ОЛІМПІАДА ПІДКОРИЛАСЬ АКРОБАТАМ

XXIV зимова Олімпіада офіційно завершилася. До числа країн, які вигравали нагороди, ввійшла й Україна. Єдину нагороду нам подарував Олександр Абраменко, вигравши «срібло» в лижній акробатиці. Виступив у цьому виді й випускник факультету фізичної культури К-ПНУ ім.Івана Огієнка Олександр ОКІПНЮК, який ділився з нами враженнями з місця подій одразу після прибуття до Пекіну. Згодом українець ризикував пропустити ігри, адже вже в Пекі­ні підхопив ковід. Однак зміг відновитися, виступити та посісти дев’яте місце.

Після повернення додому атлет радо поділився думками про власну кар’єру та олімпійський досвід із читачами «Подолянина».
– Моя мама – тренер із лижної акробатики. Вона й привела у спорт і довела до подвійного сальто, – розповідає Олександр Окіпнюк. – Уперше я став на лижі в 4 роки. Почав займатись у групі з іншими дітьми.
А далі пішло: обласні, всеукраїнські, світові змагання. Те, що стану спортсменом високого рівня, зрозумів у 10 років. Тоді я вперше стрибнув сальто на снігу.

ЛІКАРІ КАЗАЛИ, ЩО ЗІ СПОРТОМ ПОКІНЧЕНО

– Олександре, а тренування проводяться лише на лижні?
– Ні, ми також тренуємося на батуті та воді. Є навчальний тренажер – лонжа: на талію одягають коло і чіпляють тебе на резинки для відпрацювання елементів на батуті. Починаєш із найпростішого та доходиш аж до потрійного сальто. Згодом це все виконується на воді й лише тоді переноситься на сніг.

– Маєш інші захоплення?
– У дитинстві, крім лижної акробатики, займався ще боротьбою та футболом. Тренери з боротьби навіть намагалися переманити до себе. Але це лише хобі. Люблю читати різні мотиваційні книги. З останнього прочитаного можу відзначити «Психосоматику» авторки Тетяни Трофименко, та «Путешествие домой».

– Олександре, ти нервуєш перед стартами?
– Звичайно, це такий вид спорту, що лише дурень не буде нервувати (сміється). Фрістайл дуже небезпечний – у нас багато падінь. Але з досвідом вчишся себе опановувати.

– Доводилося зіштовхуватись із травматичністю лижної акробатики?
– На жаль, так. 2015-го я вже був у збірній, однак ще не був готовий фізично, тому вна­слідок великих навантажень зазнав травми спини: були протрузії майже в усіх хребцях. В Україні лікарі казали, що спортивний шлях завершено. Рідні дуже підтримали, і ми поїхали до Угорщини, де знайомі порадили хороших спеціалістів. Тривалий час були санаторії, витяжки, крапельниці та лікувальна фізкультура. Поступово вдалося відновитися та повернутися до виступів, хоч проблеми залишилися на все життя. Тепер між зборами доводиться ретельно відновлюватися та проходити профілактичні процедури: масаж і басейн.

– 2021-го тобі вдалося вперше в кар’єрі пробитися до фіналу змагань най­вищого рівня. Це зміна підготовки чи поступовий прогрес?
– Так, тоді був 6-м на етапі Кубка світу та 12-м – у чемпіонаті світу. Ці результати – наслідок планомірного розвитку. Протягом усього олімпійського циклу намагався додавати в майстерності та покращувати складність стрибків. Нині в арсеналі маю два потрійні сальто з п’ятьма гвинтами в різних
варіаціях, а на воді роблю навіть шість гвинтів. Із шістьма ще ніхто не стрибав на офіційних стартах. Хочу бути першим, кому це вдасться.

УКРАЇНІ ПОТРІБНІ БАЗИ

Попри те, що кар’єра йде вгору, спортсмен зізнається, що нашій дер­жаві потрібно покращувати умови для тренувань. У його рідному місті Береговому вони не найкращі, а збірна України не проводить зборів удома.
– Колись у Береговому була база олімпійського резерву. Стояли трампліни, але я на них потренуватися не встиг, бо їх зрізали та відправили на металобрухт, – каже спортсмен. – Нині база функціонує, але не так, як хотілося б. Усе це болісно для тренерів. Але сподіваюся, що ситуація покращиться. Є ж молоді таланти, як, наприклад, талановитий фрістайліст Марк Лайош. Але талант потрібно розвивати.

– Що потрібно покращувати загалом в Україні?
– Потрібно будувати бази літніх і зимових трамплінів. Це дасть змогу не витрачати зайвих коштів на тренування збірної за кордоном. Звичайно, час від часу ми будемо виїжджати на закордонні збори, але будемо проводити більше часу на Батьківщині. Збірна майже не перебуває в Україні. За сезон 21/22 я був удома 1,5 місяця. З будівництвом інфраструктури збільшиться й кількість дітей, які займатимуться спортом, а це допоможе закласти фундамент для виступів на майбутніх Олімпіадах.

– А де зазвичай тренується збірна України?
– Торік мали тривалий збір у США. Дуже сподобалося. Сподіваюся, поїдемо туди ще, поки в нас будуватимуть трампліни. Також багато часу проводимо у Швейцарії.

– Як виглядала підготовка до Пекіну?
– Улітку та восени, як завжди, акценту­вали увагу на фізичній підготовці. Після сніданку їхали на тренування і там: батут, лонжа, трамплін і розтяжка. Це займає цілий день. У Швейцарії навіть брали їжу з собою, щоб економити час, адже шлях до тренувальної бази займає 30-40 хвилин. Добре, що в мене немає жодної дієти (сміється).
Безпосередньо перед Олімпіадою ми також були у США. У грудні виступали в Канаді на етапі Кубка світу, звідти вирушили до американської Юти, де мали ще один етап. Там я зазнав невеликої травми. На тренуванні виконував потрійне сальто з п’ятьма гвинтами, і в той момент почав дути вітер. Стрибок перекрутив і впав, вдарився головою й за­щемив м’яз у спині. Довелося один тренувальний день пропустити. Потім виходив на старт і стрибав із чистого листа. Результат – 10 місце. Після змагань ми переїхали на олімпійську базу США, де працювали над стабільністю приземлень.

КИТАЙЦІ НАС ЗЛЯКАЛИСЯ

У вівторок, 2 лютого, команда українських фрістайлістів приземлилась у столиці Китаю. Там нашим спортсменам довелося зіштовхнутися спочатку з холодом у кімнатах, а за декілька днів – із позитивним тестом. Але наш співрозмовник зміг вчасно одужати та виступити в іграх.
– Коли ми прибули до Китаю, то спочатку не мав жодних емоцій, – каже Олександр. – Уже коли пройшлися по селищу та трохи «прокинулися», зрозумів: «Я на Олімпіаді».

– Наші олімпійці скаржилися на холодні номери в готелі для спортсменів. Фрістайлісти зіткнулися з цією проблемою?
– Так, відразу після заселення була дуже низька температура в кімнатах. Можливо, організатори не встигли зробити опалення. Хоч підігрів підлоги працював, у коридорі було нуль градусів, у кімнатах – по 14-15. Згодом ми отримали обігрівачі, й стало нормально. Вдалося навіть розігріти свій номер до +22.

– Найбільш обговорюваною темою щодо нашої команди з лижної акробатики став ковід у трьох спортсменів. Як це сталося?
– Позитивні тести отримали за день до командних змагань, тому їх довелося про­пустити. Ввечері 8 лютого я відпрацював складні стрибки, але після тренування мені сказали, що тест на ковід «сумнівно позитивний». Я приїхав у селище, здав ще один, який уже виявився позитивним. Відразу почали проявлятися симптоми: біль у горлі, невисока температура, яка наступного дня піднялася до 39 градусів, та слабкість у м’язах. Доб­ре, що все минуло за два дні. Коли самопочуття стабілізувалося, почалося очікування негативних результатів тестування, яке нам робили вранці та ввечері. Це було найважчим. Після позитивного тесту отримав два сумнівно позитивні. Думав, що наступний буде негативний, але ні, зранку – знову позитивний. У той момент навіть здалося, що організатори тягнуть час, оскільки з карантину зняли за годину до старту. Ледь встиг на стадіон.

– А як підтримував форму в ізоляції?
– У готелі була кімната з декількома гантелями та карематом. Тренер із фізичної підготовки також був інфікований і перебував із нами на карантині. Це допомогло. Бігав на місці по 30 хв., виконував різні вправи та імітував стрибки. Намагався робити це ближче до вечора, адже змагання проводилися саме у вечірній час.

– У Пекіні твої другі стрибки виходили значно краще, ніж перші. Це психологія?
– Частково. У перших спробах не вистачало швидкості на лижні. Ми з тренерами все прораховували, але припускалися помилок. Та й психологічний фактор теж мав місце. Під час першої спроби я хвилювався, а потім – ні.

– Погода в Пекіні теж впливала на ви­ступ?
– Було неприємно. Холод до -22 градусів. Мені легше стрибати, коли немає такого шаленого морозу. А в день кваліфікації був ще й сильний вітер, який, на щастя, послабився у день фіналу.
– У фіналі дванадцяти ти посів дев’яте місце. А згодом у спілкуванні з журналістами «Суспільного» сказав, що судді «зажали» оцінки…
– Так, «зажали». Про це мені казали тренери та спортсмени з різних країн. Помилок припускалися, але несуттєвих. Думаю, вони побоялися двох українців у фінальній шістці. Бачили, що я готовий і налаштований на потрапляння в призери. Після фіналу трохи роз­чарувався, але тепер задоволений власним виступом, оскільки добре виконав роботу.

– Олександре, які подальші плани?
– Для мене сезон уже завершився. Мали б ще відбутися три етапи Кубка світу. Але наступні два – в Росії, тож українська команда їх пропускає, а останній мав бути в Казахстані. Його скасували через політичні обставини. Планую добре відпочити й відновити спину, щоб із новими силами почати підготовку до сезону 22/23. Наступного року в нас чемпіонат світу. Треба тренуватися та здобувати нагороду.

ЯК ТАМ В ІНШИХ УКРАЇНЦІВ?

Так, медаль нам приніс лише фрістайл, але не тільки акробати відзначилися позитивом. Близькою до здобуття медалі була чемпіонка Сочі-2014 Юлія Джима. Наша біатлоністка щоразу посідала високе місце: двічі сьома (в естафеті та мас-старті), восьма та десята, але до п’єдесталу трохи не дотягнула.
Отримав достатньо уваги й наш Владислав Гераскевич. Після одного із за­їздів у скелетоні спортсмен продемонстрував плакат «Ні – війні в Україні!». Попри закиди росіян, що акція мала політичний характер, у МОК не побачили нічого забороненого.
«Ми поговорили зі спортсменом. Це був загальний заклик до миру. Для нас це питання закрите», – йдеться в офіційній заяві Міжнародного олімпійського комітету.
Гарне враження про себе залишив капітан чоловічої збірної України з біатлону Дмитро Підручний. У гонці переслідування тернополянин фінішував 13-м. Однак усі обговорювали не його місце, а вчинок на трасі. Українець випадково зламав палицю німцю Йоганнесу Кюну й одразу віддав тому свою.
– Дмитро біг потім десь 200-300 метрів з однією палицею. Я був у німецькій команді, щоб вибачитися, але вони сказали, що це був гарний жест «fair play». Вони дуже поважають Підручного, – розповідав згодом журналістам «Суспільного» тренер української команди Юрай Санітра.
Утретє на зимових Олімпіадах відбулися командні змагання з фігурного катання. Уперше туди потрапила й Україна. Серед найкращих була українка -16-річна Анастасія Шаботова, яка одягнула для виступу вишиту сорочку з елементами національного орнаменту, а як музичний супровід обрала «Щедрик». Її виступ судді оцінили на сьомий результат.
Ще один хороший результат показав гірськолижник Іван Ковбаснюк. У чоловічій комбінації він фінішував із 14-м часом. Виступ Івана став другим найкращим в історії українських гірських лиж і найліпшим із 1998 року.

ЩО ТАМ, КРІМ НАС?

У Пекіні розіграли 109 комплектів нагород. Найкращою серед 95 країн стала Норвегія. Представники цього північного королівства виграли 37 нагород, із них 16 – найвищої проби. Найуспішнішим спортсменом теж був норвежець. Біатлоніст Йоханнес Бьо здобув 4 «золота» та до­дав до них одну «бронзу». Парадокс, але навіть такі результати не дозволили йому домінувати в біатлоні безроздільно. Француз Кантен Фійон-Має теж повіз додому 5 нагород (2 «золота» та 3 «сріб­ла»).
Проте увагу світової спільноти привертали не лише перемоги та поразки. Головні змагання чотириріччя багатьом спортсменам зіпсував ковід. Ще перед стартами організатори почали виявляти позитивні тести у шведів, росіян, норвежців, австрійців… А вже під час самої Олімпіади ситуація виходила з-під конт­ролю. Якщо Олександра Окіпнюка та нашу сноубордистку Аннумарі Данчу допус­тили до змагань в останній момент, то польській ковзанярці Наталії Малішевській пощастило менше. Її випустили з карантину в ніч перед стартом, щоб безпосередньо перед змаганнями виявити вірус ще раз.
Без представниці Польщі емоцій у ковзанярському спорті менше не стало. Їх знову спровокували організатори. Цього разу зчинивши скандал із командою Кореї. У півфіналі на дистанції 1000 м перші два місця посіли корейці, але їх дискваліфікували з незрозумілих причин. До фіналу пройшли троє китайців. Один із них виступав за Угорщину, але у фіналі судді позбулися і його, хоч на відео видно, що саме місцевий ковзаняр штовхав суперника. Наступного дня китаянки повинні були вилетіти ще на чвертьфінальній стадії, але арбітри побачили фол із боку ковзанярки з Канади та дискваліфікували її. Відеоповтор ситуації не змінив, однак показав усьому світу, що сторонній предмет під ноги конкурентці кидала саме місцева спортс­менка.
І все ж Олімпіада принесла більше позитиву. Австрійський гірськолижник Йоханнес Штольц дещо несподівано виграв «золото» в комбінації та «срібло» в гігантському слаломі. Його батько Хубер Штольц мав ідентичні досягнення 34 роки тому в Калгарі-88. Такого родинного успіху зимові ігри ще не бачили. Канадський сноубордист Макс Парро три роки тому переборов лімфому Ходжкіна і в Пекіні здолав усіх суперників. А ковзанярка Клаудія Пехштайн, здається, змогла перемогти вік. У 50 років німкеня пробилася на восьму для себе Олімпіаду. П’ятиразова олімпійська чемпіонка зад­ніх не пасла – відзначилася дев’ятим місцем у мас-старті.
Через чотири роки «білі» ігри відбу­дуться в Італії, тому можемо сподіва­тися, що замість спірних суддівських
рішень і ковід-тестів спостерігати­мемо ще більше досягнень. Очікуємо їх і від українців.

Олександр ЩЕРБАТИХ.