«ВІТАГРО»: СЕКРЕТ ЧЕМПІОНСТВА – ЗЛАГОДЖЕНА РОБОТА

Далекого 2001 року в Заліссі Першому виріс маленький футбольний «Колос». Повільно, але впевнено він набирався сил і досвіду, аж раптом доріс до великого поля. Через 8 років команда нарешті знайшла спонсора – агрокомпанію «Вітагро», яка поділилася назвою (відповідно «Вітагро») і подарувала білосніжну форму. Кубки, чемпіонати, змагання, турніри…

За роки існування хлопці «нафутболили» чимало медалей, грамот та інших нагород. Зокрема, і 23 серпня на Центральному міському стадіоні у фінальному матчі Кубка району з футболу «Вітагро» впевнено перемогло «Граніт» (с.Думанів) – 3:0.
Нині із «залісянських» у команді залишилося всього декілька хлопців, є гравці з Нігина, Чорнокозинців та Кадиївців, а всі інші – містяни. Проте всі разом захищають честь Залісся Першого в такому складі: Сергій Буртовий (капітан), Андрій Мазур (воротар), Олександр Пастух, Олег Зубик, Василь Данч, Валерій Данчук, Сергій Нечай, Владислав Тимощук, Артем Сосніцький, Дмитро Сосновський, Володимир Дронь, Ростислав Гришак, Сергій Гочар, Дмитро Сендзюк, Вадим Кирик, Володимир Муляр, Артем Терещенко, Роман Олійник, Ігор Черватюк, Олександр Гасюк.
– За вісім років було чимало цікавих і визначних матчів. Зокрема, і вдалих, – розповідає капітан команди Сергій Буртовий. – Проте всій команді найбільше запам’ятався наш програш 2007 року. Грали без легіонерів, із «Октавою» (Слобідка-Рихтівська). Наприкінці другого тайму ми вели в рахунку – 2:1, але програли – 3:2. Це було потрясінням для всіх наших хлопців, бо ми взагалі не очікували такого розвитку подій. Хоча це була дуже сильна гра.
Скромно пригадує капітан і останній переможний матч, який новоспечені чемпіони району завершили «всуху». Мовляв, усе завдяки злагодженій роботі «вітагрівців». За 90 хвилин думанівським футболістам не вдалося жодного разу «пробити» захист суперників – і пропустили три м’ячі у власні ворота.
Тішить, що на полі обходимося без конфліктів, ніхто ні над ким не старшує, – продовжує Сергій. – Завжди радимо один одному, як краще, що змінити і що не так. Так само й на тренуваннях, а їх у нас по два на тиждень. Тренера не маємо, досвідчені тренують менш досвідчених, хоча майже всі мають ви­сокий рівень гри. Професійних спортсменів у нас мало, більшість футболістів за фахом – учителі (закінчували Кам’янець-Подільський національний університет за різними спеціальностями), а я – економіст.
Цьогоріч звернулися по допомогу до Володимира Мельниченка, який закупив для нас ще одну форму, синю, а також м’ячі й сітки, за що ми йому щиро вдячні.

Ольга БАНАХ.