ІЗ КАМ’ЯНЦЯ – У ВЕЛИКИЙ ВОЛЕЙБОЛ

Спортсмени, чиє життя пов’язане з нашим містом, реалізують себе у більшості видів спорту. Однак, за браком професійних команд, представники командних видів спорту часто змушені здобувати свої звитяги в інших містах. Схожа ситуація в 21-річної волейболістки Світлани ФАРТУШНЯК зі Старої Ушиці. Ази спорту вона пізнала в Кам’янець-Подільській ДЮСШ №1, а тепер виступає в команді, яка займає одну з провідних сходинок в українській Суперлізі. Про те, як розпочала займатися волейболом, провела перші роки кар’єри, та як не втратити форми під час локдауну, Світлана поділилась із читачами «Подолянина».

– Світлано, чому саме волейбол?

– Розпочинала спортивний шлях досить пізно, в 13 років. Але ще з дитинства вирізнялася високим зрос­том. Наразі він 190 см, що є хорошим параметром для професійної гри у волейбол.
Тоді у Старій Ушиці, звідки я родом, ще не було волейбольної секції, тому спочатку батькам доводилося постійно возити мене до Кам’янця на тренування. Але у восьмому класі я вступила до ліцею в Кам’янці, де була можливість проживання. Звичайно, все вдавалося не одразу, але волейбол мені подобався. Велика заслуга у цьому мого першого тренера Ольги ПОГОРЕЦЬКОЇ, саме вона навчила спортивним азам та прищепила любов до спорту. Невдовзі мене запросили на збори з командою «Орбіта» (м.Запоріжжя), тому, задля професійного зростання, довелося переїхати на навчання до Запоріжжя.

– Волейбол у Вашому житті зав­жди перетинався з навчанням?

– Так. Схожа ситуація склалась і тоді, коли постало питання вибору вищого навчального закладу. Доцент кафедри фізичного виховання та спорту Національного університету фізичного виховання та спорту Украї­ни Ольга ШЛЬОНСЬКА запропонувала вступити до університету, і я погодилась. Одночасно отримала пропозицію повернутися на Поділля – у «Новатор» із Хмельницького. У «Новаторі» мені все подобалось, але поєднувати гру у Хмельницькому та навчання у Києві було дуже важко, тому поповнила ряди столичного «Фаворита». Там теж було все добре, крім належного фінансування, тому далі грала в університетській команді.

– Торік весь спорт зупинився на певний час. Як доводилося підтримувати форму?

– Цей період відчула досить болісно, адже довелося покинути столицю, залишитися на деякий час без команди, а випускні іспити в університеті здавати дистанційно. Тоді я намагалася підтримувати фізичну форму різними способами: біг, фітнес, тренування на стадіоні з м’ячем, плавання. З цим взагалі проблем не було, адже живу в мальовничій місцевості біля річки Дністер. Однак, попри труднощі, бажання грати у волейбол мене ніколи не покидало. Тому й майбутня професія пов’язана з волейболом.

– Уже влітку Ви поповнили лави «Регіни-МЕГУ» з Рівного. Як з’явився такий варіант?

– Саме тоді, в період першого карантину, він і з’явився. Після університету шукала новий клуб. Було декілька варіантів продовження кар’єри, але на той момент у Рівному вже виступали декілька подруг, тому вирішила йти саме сюди. Провела збори з «Регіною» і вступила до університету МЕГУ на магістерку. В клуб ішла як догравальниця – гравчиня, яка спе­ціалізується на прийомі подачі суперника. Але тренер запевняє, що я – універсальна гравчиня, тому можу грати скрізь.

– Чим є сучасна «Регіна-МЕГУ»?

– Наразі ми йдемо на третьому місці у чемпіонаті України, це для «Регіни» досить високий результат, тому що в попередніх сезонах колектив був у нижній частині турнірної таблиці. Досягнення можна пояснити насамперед тим, що команда дуже змінилась – у цьому сезоні прийшло багато нових гравців, у їх числі і я. Усі волейболістки високої кваліфікації, з досвідом виступів за кордоном, тому в колективі здорова конкуренція та потенціал для росту.

– Черговий локдаун не зупинив Суперлігу. Як виглядає звичайний день професійної волейболістки?

– Насправді нічого незвичного. Під час сезону дуже мало вільного часу. Робота у спортивному режимі: дім, тренування, дім, тренування – і так шість днів на тиждень. Це дуже дисциплінує та загартовує для наступних звершень.

– Чи є у Вас мрія?

– Швидше, бажання – не зупинятися на досягнутому. Буду й надалі по­в’язувати життя зі спортом, адже бажаного ще не досягла. Тепер голов­не – завжди бути здоровою, щоб впевнено йти до мети.

Олександр ЩЕРБАТИХ.