Понеділок, 28 Вересня 2020 р.
11 Вересня 2020

ЧИ ПОВЕРНЕ НОВИЙ СТАДІОН СТАРУ СЛАВУ?

12 вересня – день фізичної культури і спорту


Центральний стадіон… Скільки приємних моментів із життя кам’янчан пов’язано з ним. Одні асоціюють його з місцем суворих футбольних поєдинків, інші – легкоатлетичних змагань. На обличчі одразу з’являється усмішка, коли згадуєш, як велично тут відзначали 9 Травня, Масляну, скільки рекордів тут встановили. Про стадіон у кожного власні спогади, як і нині в кожного різне бачення й сприйняття масштабних ремонтних робіт, що тут виконуються, скільки має бути глядацьких місць, які майданчики ще додавати і де. У кожного і власна думка щодо забудов на вже колишній території цього величного об’єкта.
Тому напередодні Дня фізичної культури і спорту говоримо про нашу спортивну перлину, таку близьку і рідну кожному, на якій плакали і перемагали, за яку готові боротися і відстоювати, за яку вболівають і роблять усе можливе, щоб вдихнути в неї новизну, авторитет і зробити затребуваною на весь регіон.

НА СТАДІОНІ КИПИТЬ РОБОТА

На полі – гори чорнозему, а під ним змонтована система автополивання.
– Це готується основа для газону футбольного поля, це все має розрівнятися, додасться шар піску, згодом усе втрамбується, вистоїться, щоб можна було встелити рулонний газон. Кожен сантиметр, кожен міліметр враховується, адже роботи виконуються згідно з вимогами стандартизації. Не приховую, що підряднику доводиться дещо переробляти, і ме­не не надто влаштовують терміни та послідовність виконання робіт, – пояснює директор Ка­м’я­нець-Поділь­сь­кого міського ста­діону ім.Г.А.Тон­кочеєва Віктор ХАВРУНЯК. – Водовідведення запланували аж за межами стадіону. Плануємо облаштувати і хоча б два майданчики: волейбольний та баскетбольний. Треба і роздягальні, до них також є вимоги.
До ремонту ми йшли декілька років, почали з 2016-го з обміну досвідом. Роботи виконуємо по­етапно. Спочатку робимо газон футбольного поля, бігову доріжку, вирішиться питання майданчи­ків – перейдемо до них.
Директор зізнається, що коли вирішили капітально ремонтувати, то зрозуміли – необхідно сертифікувати стадіон, аби він відповідав нормам. Бо такого в нашому регіоні немає, йдеться про межі Чернівець­-кої, Тернопільської, Хмельницької областей. Тому й поставили перед собою таку високу планку.
На посаді директора Вік­тор Михайлович перебуває з 2009-го, за ці роки згадує чимало чемпіонатів, виставок. Показує календарні плани, в яких по 10-20 заходів на місяць. Стадіон не є бюджетною установою, забезпечує себе сам. Надходять кошти і зі стоянки, є послуги громадської вбиральні, ринку автозапчастин. Виживають, як можуть.
– Історія стадіону дуже складна, – продовжує співрозмовник. – Коли приступив до виконання обов’язків директора, мені було страшно. Стадіон перебував у не зовсім задовільному стані. Але 2010 року з ініціативи тодішнього міського голови Анатолія Нестерука вдалося залучити кошти підприємців міста і відремонтувати глядацькі трибуни та інші об’єкти. Колектив я не змінював, але закликав налаштовуватися на плідну роботу.
І щиро вдячний працівникам за те, що з усією відповідальністю вико­нують свою роботу. Змагання мали можливість проводити лише футбольні та легкоатлетич­ні. Вирішили, що треба додати й інші.
Віктор Хавруняк– Домовилися з керівництвом Федерації скелелазіння щодо проведення чемпіона­ту України, – каже Віктор Хавруняк. – Захід вдався і став систематичним. А чого варті наші футбольні турніри, зокрема дитячий імені Кузовенкова, футбольні поєдинки збірної ветеранів, учасників АТО, студентська прем’єр-ліга!
Віктор Михайлович розповідає, що стадіон урізаний з усіх боків. Такі наслідки рішень місцевої влади, яка працювала до 2008 року. Залишилося спортивне ядро, глядацькі трибуни. Але немає ні волейбольної, ні баскетбольної зон. А вони необхідні. Про те, де їх облаштувати, думали і з представниками влади, і виносили на громадські обговорення, але згоди поки що не дійшли. Дехто бачить його як спортивну чашу з кількістю глядацьких місць 10 тисяч.
– Але, на мою думку, в такій кіль­кості місць сьогодні потреби немає. Тому була пропозиція демонтувати частину трибун і на тому місці облаштувати майданчики. Хоча за 11 років проводилися заходи, які вміщали 10 ти­сяч глядачів. Це святкування Дня Перемоги 2010 року, приїзд збірної ветеранів «Дина­мо» (Київ), збірної ветеранів «Шахтаря».
Обласні змагання з легкої атлетики також багато глядачів збирають, але більшість заходів – п’ятсот-тисяча.

КАМ’ЯНЕЦЬКІ ЛУЖНИКИ ВЖЕ НЕ ТІ

Патріотом і захисником міського стадіону по праву можна на­звати Володимира ПТАШНИКА. Він – старший тренер відділення футболу ДЮСШ №2. Чоловік чи не щодня на стадіоні, тому знає про нього все.
Володимир Пташ­ник– 1959 року з ініціативи тодіш­нього голови виконкому Григорія Тонкочеєва народною будовою був зведений ста­діон, а 1963-го – введений в експлуатацію. На той час це був другий за величиною в Радянському Союзі після московських Лужників спортивний комп­лекс площею 12 гектарів. Його і називали – ка­м’я­нецькі Лужники, – згадує Володимир Пет­рович. – Причому населення в місті було 40 тисяч мешканців. На жаль, за 10 років каден­ції Олександра Ма­зурчака сім із половиною гектарів продали. 1998 року я був єдиним де­путатом, який го­лосував «проти». Аргументація продажу була такою, що гроші з земельного податку підуть на розвиток стадіону. Але наскільки я бачу, то за 22 роки копійки на це не пішло. На сьогодні залишилося ядро цент­ральне, тобто поле і трибуни, тенісний корт, який посунув гуртовий ринок, і тренувальне поле. Останній злочин – понад гектар, на якому були тренувальні майданчики, 2007-го під виглядом льодового палацу віддали під торговий центр, через десять років перепродали під житлові будинки. Хотіли ще тренувальне поле віді­брати. Але його вдалося відстояти. Правда, в одному з житлових будинків нам обіцяють філію спортшколи – тренувальні зали, роздягальні. Звели вже два будинки, наш зал має бути в п’ятому. Але невідомо, чи його взагалі збудують.
Я, напевно, – єдина людина, яка майже щодня на стадіоні. З 60-х років – як спортсмен, а з 72-го – як тренер. Хоча нині тренування проводимо більше на майданчику в селищі цукрового заводу.
Щодо ремонту поля, то однозначно треба робити. Востаннє його ремонтували 1986 року. Бігові доріжки – 1983-го, на асфальт поклали гуму. Тому це питання навіть не обговорюється. Але є побоювання, щоб роботи виконали якісно. Бо дивно, що ремонти розпочали практично восени, коли погода не сприяє.
Скаржиться Володимир Пташ­ник, що поле для тренувань зіпсували під час ремонтів, бо завезли землю. Правда, каже, що на його половині можна займатися. Обурюється і пропо­зиції знести східну трибуну, а замість неї створити майданчики, мовляв, скрізь будують, а тут знищують. Тренер із гордістю згадує футбольні чемпіонати, що проводилися на центральному стадіоні, про знамениту місцеву команду «Поділля», футбольні баталії між кам’янчанами та хмельничанами і щиро вірить, що все в нас ще буде. Матимемо і ми якісний, професійний і надійний стадіон.

ВЗЯЛИСЯ Й ЗА СПОРТИВНИЙ ТУРИЗМ

Про кількість глядацьких місць розмірковує і заступник міського голови Вадим САВЧУК.
Вадим Савчук– До Кам’янця приїжджають від мініст­рів до співробітників міністерств, спеціалісти з облаштування спортивних об’єктів – і всі вони сходяться на думці, що немає в нас такого рівня змагань, які зібрали б стільки глядачів. Тому часто чуємо рекомендації: частину глядацьких трибун зробити сучасними з покриттям, а частину, що навпроти, демонтувати і зробити три спортивні майданчики – сучасний корт, баскетбольний майданчик і волейбольний. Загалом матимемо 6 тисяч глядацьких місць замість 8000 нині. Але це питання ще обговорюється. Нині першочергове завдання – поле.
Хоча стадіон заробляє сам на себе, але ні в нього, ні в міської влади на ремонти таких грошей не було. Почали шукати ресурси. На мою думку, неабияк допоміг статус Ка­м’янця як Молодіжної столиці Украї­ни-2019, бо до нас приїжджали і міністр молоді та спорту, і заступники міністрів. Наприкінці 2019 року нам і виділили першу суму на реконст­рукцію. Важливо, що старт розпочався. Держава звернула увагу на те, що реконструкція стадіону в Кам’янці-Подільському має бути.
І вже 2020 року почала її знову фінансувати. Наш стадіон у списку об’єктів національної програми «Велике будівництво». Правда, гроші ми отримали наприкінці літа.
– Перший етап робіт передбачає заміну покриття поля, дренажної системи, бігові доріжки. Чи не найважливіша складова – стадіон має бути сертифікованим. Якби він не потрапляв під сертифікацію, то ми виконали б ремонтні роботи набагато швидше, як це роб­лять у більшості міст: пересадили б траву, пофарбували, підрепетирували і на тому все. Але система сертифікації дуже складна. Кожен сантиметр відіграє роль. Загалом розміщення стадіону, сам стадіон, запасне поле підпадають під сертифікацію. Потрібно лише правильно провести реконструкційні роботи. 2019 року з Державного бюджету було виділено 3 млн грн, з місь­кого – 350 тис. грн. А вже 2020 року укладено договір із підрядником на загальну суму 11 мільйонів 225 тисяч 400 гривень. Із них:
1 мільйон 122 тисячі 540 гривень – співфінансування місцевого бюджету.
Відповів Вадим Анатолійович і на запитання, що дасть нам сертифікація?
– Не бачимо жодного сенсу вкладати мільйони в реконструкцію, щоб потім не мати користі. Розглядаємо такий напрямок розвитку, як спортивний туризм. Якщо в нас буде сертифікований стадіон, а їх в Україні дуже мало, він привертатиме увагу спортсменів різних категорій. До нас приїжджатимуть професійні спортсмени не на день-два, а на тиждень-два. Від цього виграватимуть не лише готелі, а й трансфер, заклади харчування тощо. Із часом потрапимо до календаря змагань. Зрозуміло, що тоді приїжджатимуть і глядачі. Це позитивно для всієї інфраструктури міста.
Щодо темпів: якби не сертифікація, то візуально більшість робіт уже було б виконано, але оскільки все проводиться під на­глядом представників серти­фікаційної комісії, то роботи затягуються, хоча від графіка ми не відстаємо. Будівництво відбу­вається повільно, але максимально якісно, багато матеріалів закуплено. Підрядник – це фірма, яка професійно займається реконструкціями стадіонів. До кінця року футбольне поле і частина бігових доріжок будуть зроблені. А далі знову проходитимемо оформлення документів, проситимемо ресурсів. Назад дороги вже немає. В середині жовтня трава буде постелена. Запасне поле є, правда, частина його була пошкоджена машиною, але підрядник це розуміє і відремонтує його в ході будівельних робіт. Я вкотре наголошую, що про знищення поля не йдеться, і нікому не варто спекулювати на цьому питанні.