З МИРОМ – НА ВІЙНУ…

Ми можемо зрозуміти, чому наші чоловіки боронили свою Батьківщину від німецько-фашистської чуми, чому боролися за незалежність України, але важко зрозуміти, чому їх робили заручниками безглуздих кроків державних керманичів. Одним із таких кроків, який перетворився на трагедію для сотень тисяч родин, став інтернаціональний обов’язок, який наші військові виконували, відповідно до присяги, щодо дружнього нам афганського народу. За час проведення спеціальної операції Радянського Союзу в Афганістані в бойових діях взяло участь 160375 військових – вихідців з України. Із них загинули та померли від поранень і хвороб 3280 осіб, пропали безвісти – 80, отримали поранення понад 8 тисяч чоловік, стали інвалідами 3560 чоловік. Серед загиблих – 13 кам’янчан і 36 випускників К-ПВВІКУ. Окрім Афганістану, інтернаціональний обов’язок наші військові виконували на Кубі, в Кореї, Анголі, Угорщині, Чехословаччині, Єгипті, Ємені, Югославії, Іраку, Сьєрра-Леоне. 

Лише в Центрі розмінування ЗС України кожен дев’ятий військовослужбовець є учасником бойових дій на території інших держав. Сам начальник Центру розмінування бойовий офіцер полковник Сергій ЗУБАРЕВСЬКИЙ і легендарний підполковник, надзвичайно скромна та грамотна людина В’ячеслав ЖУРБА також пройшли через горнило Афгану. В’ячеслав Анатолійович не любить говорити про свої героїчні вчинки. Запевняє, що то була звичайна служба, лише в інших умовах. Але ж двох орденів Червоної Зірки просто так не дають! На його рахунку – не один бойовий вихід і безліч знищених вибухонебезпечних предметів. 

Троє військовослужбовців – старший прапорщик Вадим ВАСИЛЬЦОВ, старшина Віталій ГОЛОВАТЮК і старший солдат Ігор КРАЙНИК – здобували бойовий досвід в Іраку, а начальник сховища інженерного майна прапорщик Ігор МЕЛЬНИК – в Югославії. Досить цікавий бойовий шлях у підполковника, нині працівника ЗСУ, Геннадія ЧЕРЕДНИЧЕНКА. Геннадій Леонідович зовсім юним лейтенантом потрапив на афганську війну. Він, тоді 23-річний юнак, служив командиром взводу реактивноартилерійської розвідки. Дивізія, у складі якої був молодий лейтенант, однією з перших входила в Афганістан. 

– За декілька місяців обжилися на новому місці, а тоді нас почали задіювати в бойових операціях. Ми стояли під іранським кордоном, – розповідає Геннадій Леонідович, – постійно супроводжували піхоту. Під час боїв під Гератом мене контузило. Потрапив на лікування до Ташкентського шпиталю, а коли одужав, знову відправили на війну. Через півтора року потрапив у Нахічеван, згодом служив у Баку. Отримав бойовий досвід під час вірмено-азербайджанського конфлікту, також позаду – служба в Ефіопії. 

В Ефіопії була класична війна, а от в Афганістані – партизанська. Пригадую, як під час одного з виходів в Афганістані потрапив у досить складну ситуацію. Навіть не знаю, як живим залишився. Ми опинилися на місцині, яка нагадувала русло річки. Сиджу і бачу, як один за одним петляють душмани. Нарахував їх 14 і вирішив узяти на приціл. І тут нізвідки мене блокують вогнем! Виявилося, що мене обстрілює снайпер для того, щоб витягнути свого.

Лежачи, я помітив, як неподалік від мене, на відвісній скалі, душман подає руку іншому та намагається його витягти. Я примудрився, вистреливши, влучити у супротивника. Той впав, але снайпер чимало часу мене протримав на мушці. А коли побачив, що наближаються наші, перестав. Напевне, не хотів видавати свого місцезнаходження. 

Мабуть, за той час, що лейтенант лежав під прицілом, усе життя промайнуло в нього перед очима. В такі моменти добре розумієш його ціну. Нині вже полковник запасу ЧЕРЕДНИЧЕНКО не сидить склавши руки, а працює в Центрі розмінування, передає досвід молодим.  

Минулого року семеро військовослужбовців Центру розмінування – підполковник Олександр ОВЧАР, майор Михайло СОКУР, капітан Богдан ГЛУХОВАТИЙ, молодший сержант Микола ВОЗОВИК, старшини Сергій МЕЛЬНИК, Володимир КОВТУНЯК і Валентин ДАНИШЕВСЬКИЙ – у складі групи допомоги державним установам ЄС, ОБСЄ, НАТО та коаліційних сил Центру забезпечення миротворчої діяльності та реалізації міжнародних договорів Збройних сил України відправилися в афганське місто Чакчаран провінції Гор. Вони служать у складі багатонаціонального контингенту, зокрема литовської групи з відновлення провінції Гор Міжнародних сил сприяння безпеці в Афганістані. Дві групи українських саперів під керівництвом підполковника Олександра ОВЧАРА та майора Михайла СОКУРА продовжують збирати тут небезпечний «урожай» десятиліть військових дій в Афганістані. Наші сапери виїжджають за викликами у місцеві відділки поліції та Служби безпеки для прийому небезпечних знахідок, після чого знищують їх за межами населених пунктів. Лише за останні 3 місяці було знищено близько 350 вибухонебезпечних предметів.

А нещодавно Михайло СОКУР і молодший сержант Микола ВОЗОВИК разом із колегами провели патрулювання району Сагхар, перевіривши його готовність до місцевих виборів і хід виконання проектів реконструкції та розвитку провінції. Також вони провели заняття з професійної підготовки особового складу місцевої поліції.

Під час патрулювання району Чахар Сада капітан Богдан ГЛУХОВАТИЙ виявив і знешкодив 107-міліметровий авіаційний снаряд. 

За плечима начальника сховища інженерного майна прапорщика Ігоря МЕЛЬНИКА не лише бойовий досвід, отриманий в Югославії, а й в Афганістані. Нещодавно він повернувся з провінції Гор. 

– Напевне, з того часу, як наші хлопці виконували інтернаціональний обов’язок, нічого не змінилося, – розповідає Ігор Анатолійович. – Убога країна, яка зупинилася у розвитку ще в XVI столітті. Хаос у всьому: Правил дорожнього руху не існує, люди живуть у глинобитних сарайчиках, більшість з яких і досі у цятках від куль, хоч відкритих бойових дій не ведеться. Ми декілька разів супроводжували високопосадових осіб – Президента та Прем’єр-міністра Литви, які відвідували своїх військових. А взагалі, основним нашим завданням була охорона своєї зони відповідальнос-ті – містечка Чакчаран.

Володимир КОВТУНЯК разом з колегою Валентином ДАНИШЕВСЬКИМ дбають про безпеку посадки літаків. Вони перед кожним приземленням залізного птаха перевіряють аеропорт на наявність вибухонебезпечних предметів.

– Нині тут, де ми служимо, ситуація більш-менш стабільна, – розповідає Володимир. – Побутові умови у нас нормальні, на відміну від тих, які були в наших земляків під час виконання інтернаціонального обов’язку. В нас уже є величезний досвід, адже кожен виконував миротворчу місію в Лівані, Югославії, Іраку. Ми знайомі з традиціями мусульман і з повагою ставимося до них. 

Коли понад 20 років тому останній солдат залишив Афганістан, отримавши там жорстокий урок, прогресивне людство навіть у кошмарному сні не могло побачити, що за понад 10 років ця країна знову стане одним з основних центрів воєнних дій. Цього разу війська НАТО за підтримки коаліції союзників, що назвуть себе Міжнародними силами сприяння безпеці, чисельністю близько 50 тисяч осіб, вирішать зробити те, чого не зміг Радянський Союз, а до цього Британська імперія. Бажання приборкати Афганістан стало «ідеєю фікс» і водночас граблями, ставши на які амбіційні держави «заробляють» собі сотні тисяч скалічених доль.