У ЗДОРОВОМУ ТІЛІ – ЗДОРОВИЙ ДУХ

Саме під таким, хоч і банальним, але важливим гаслом ось уже 54 роки працює скульпторка стрункої фігури, майстриня здорових кісток, повелителька позитивного настрою, лікарка душі 82-річна Валентина ЧІХУН. Щодня вона невтомно допомагає людям покращувати самопочуття, позбавлятися від зайвих кілограмів і розрівнювати хребет. Попри солідний вік, усі вправи інструкторка з лікувальної фізкультури показує на власному прикладі, тому до неї приходять не лише молоді, а й люди пенсійного віку, яким Валентина Іванівна повертає віру в себе і власні сили.

Співрозмовниця ексклюзивно роз­повіла «Подолянину», як воно пів віку оздоровлювати кам’янчан у місцевій во­долікарні, і який він секрет вічної моло­-дості.
– Валентино Іванівно, як життя привело до спорту?
– Сама я родом із Херсонської області. У дитинстві хотіла стати медиком, тому після школи поїхала вступати до медичного в Івано-Франківськ (тоді це ще був Станіслав). На жаль, не пройшла за конкурсом, повернулася, почала працювати. Бралася за все підряд: спочатку вихователькою в дитсадку, потім – черговою на підстанції Херсонського бавовняного комбінату. Але все життя займалася фізкультурою, обожнювала спорт. Мала таку ж спортивну подругу, з якою працювала. Саме вона підбила мене не сидіти склавши руки, а таки кудись вступати.
Зібравши документи, вирушили до сто­лиці, хотіли в Київський інститут фізкультури.
Я була метальницею диска і ядра, а подруга займалася бігом. Ми здали іспити. Настав день результатів, ми прийшли в комісію. Подругу взяли одразу, бо на її спеціальності було мало людей, а от на моїй – навпаки.
Вийшла із закладу і плачу. Аж раптом до мене підходить чоловік і каже: «Забирай документи і мерщій до Кам’янця, потяг за годину». Не маючи жодного уявлення, де Кам’янець, і що там за інститут, таки сіла в потяг і поїхала в невідомість. Тут мене взяли, як кажуть, із руками і ногами. Виявилося, що в Киє­ві до мене підходив кам’янецький тренер із легкої атлетики Олександр Жабенко.
– А як потрапили до водолікарні?
– Працювати сюди прийшла одразу після закінчення інституту. Тоді тут довго ніхто не затримувався, бо, крім лікувальної фізкультури, давали ще пів ставки масажиста. А мені подобалося. Люди від мене виходили щас­ливі, завжди радо поверталися. Правда, фізкультуру пацієнти не надто визнавали, а особливо люди з села, мовляв, у них щодня фізкультура: біля худоби, по господарству, на городі. Але поступово у свідомості моїх «прихожан» вималювалася правильна картинка, всі зрозуміли, що рух – це життя.
– У яких випадках потрібно йти до Вас?
– До мене приходять після інфарктів, інсультів і загалом після всіх захворювань, які не мають протипоказань до фізичних навантажень. Ну і, звичайно ж, після різних травм на розробку. Приходять із зайвою вагою, а ще коли болить спина. Найпоширеніше захворювання – остеохондроз. Пам’ятаю, як штудіювала літературу в інституті, у книгах завжди писали: «Остеохондроз – хвороба старших людей, розвивається після 40 років і більше притаманна чоловікам…».
Але кожна третя дитина має викривлення хребта, все починається з малого, проте швидко погіршується і переростає у серйозні захворювання. Наприклад, раніше батьки думали, що сколіоз не передається спадково, але лікарі довели, що схильність до захворювань хребта передається з покоління в покоління. Дуже шкода, що не всі розуміють: кістки, а особливо хребет, потрібно берегти як зіницю ока.
Важливо розуміти, що будь-яка фізкультура не лише лікує, а й має профілактичний ефект. Усі, хто хоче покращити свій імунітет, дихальну систему, систему кровообігу та загалом самопочуття, звертаються до нас. Був випадок, коли прийшла пацієнтка без направлення. Я поміряла їй тиск, і він зашкалював – позначка показувала 200 на 100. А дівчина навіть не знала, що ходить із таким високим тиском, тому деколи перевіряти свій тиск для профілактики я раджу кожному.
– За 54 роки Вашої роботи з водолікарні вийшла не одна сотня здорових людей. Чи повертаються до Вас хворі?
– Так, був випадок, коли в мене лікувалися декілька поколінь однієї родини: спочатку – бабуся, потім – мама, а тепер – донька. І це, до речі, через сколіоз, який передався спадково.
На заняттях із лікувальної фізкультури групи в нас різного віку, різного спрямування. Але в усіх є люди, які трохи займаються, відчувають покращення і йдуть щасливі додому, а коли знову себе запускають – повертаються на реабілітацію.
– Розкажіть про власний секрет молодості та здоров’я?
– У 80 років немає абсолютно здорових людей (сміється). Проте я дотримуюся легких, здавалось б, але фундаментальних правил: я не курю, не вживаю спиртного, не їм надто жирної та солоної їжі. Особливо стараюся уникати смаженого, адже в такій їжі багато канцерогенів, які надзвичайно шкідливі для нашого здоров’я. Крім того, люблю багато ходити, загалом рухатися. Також раджу завжди мислити позитивно – психічне здоров’я теж треба берегти. Умійте прощати, зберігайте почуття гумору, частіше усміхайтеся. Щоранку на­гадуйте собі, що ви розумні, здорові та щасливі – й весь день у вас мине в гарному руслі.

Дмитро МОСІЙЧУК, Ольга БАНАХ.