєднувати непоєднуване?
– Творчість – мій вічний супутник. Скільки себе пам’ятаю, завжди щось малювала, вишивала, плела, ліпила… Ще навчаючись у Кам’янець-Подільській спеціальній школі-інтернаті, познайомилася з учителькою праці Тетяною Нерестюк, саме на її уроках захопилася експериментами в різних техніках, зокрема і декупа­жу. А паралельно відвідувала гурток талановитого педагога Сергія Боднаря. Нині продовжую розвивати вміння в університеті. Найбільше подобається графіка, а серед улюблених предметів – історія мистецтв. Дуже надихають картини Тетяни Яблонської, Катерини Білокур і, звичайно ж, Бориса Негоди.
– Ким усе ж хочеш стати в майбутньому: спортсменкою чи мисткинею?
– Намагаюся не загадувати наперед, не хочу обирати, в моєму житті завжди буде місце і для творчості, і для спорту. А взагалі я люблю мріяти, це моя мотивація. Вважаю: якщо в людини є якась мета, то все можна зробити. Потрошки, потрошки, хоч, може, здається, що це дуже важко, а деколи і неможливо, все у наших силах.
Люди самі створюють своє життя. Головне – не опускати рук. Сьогодні одна з найбільших моїх мрій – зробити необхідні операції, які допомогли б покращити мій стан та подарувати більше свободи руху.

Ольга ГОЛУБ.