«РЕВОЛЮЦІЯ ЗІРОК»: НАШ МАЙДАН

Призупинити процес підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС – таке рішення прийняв Уряд у «чорний четвер», 21 листопада. «Україна – це Європа», – так вирішив український народ і свою позицію вже більше як тиждень вперто відстоює на Євромайданах у Києві та інших містах України. Швидше за все, коли ви читатимете цей матеріал, долю України вже вирішать на Вільнюському саміті, втім проаналізуємо, як до всеукраїнсько-нестримної хвилі протестів приєднався і наш Кам’янець-Подільський.

ДЕНЬ ПЕРШИЙ – П’ЯТИЙ: АБСОЛЮТНА ТИША

Поки столичний майдан збирав тисячі протестувальників з різних куточків України, Львів розпирало від невдоволеного студентства, Тернопіль на всю горлянку кричав про своє прагнення до об’єднання з Європою, від Кам’янця не було й натяку на незгоду щодо подій, котрі перевернули країну з ніг на голову. Кам’яну витримку демонструвала «Квітка на камені» з четверга до понеділка. І лише на шостий день «Революції зірок» у місті над Смотричем крига скресла. Соцмережі облетіло повідомлення про те, що 26 листопада біля «білої хати» буде Євромайдан.

ДЕНЬ ШОСТИЙ: ПОЛІТИЧНЕ ПРОБУДЖЕННЯ

У вівторок ополудні майдан Відродження таки зустрів демонстрантів, якими виявилися переважно місцеві лідери опозиційних партій і їхні прихильники. Під різнокольоровими стягами з політичною символікою оголосили резолюцію «За Європейську Україну!», у якій висувалися вимоги щодо відставки уряду Миколи Азарова та термінового розгляду й ухвали всіх євроінтеграційних законів, та делегували своїх депутатів до сесійної зали. А поки народні обранці думали-гадали, як краще «донести» Президенту бажання Кам’янця, майдан потроху почав порожніти: політика, котра захлиснула за своєю суттю аполітичне зібрання, витиснула з натовпу тих людей, котрі прийшли сюди лише з однією метою – зробити крок назустріч Європі. Хоча варто віддати належне опозиційним політикам – зворохобити кам’янчан їм таки вдалося.

В ПАРАЛЕЛЬНОМУ СВІТІ

Тим часом у будівлі, перед якою зібрався перший Євромайдан, відкрилася позачергова сесія міськради. Її засідання було перенесено з 27 листопада на 26-те на вимогу 19 депутатів міськради. Що було логічно, бо якраз цього дня представники місцевих організацій «Свободи», «Батьківщини» та «Удару» запланували провести мітинг.

Сесію вів секретар міськради Анатолій КАЧУРОВСЬКИЙ, тому що міський голова Михайло СІМАШКЕВИЧ перебував у відрядженні в Литві. Звідти він надіслав звернення, котре зачитав колегам Анатолій Іванович.

Зокрема, мер наголосив:

«…Самоврядний Кам’янець завжди був твердинею національних європейських цінностей, яких ми дотримуватимемося і в подальшому. Підписання угоди дало б змогу насамперед привабити потужних інвесторів, розвивати в подальшому туристичну галузь, адже безвізовий режим дає зелене світло тисячам іноземних туристів. Тому ще раз наголошую на підтримці кам’янець-подільської громади в її поступі до Євросоюзу.

Сподіваюся, що нас почують, і разом ми зможемо вистояти цей непростий шлях».

Отже, головним питанням сесії стала, звичайно ж, євроінтеграція. Вибір позиції для нашої міськради не повинен був складати якихось проблем, адже ще наприкінці серпня кам’янецькі депутати прийняли своєрідну декларацію і поставили до відома колег у Верховній Раді, Президента і прем’єра, що підтримують європейський вибір України.

Загалом вони мали б швидко підтвердити свою позицію та негайно довести її до людей, що мерзли на майдані. Та не все так просто. Прийняття рішення зайняло майже дві години, було зачитано різні звернення. Найцікавіше, що всі вони закликали до євроінтеграції. То чому ж сперечалися?

Спільне звернення від де­пу­тата-«свободівця» Юрія ЯРИНОВ­СЬКОГО та Сергія АКИМОВИЧА (група «Право громади») містило вимогу відставки Миколи АЗАРОВА разом з його Кабміном. Василь СЕНЮК запропонував колегам оцінити дії Президента і прем’єра як зраду національних інтересів. Але переможцем ви­явилася фракція Партії регіонів, варіант звернення якої і ліг в основу прийнятого депутатами рішення (з певними поправками). Голова фракції Валерій СЛОБОДЯН першим дістався трибуни і оголосив звернення, відповідно за нього першим і проголосували достатньою кількістю голосів (37 із 40).

Проте перегони до майдану після прийняття рішення виграли його опоненти, котрі одразу ж після голосування зірвалися з місця і заявили мітингувальникам, що міськрада не захотіла вимагати відставки Азарова. Доки депутатський корпус думав, розглядати вже земельні питання, чи все-таки вийти на майдан, час було упущено. Коли народні обранці спустилися, ті, хто мітингував під прапорами «Свободи» і «Батьківщини», не хотіли слухати рішення сесії.

А рішення, зокрема, завершувалося такими словами:

«…Ми, депутати Кам’янець-По­дільської міської ради, за європейський вибір України як шлях наближення до стандартів демократії, громадянського суспільства, верховенства права та забезпечення прав і свобод людини й громадянина».

ДЕНЬ СЬОМИЙ: СТУДЕНТИ ПОПЕРЕДЖАЮТЬ

27 листопада, коли в столиці об’єдналися два Євромайдани, знаковим став і для Кам’янця. Тут врешті прокинулося студентство. Організувавши мітинг біля головного корпусу К-ПНУ ім.І.Огієнка, студенти всіх його факультетів спільно із протестувальниками з ПДАТУ приєднались до всеукраїнської студентської попереджувальної акції протесту. З майдану Відродження безслідно зникла вся партійна символіка, але з’явились сотні нових розмальованих прапорами України та ЄС облич. 

Кам’янецьким Євромайданом середи можна пишатися, адже саме цього дня його почали творити не політики, а громада міста. До пізнього вечора змерз¬лі, але об’єднані палкою євроідеєю кам’янецькі патріоти грілися українськими піснями та танцями і рішуче заявили: студенти оголошують безсторокову акцію протесту й стоятимуть на майданах «до кінця». 

ДЕНЬ ВОСЬМИЙ: ВІД КАМ’ЯНЦЯ ДО КИЄВА

В четвер кам’янецька молодь, діючи синхронно із київським центральним студентським страйккомітетом, вирішила довести, що чисельний майдан – це насамперед її заслуга, а не окремих політиків, тому й вийшли мітингувати о 14.00, не чекаючи підтримки опозиційних лідерів. І все ж основний збір народу відбувся о 17.00. Цього дня опозиційні сили встановили намет, де пропонували гарячий чай, а від міського голови роздавали круасани, виготовлені «Українським кристалом». Людей зібралося менше: дехто за¬хворів, а чимало студентів рушили до Києва, перед цим продемонструвавши на майдані виготовлений прапор із символікою К-ПНУ ім.І.Огієнка, який розгорнуть уже на столичному майдані. 

– Головною умовою було ненав’язування політичних ярликів, – розповідає один із активістів кам’янецького Євромайдану, – оскільки в такому разі фактично втрачаємо підтримку університету. Ми проти появи на майдані людей у нетверезому стані, проти провокаторів і використання політичної символіки й агітації за будь-яку партію. Тобто, ми відстоюємо свою позицію.

Приєднувалися до студентів і викладачі національного університету, серед яких доктор історичних наук, професор Валерій СТЕПАНКОВ.

– Я прийшов сюди, аби підтримати студентів, бо поділяю їхні думки, – сказав він. – Вважаю, що студентство в Україні перетворюється на суб’єкт політичного життя, і воно вже не за кимось іде, а засвідчує власні позиції. Трагедія України полягає в тому, що ми поки не є громадянами, ми – населення в основі своїй. Нас не болить чуже горе, чужа біда, ми переживаємо лише за те, що стосується безпосередньо нас. І мені здається, що Україна повинна укладати цілий комплекс чи серію угод з Європою, щоб наближатися до європейських стандартів життя. Вважаю помилковою фразу «йти в Європу». Ми – європейська держава. Інше питання – це європейські стандарти політичного, соціального, економічного, правового життя, і саме до цих стандартів ми маємо йти, бо вони ж самі до нас не прийдуть.