Вівторок, 03 Серпня 2021 р.
12 Березня 2021

ІЗ КАМ’ЯНЦЯ – У ВЕЛИКИЙ ВОЛЕЙБОЛ

Спортсмени, чиє життя пов’язане з нашим містом, реалізують себе у більшості видів спорту. Однак, за браком професійних команд, представники командних видів спорту часто змушені здобувати свої звитяги в інших містах. Схожа ситуація в 21-річної волейболістки Світлани ФАРТУШНЯК зі Старої Ушиці. Ази спорту вона пізнала в Кам’янець-Подільській ДЮСШ №1, а тепер виступає в команді, яка займає одну з провідних сходинок в українській Суперлізі. Про те, як розпочала займатися волейболом, провела перші роки кар’єри, та як не втратити форми під час локдауну, Світлана поділилась із читачами «Подолянина».

Світлана ФАРТУШНЯК– Світлано, чому саме волейбол?

– Розпочинала спортивний шлях досить пізно, в 13 років. Але ще з дитинства вирізнялася високим зрос­том. Наразі він 190 см, що є хорошим параметром для професійної гри у волейбол.
Тоді у Старій Ушиці, звідки я родом, ще не було волейбольної секції, тому спочатку батькам доводилося постійно возити мене до Кам’янця на тренування. Але у восьмому класі я вступила до ліцею в Кам’янці, де була можливість проживання. Звичайно, все вдавалося не одразу, але волейбол мені подобався. Велика заслуга у цьому мого першого тренера Ольги ПОГОРЕЦЬКОЇ, саме вона навчила спортивним азам та прищепила любов до спорту. Невдовзі мене запросили на збори з командою «Орбіта» (м.Запоріжжя), тому, задля професійного зростання, довелося переїхати на навчання до Запоріжжя.

– Волейбол у Вашому житті зав­жди перетинався з навчанням?

– Так. Схожа ситуація склалась і тоді, коли постало питання вибору вищого навчального закладу. Доцент кафедри фізичного виховання та спорту Національного університету фізичного виховання та спорту Украї­ни Ольга ШЛЬОНСЬКА запропонувала вступити до університету, і я погодилась. Одночасно отримала пропозицію повернутися на Поділля – у «Новатор» із Хмельницького. У «Новаторі» мені все подобалось, але поєднувати гру у Хмельницькому та навчання у Києві було дуже важко, тому поповнила ряди столичного «Фаворита». Там теж було все добре, крім належного фінансування, тому далі грала в університетській команді.

– Торік весь спорт зупинився на певний час. Як доводилося підтримувати форму?

– Цей період відчула досить болісно, адже довелося покинути столицю, залишитися на деякий час без команди, а випускні іспити в університеті здавати дистанційно. Тоді я намагалася підтримувати фізичну форму різними способами: біг, фітнес, тренування на стадіоні з м’ячем, плавання. З цим взагалі проблем не було, адже живу в мальовничій місцевості біля річки Дністер. Однак, попри труднощі, бажання грати у волейбол мене ніколи не покидало. Тому й майбутня професія пов’язана з волейболом.

– Уже влітку Ви поповнили лави «Регіни-МЕГУ» з Рівного. Як з’явився такий варіант?

– Саме тоді, в період першого карантину, він і з’явився. Після університету шукала новий клуб. Було декілька варіантів продовження кар’єри, але на той момент у Рівному вже виступали декілька подруг, тому вирішила йти саме сюди. Провела збори з «Регіною» і вступила до університету МЕГУ на магістерку. В клуб ішла як догравальниця – гравчиня, яка спе­ціалізується на прийомі подачі суперника. Але тренер запевняє, що я – універсальна гравчиня, тому можу грати скрізь.

– Чим є сучасна «Регіна-МЕГУ»?

– Наразі ми йдемо на третьому місці у чемпіонаті України, це для «Регіни» досить високий результат, тому що в попередніх сезонах колектив був у нижній частині турнірної таблиці. Досягнення можна пояснити насамперед тим, що команда дуже змінилась – у цьому сезоні прийшло багато нових гравців, у їх числі і я. Усі волейболістки високої кваліфікації, з досвідом виступів за кордоном, тому в колективі здорова конкуренція та потенціал для росту.

– Черговий локдаун не зупинив Суперлігу. Як виглядає звичайний день професійної волейболістки?

– Насправді нічого незвичного. Під час сезону дуже мало вільного часу. Робота у спортивному режимі: дім, тренування, дім, тренування – і так шість днів на тиждень. Це дуже дисциплінує та загартовує для наступних звершень.

– Чи є у Вас мрія?

– Швидше, бажання – не зупинятися на досягнутому. Буду й надалі по­в’язувати життя зі спортом, адже бажаного ще не досягла. Тепер голов­не – завжди бути здоровою, щоб впевнено йти до мети.

Олександр ЩЕРБАТИХ.