ВЛАСНІСТЬ ДИПЛОМАТА І ПУПОВИНА «ПОДОЛЯНИНА»
Не написати про це село ми не мали права із багатьох причин. У першу чергу, Слобідка-Малиновецька – це уособлення сотень, а то й тисяч дрібних сіл нашої держави. З іншого боку, це село з-поміж 122 сіл району єдине, яке пройшло через процедуру референдуму місцевого масштабу. Є й інше, що спонукало нас написати про цей населений пункт: саме тут знаходиться юридична адреса нашого видання.
«У НАС ТУТ – КРАСОТА!»
30 кілометрів відділяє Слобідку-Малиновецьку від районного центру. І вже є над чим замислитись: багато це чи мало? Зважаючи на стан наших доріг, ця відстань здається і справді достатньо значною. За таким параметром село однозначно не підходить для людей, які щодня їздять на роботу в місто. А от ідеальним воно стає для тих, хто після міського гамору та метушні мріє хоч на день-два відпочити від суєти, помилуватися чудовими краєвидами, скупатися в Дністрі та й просто послухати сільську тишу.
Нині тут ще немає дорогих будинків, дачних маєтків, яких в інших частинах району, особливо вздовж Дністра, з’явилося достатньо, та, схоже, все це ще попереду. Не за горами часи, коли Слобідка-Малиновецька піде шляхом Гринчука, Великої Слобідки, Устя, Старої Ушиці тощо.
А поки що тут тихо, спокійно, а взимку, взагалі, майже мертво…
Сьогодні в Слобідці-Малиновецькій проживає 42 людини, одна дитина шкільного віку. Всього є 30 дворів.
– Хоч і записано, що в нас живе 42 людини, але якщо, дітки, я Вам зараз порахую на пальцях, то не більше десяти набереться, – говорить корінна жителька села Ганна МАРКОВСЬКА. – От влітку народу більше. Приїжджають із міста відпочивати: хто на дачу на все літо, хто на кілька днів. У нас же тут природа, річка – красота!
Нині в селі проживають в основному люди пенсійного віку. І тому деякою фантастикою віє від спогадів його жителів, які згадують часи, коли лише в місцевому колгоспі працювало 129 людей.
– Свого часу я був бригадиром польової бригади, – каже фронтовик, уродженець Слобідки-Малиновецької 90-річний Микола ВОЙТ (на фото), – в якій було по 4 ланки, а в кожній – по 14 чоловік. Ми мали ферму, на якій вирощували нетелів, 25 пар коней. Магазин був такий, що лише краму різного – тисячу видів. Села сьогодні не впізнати.
РЕФЕРЕНДУМ ПРО «ЗАЛЕЖНІСТЬ»
Нині село Слобідка-Малиновецька входить до складу Сокільської сільської ради. Але так було не завжди. Принаймні 10 років тому територіально воно було підпорядковане сусідньому Гринчуку. Бажання від’єднатися та перейти до складу іншої сільської ради виникло в людей, скоріш за все, через декілька причин. По-перше, свої земельні наділи вони віддали в оренду ТОВ «Мрія», що знаходилось у Соколі. По-друге, за своїми можливостями та потужностями Сокільська сільська рада була набагато сильнішою за Гринчуцьку. Не останню роль у цьому відігравала все та ж «Мрія». Тому на початку 2001 р., а саме 11 лютого, район отримав безпрецедентний випадок, коли жителі села Слобідка-Малиновецька зініціювали проведення референдуму місцевого масштабу. З Гринчука їх відпустили, а в Соколі, відповідно, прийняли.
– І хоча з часу проведення референдуму минуло 10 років, до сьогодні ми маємо чимало юридичних колізій, – зізнається Сокільський сільський голова Інна БЕШЛЕЙ. – Наприклад, однією з них є те, що жителі Слобідки-Малиновецької наші, а от земля та деяка інфраструктура досі числиться за Гринчуком. Відповідно, всі нарахування за землю, податки йдуть не в наш бюджет. Скільки ми не намагалися врегулювати це питання, проте бюрократична колізія і далі залишається.
І якщо вже мова зайшла про інфраструктуру, то, як виявилося, її вже не так і багато, точніше, практично немає. Тут відсутній магазин, адже торгувати для 10 чи 20 людей економічно невигідно, хоча приміщення від нього залишилося, як залишилося воно і від колишнього клубу. Всім необхідним жителів села забезпечують магазини в Межигорі чи Соколі. Допомагають у цьому і водії маршрутного транспорту, що курсує за маршрутом Кам’янець-Подільський – Каветчина чотири рази на день. Тут про водіїв Анатолія та Олега лише найкращі відгуки. Хлопці, якщо потрібно, і куплять, і привезуть під саму хату.
Від колишнього колгоспу ім.Карла Маркса у Слобідці-Малиновецькій і досі залишилися вцілілі приміщення ферми. І головна заслуга в цьому самих жителів. Свого часу вони не дали їх розібрати на будівельні матеріали. У селі є гарна капличка, зведена зусиллями громади.
На відміну від інших сіл Сокільської територіальної громади, у Слобідці-Малиновецькій не настільки відчутна проблема з водою. Тут є власний водогін. А стосовно криниць, то це єдина сільська рада, де їх немає в жодному селі. Та й навряд чи буде, адже, за словами мешканців, хто тільки не пробував добувати воду, всі терпіли поразку, наштовхуючись на суцільну кам’яну плиту.
МРІЯ НЕ ПРО «МРІЮ»
Минулий рік для жителів Слобідки-Малиновецької, та й усієї сільської ради, приніс дві звістки. Перша спочатку трохи лякала, адже всі земельні наділи, які раніше були в оренді ТОВ ВФ «Мрія», перейшли до ТОВ СП «Нібулон». Тепер у Соколі знаходиться філія цієї потужної агрокомпанії. Інша звістка принесла надії, які тут плекали довгі роки. Всерйоз заговорили про можливість газифікації сіл у Сокільському напрямку. Прихід блакитного палива в домівку для села вважається неабияким показником його благополуччя та подальшого розвитку.
Нині в Слобідці-Малиновецькій створено кооператив – люди активно готуються до цього непростого, та, разом з тим, такого необхідного і важливого процесу.
– Маємо надію, що найближчим часом наші села будуть газифіковані, – говорить голова кооперативу з газифікації с.Слобідка-Малиновецька Людмила СІРКІЗЮК. – Приємно, що потреби нашого маленького села не нехтуються. Найбільше ними переймається наша односельчанка – депутат Сокільської сільської ради Ніна ІСАРЧУК. Хоча, якщо чесно, то село взагалі не обділене увагою як з боку Інни БЕШЛЕЙ, Сергія КРОТІКА, так і нового директора філії СП «Нібулон» Андрія КУЧМАРА та депутата обласної ради В’ячеслава ДУБИЦЬКОГО.
ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ
Кожне село, в якому ми побували, оцінюємо за якістю тамтешніх умов життя, враховуємо перспективи, інфраструктуру та даємо свою дещо, можливо,
суб’єктивну оцінку за 12-бальною шкалою. Враховуючи усі «за» та «проти», життя в Слобідці-Малиновецькій наразі тягне на шестірку. Та, сподіваємося, із його газифікацією повною мірою додасться ще один бал.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Село виникло в середині XVIII ст., коли Поділля належало Речі Посполитій (Польщі). Тоді воно мало назву Бернавка. У XIX ст. це була Малиновецька Слобідка або Вітрянка. Малиновецька Слобідка та сусідні Малинівці становили єдиний маєток, який у XVIII ст. входив до складу Кам’янецького староства. 1793 р., коли Поділля увійшло до складу Російської імперії, Катерина II подарувала Кам’янецьке староство (12 сіл із 1142 душами; серед них Малиновецьку Слобідку ти Малинівці) таємному радникові та членові колегії чужоземних справ Аркадієві Моркову, згодом графові та російському посланцеві в Парижі. У часи Російської імперії село адміністративно входило до Гавриловецької волості (з центром у селі Гаврилівці) Кам’янецького повіту Подільської губернії. 29 січня (10 лютого за новим стилем) 1827 р. 80-річний граф Аркадій Морков, який так і не одружився, помер. Села колишнього Кам’янецького староства перейшли до спадкоємців його рідного брата – генерал-майора Миколи Моркова, який помер ще раніше – 9(21) травня 1811 р. Зокрема, Малиновецька Слобідка та Малинівці стали належати князям Оболенським, які малиновецькі землі приєднали до гринчуцьких. Першим серед цих князів-землевласників був генерал-майор Андрій Михайлович Оболенський (1765-1830), одружений із Парасковією Миколаївною Морковою (померла 1832 р). 1885 р. «Географічний словник Королівства Польського та інших слов’янських земель» зафіксував у Малиновецькій Слобідці 88 десятин селянської землі, 33 двори, де мешкало 150 осіб.
1894 р. в Малиновецькій Слобідці відкрили школу грамоти, для якої винаймали будинок. За даними, опублікованими 1895 р. Подільським єпархіальним історико-статистичним комітетом, в Малиновецькій Слобідці було 88 десятин селянської землі, 59 дворів, де мешкало 332 особи. Церкви в Слобідці-Малиновецькій не було. Слобідка була приписана до парафії села Малинівці. У XIX ст. на Кам’янеччині діяло чимало поромних переправ через Дністер. Одна з них була біля Малиновецької Слобідки.
7 березня 1923 р. постановою Всеукраїнського центрального виконавчого комітету в Україні було ліквідовано повіти та волості, а натомість створено округи та райони. Слобідка-Малиновецька увійшла до складу Жванецького району Кам’янецького округу. Невдовзі, 20 травня 1923 р., розпорядженням Кам’янецького окружного виконавчого комітету у Жванецькому районі було утворено 14 сільських рад, серед них і Малиновецьку, але до її складу Слобідка-Малиновецька не увійшла.
Її разом із селами Сокіл, Каветчина, Межигір включили до складу Сокільської (у тодішньому написанні – Соколецької) сільської ради.
За даними, наведеними в статистичному збірнику «Населені місця Поділля» (Вінниця, 1925), в селі було 84 господарства, 375 мешканців. У документі село зазначено як Малинівська Слобода (Вітрянка). 4 грудня 1928 р. Жванецький район було ліквідовано, а його територію приєднано до Довжоцького району (після низки пертурбацій він 10 липня 1944 р. остаточно сформувався як Кам’янець-Подільський район). 30 грудня 1930 р. постановою президії Кам’янець-Подільського райвиконкому Слобідку-Малиновецьку підпорядкували Малиновецькій сільській раді. Від літа 1941 р. до весни 1944 р. село перебувало під німецькою окупацією. 2 квітня 1944 р. внаслідок наступу радянських військ німці покинули Слобідку-Малиновецьку та сусідні з нею села (Сокіл, Межигір, Каветчина, Малинівці, Гринчук, Бабшин, Брага). 11 серпня 1954 р., відповідно до указу Президії Верховної Ради УРСР, було укрупнено сільські ради, внаслідок чого Слобідка-Малиновецька увійшла до складу Гринчуцької сільської ради, що поповнилася селами ліквідованих Бабшинської та Малиновецької сільських рад. Центр сільської ради двічі змінювався: ухвалами Хмельницького облвиконкому від 15 серпня 1959 р. його перенесли в Малинівці (внаслідок чого рада стала Малиновецькою), а від 1 березня 1963 р. – повернули в Гринчук (відповідно, і сільська рада знову стала Гринчуцькою). Проте «Історія міст і сіл Української РСР» (1971) пише про Малинівці як центр Гринчуцької сільської ради.
