ОПАНОВУЮЧИ ЕМОЦІЇ ТА НЕГАРАЗДИ
Стрілецький спорт у Кам’янці-Подільському має традиції тривалістю більш ніж половину століття. За цей час на п’єдестали пошани європейських, світових та навіть олімпійських змагань зійшло чимало спортсменів.
Однак досі цей вид спорту не отримує належної уваги громадськості. Адже у 90-х кульову стрільбу в нашому місті довелося виводити із занедбаного стану. Завітавши на тренування в тир, що в НВК №9, «Подолянин» поспілкувався з людьми, які розвивають цей вид спорту в нашому місті, незважаючи на фінансові труднощі, – облаштування стрілецьких позицій коштує чимало.
Свого часу місцева влада допомогла відремонтувати дах, який протікав, і це значно полегшило життя. Але купівля куль, тренажерів і підтримка приміщення в належному стані – все ще лежать на плечах батьків і тренерів. Головними дійовими особами маленького тиру є співробітники ДЮСШ №1: заслужений тренер України Олександр КОВАЛЬ та майстриня спорту міжнародного класу, призерка чемпіонату світу Анастасія САВЄЛЬЄВА.
Зайшовши до секції, я відразу зустрів групу дітей, які під керівництвом пані Анастасії працювали над своєю влучністю. Тож моїм головним співрозмовником став Олександр Гнатович, який одразу розповів про те, що вже декілька років юні вихованці користуються рідкісною можливістю – наявністю тренера, який ще є спортсменом, що виступає. Продовження власної спортивної кар’єри допомагає наставнику перебувати у хорошому тонусі та ефективніше навчати молоде покоління. Однак Анастасія Олександрівна відразу зазначила, що є й інша сторона медалі – діти змушені стріляти з її гвинтівки, а це ускладнює проведення як особистих, так і тренувань підопічних.
– Олександре Гнатовичу, чи можна говорити про розвиток у плані технічного забезпечення?
– Так, але це все власними зусиллями. Вдалося зробити тир – ще декілька років тому це був звичайний підвал. Під час стрільби з позиції лежачи діти працювали, перебуваючи просто в багнюці, адже протікав дах. Також вдалося зробити освітлення за міжнародними стандартами, опалення, підлогу. Але все потрібно підтримувати. Стрільба – технічний вид спорту, технічний від слова техніка, інвентар. Наприклад, ця гвинтівка, про яку каже Анастасія Олександрівна, коштує близько тисячі євро. Інші тренажери по 1200 євро.
– А є спонсори, які можуть взяти на себе хоч частину витрат?
– Наразі ми як тренери виступаємо основними спонсорами: з преміальних, коли Настя виграє, або із заробітних плат. Дуже допомагають батьки вихованців – коли була нагальна потреба ремонту, вони допомагали матеріалами, також закупили освітлення. Проте кулі вистрілюються, гвинтівки розраховані на певну кількість пострілів, лампи перегорають, прожектори виходять із ладу, тому на утримання потрібна допомога від міста, адже секція є безкоштовною.
– Як у скрутних умовах вдається мотивувати себе та підростаюче покоління?
– Ми любимо, живемо цією справою. Дуже важливим є вміння встановлювати психологічний зв’язок. Цим тренер відрізняється від інструктора. Він не дивиться на годинник і не думає, скільки заробить, а цікавиться дитиною, її проблемами так само, як батьки. Ти завжди повинен застосовувати індивідуальний підхід. У важкі часи у стрільбі залишаються лише добрі люди. Це психофізична особливість, адже професійні стрілки рідко відчувають злість. Негативні емоції завжди знижують влучність, тому в стрільбі залишаються лише люди, які вміють їх опанувати. Крім того, діти бачать хороші приклади успішних попередників, які чогось досягли у цьому спорті. За попередні роки в Кам’янці під моїм керівництвом, здебільшого на базі університету, тренувалися призери багатьох міжнародних змагань: Дарина Шаріпова, Владислав Білецький, Олеся Щерба та призер Олімпіади Сергій Куліш. Вихованцем уже цієї секції став призер чемпіонатів України Андрій Бучик.
– Які плани на майбутнє в секції кульової стрільби?
– Плани завжди грандіозні. Перше – зробити тир за міжнародними стандартами, щоб він був максимально схожий на ті, де проводяться змагання, оскільки в кульовій стрільбі є дуже важливим
зуміти у ході тренувань змоделювати ситуацію у чемпіонаті. У спорті є різні фази підготовки, тому дуже важливо, щоб у змагальній фазі спортсмен міг приходити у тир і працювати так, як на турнірі. Нам потрібно зробити, щоб стрілок на позиції мав потрібну кількість місця. Для цього необхідні нові штативи для гвинтівок. А також – нові тренажери та сучасні мішені, бо у змаганнях уже давно ніхто не стріляє в паперові цілі. Тому працюємо та шукаємо можливості.
Після нашої розмови та завершення тренування було здійснено спробу навчити стріляти й мене. Однак такого «талановитого» учня кам’янецька школа кульової стрільби ще не бачила…
Олександр ЩЕРБАТИХ.