Неділя, 20 Вересня 2020 р.
4 Березня 2011

ТЮЛЬПАНИ ПРОБЛЕМ НЕ ВИРІШАТЬ

Тамара ЗЛОБІНАРівно 100 років минуло з того часу, коли європейські жінки вперше офіційно відзначили Міжнародний жіночий день. На початку ХХ ст. його святкували не з тюльпанами та подарунками, а з мітингами та демонстраціями. Жінки виступали проти жахливих умов праці та низької заробітної платні. Вони вимагали скорочення робочого дня та рівної з чоловіками заробітної плати, а також виборювали виборче право.

Нове покоління жіночих активісток в Україні намагається повернути цьому дню його первісний зміст і привернути увагу суспільства до проблем жінок. 

Ми скористалися можливістю поспілкуватися з жінкою, котра не лише професійно вивчає фемінізм (суспільно-політичний рух, мета якого – надання жінці рівних прав із чоловіками у всіх сферах суспільства), але й сама в численних публікаціях у різних виданнях різнобічно висвітлює становище жінки в сучасному суспільстві та пропагує рівноправ’я. 

Тамара ЗЛОБІНА народилась у містечку Великі Межирічі Рівненської області, росла у Львові. Закінчила бакалаврат у Львівській академії мистецтв, магістратуру з культурології у Львівському національному університеті ім.Франка, а потім – аспірантуру Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України. Є кандидатом філософських наук. Уже 3 роки разом із чоловіком проживає в м.Кам’янець-Подільський. Попри свої феміністичні погляди, має абсолютно дівчачі хобі: різноманітне рукоділля – від шитва до виготовлення мила, вирощує квіти та грядки на підвіконні, а також із радістю порається на дачі.

– Тамаро, саме слово «фемінізм» викликає у людей цілий міх упереджень і забобонів. Зокрема, вважається, що феміністками стають жінки-невдахи, котрі обізлились на чоловіків. А як ти стала феміністкою?

– Перше знайомство з фемінізмом відбулося в родині: і в тата з мамою, і в дідуся з бабусею був дуже справеливий розподіл домашніх обов’язків, не було чіткого поділу на чоловіка-годувальника та жінку-господиню дому. Вочевидь, саме тому мені давали повну свободу розвитку позитивних людських якостей – самостійності, допитливості, впевненості в собі, відповідальності.

Базові знання історії та теорії феміністичного руху я отримала на курсі знаної науковиці, громадської діячки Оксани КІСЬ «Вступ до гендерних студій». Тоді й зрозуміла, що мій спосіб життя – життя сильної, впевненої в собі, відповідальної та незалежної дівчини, яка орієнтована і на професійну кар’єру, і на гармонію в особистому житті. 

Сьогодні я багато зусиль докладаю до розвитку феміністичного активізму в Україні – українським жінкам ще є за що боротись, тому надзвичайно важливо порушувати ці теми. Українським жінкам слід добиватись влади та володіння економічними ресурсами, адже саме економічна незалежність є основою вільного та самостійного життєвого вибору.

– А хіба українська жінка не була завжди сильною та доволі незалежною, навіть порівняно з Росією, де панував «домострой»? 

– Справді, в Росії переважала велика батьківська сім’я зі строгою ієрархією, владою та послухом, в Україні – мала нуклеарна, яка давала більше можливостей для розвитку гармонійних стосунків, базованих на взаємній любові та повазі. Однак народна культура – від приказок до пісень, не кажучи вже про етнографічні записи та судові архіви, – свідчить про позиціювання жінки як нижчої істоти («Не вір жінці, як чужому собаці»), гендерне насильство («Люби як душу, тряси як грушу»), обмеження у майнових і громадянських правах (чоловік розпоряджається спільним майном, бере участь у громадському житті). 

Етнографиня Оксана КІСЬ наводить факти з різних регіонів України: на Бойківщині дружина мусила питати дозволу, аби кудись піти; у гуцулів жінка завжди йшла на кілька кроків позаду від чоловіка, несла тягарі, не могла сісти поруч і вступати у чоловічу розмову; на Чернігівщині жінки і чоловіки їли за різними столами; на Слобожанщині жінки не сідали до столу, а тільки прислуговували та їли стоячи…

– Чого на сьогодні досягли феміністки?

– Цього року до 8 Березня ми з колежанками підготували тематичні листівки «Подякуй феміністкам». Наприклад, право отримувати вищу освіту, самостійно заробляти і самореалізовуватись, обирати і бути обраною в органи влади, займатися наукою і спортом, вільно подорожувати, вільно розпоряджатися своєю сексуальністю, а також право на оплачувану декретну відпустку зі збереженням робочого місця – все це заслуги феміністок!

– За що боролись, на те і напоролись. Чи не перестаралися жінки у своєму прагненні рівності? Тепер вони перевантажені обов’язками, адже «кюхен» і «кіндер» ніхто не відміняв.

– Це, власне, і є свідченням проблеми. Жінки займаються домашньою роботою, яка не помічається та не оплачується, в результаті щодня працюють на 4-6 годин більше, ніж чоловіки. Більшість українських жінок працює на основній роботі, а також «тягне» дітей і домашнє господарство. 

Через надмір домашніх обов’язків небагатьом жінкам вдається повністю реалізуватись 

у професії та зробити успішну 

кар’єру. Наприклад, при тому, що серед абітурієнтів вишів 54% складають дівчата, в Національній академії наук України серед 179 академіків – лише три жінки!

Не варто особливо заздрити і тим жінкам, котрі «вдало вийшли заміж» і не працюють. У таких жінок дуже непевне економічне становище: якщо чоловік її покине заради молодшої чи гарнішої, вона залишиться без засобів до існування.

– За що борються сучасні феміністки?

– За владу та економічні ресурси. В українській владі на сьогодні представництво жінок занадто низьке. Наприклад, у Швеції, де набагато краще з гендерною рівністю, з 22 міністрів 10 – жінки. В нашому Уряді немає жодної жінки. Більше того, Прем’єр-міністр дозволяє собі публічні заяви на кшталт: «Реформи – не жіноча справа»…

Жінкам в Україні належить не більше 10% власності. Жінки 

отримують у середньому на 30% меншу зарплатню за рівну працю, молодих жінок неохоче беруть на роботу через маленьких дітей або можливу вагітність. Фактів дискримінації жінок більш ніж досить. Порівняйте хоча би в освіті: скільки жінок-вчительок, а скільки директорів шкіл, начальників міськво, облво… 

Однією з найбільш вразливих сфер для жінки є материнство. При СРСР держава брала на себе значні репродуктивні зобов’язання: гарантувала декретну відпустку зі збереженням місця роботи, ясла, дитсадки, освітні заклади, будинки творчості, гуртки та спортивні секції для дітей тощо. 

Тепер маємо протилежну тенденцію: політики всіх партій нарікають, що «погані» українські жінки не хочуть народжувати, а самі послідовно урізають бюджети всіх соціальних програм. Думаю, всі, в кого є діти, розуміють, який це нині фінансовий тягар і яка відповідальність, з якою матері залишаються фактично сам на сам. Тому одна з основних вимог українських феміністок сьогодні –  повернутися до справедливого розподілу репродуктивної відповідальності між батьками, державою, суспільством і роботодавцями.

Ще одна велика проблема – насильство в сім’ї. 35-50% жінок, котрі потрапляють до лікарень із тілесними травмами, отримали їх від рук власних чоловіків. 

– Який найбільш розповсюджений гендерний стереотип?

– Жіноча логіка. Жінка не може приймати рішень, бо вони базуватимуться на емоціях. Жінка – поганий керівник. 

Як виховують дівчаток і хлопчиків? Дівчатка бавляться з ляльками, вишивають, в’яжуть тощо. Це розвиває дрібну моторику, вміння бути акуратним, щось наслідувати і, як максимум, творче мислення.

Що роблять хлопчики? Вони, крім того, що граються у війну, складають кубики, конструктори, вирішують логічні задачі. Це, відповідно, розвиває системне і структурне логічне мислення. Якщо дівчинка все дитинство бавилася лялькою, а хлопчик складав конструктори, то їхній тип мислення буде відрізнятися. 

Те ж саме стосується участі жінок у владі та керівництві. Хлопчика стимулюють до того, щоб бути лідером, сильним, захисником, відповідати за свої слова та вчинки.  Хлопчики здобувають досвід опору системі, відстоювання своєї думки, якоїсь альтернативної діяльності. А дівчатка вчаться просто бути слухняними. Людина, яку все життя вчили бути слухняною та чемною, навряд чи зможе стати активним політичним лідером. 

Феміnізм is…– Тамаро, декілька років тому ти видала досить веселу  книжечку «Феміnізм is…». Чому комікси, а не монографія?

– Мені доводилося часто стикатися з різними стереотипами відносно фемінізму, тому я вирішила здійснити легкий попсовий проект «Феміnізм is…», який, з одного боку, буде про нього розповідати, з іншого, – позбавлятиме від негативних стереотипів. 

З’явилася ідея зробити книжку картинок, де буде дуже мало словесної інформації. Я придумала 20 слоганів і звернулася до своєї подруги, щоби вона їх намалювала.

Картинки вийшли досить милі, в стилі жуйок «Love is…». Сторінки можна вилучати з книги і дарувати як листівки.

– Чого ти побажаєш кам’янчанкам у Жіночий день?

– Цей день – справді наш, і ми маємо черпати в ньому натхнення на нові здобутки. Українські жінки – просто чудові, цілеспрямовані, діловиті, сильні, послідовні, внутрішньо та зовнішньо красиві, сексуальні. І я знаю, що немає такої мети, якої ми б не досягли, якщо справді захочемо! А мета, яку варто поставити собі на наступне 10-річчя – це економічні ресурси, влада (не менше 50% жінок у парламенті та уряді), жінка-президент і повна свобода!