ТЮЛЬПАНИ ПРОБЛЕМ НЕ ВИРІШАТЬ

Рівно 100 років минуло з того часу, коли європейські жінки вперше офіційно відзначили Міжнародний жіночий день. На початку ХХ ст. його святкували не з тюльпанами та подарунками, а з мітингами та демонстраціями. Жінки виступали проти жахливих умов праці та низької заробітної платні. Вони вимагали скорочення робочого дня та рівної з чоловіками заробітної плати, а також виборювали виборче право.

Нове покоління жіночих активісток в Україні намагається повернути цьому дню його первісний зміст і привернути увагу суспільства до проблем жінок. 

Ми скористалися можливістю поспілкуватися з жінкою, котра не лише професійно вивчає фемінізм (суспільно-політичний рух, мета якого – надання жінці рівних прав із чоловіками у всіх сферах суспільства), але й сама в численних публікаціях у різних виданнях різнобічно висвітлює становище жінки в сучасному суспільстві та пропагує рівноправ’я. 

Тамара ЗЛОБІНА народилась у містечку Великі Межирічі Рівненської області, росла у Львові. Закінчила бакалаврат у Львівській академії мистецтв, магістратуру з культурології у Львівському національному університеті ім.Франка, а потім – аспірантуру Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України. Є кандидатом філософських наук. Уже 3 роки разом із чоловіком проживає в м.Кам’янець-Подільський. Попри свої феміністичні погляди, має абсолютно дівчачі хобі: різноманітне рукоділля – від шитва до виготовлення мила, вирощує квіти та грядки на підвіконні, а також із радістю порається на дачі.

– Тамаро, саме слово «фемінізм» викликає у людей цілий міх упереджень і забобонів. Зокрема, вважається, що феміністками стають жінки-невдахи, котрі обізлились на чоловіків. А як ти стала феміністкою?

– Перше знайомство з фемінізмом відбулося в родині: і в тата з мамою, і в дідуся з бабусею був дуже справеливий розподіл домашніх обов’язків, не було чіткого поділу на чоловіка-годувальника та жінку-господиню дому. Вочевидь, саме тому мені давали повну свободу розвитку позитивних людських якостей – самостійності, допитливості, впевненості в собі, відповідальності.

Базові знання історії та теорії феміністичного руху я отримала на курсі знаної науковиці, громадської діячки Оксани КІСЬ «Вступ до гендерних студій». Тоді й зрозуміла, що мій спосіб життя – життя сильної, впевненої в собі, відповідальної та незалежної дівчини, яка орієнтована і на професійну кар’єру, і на гармонію в особистому житті. 

Сьогодні я багато зусиль докладаю до розвитку феміністичного активізму в Україні – українським жінкам ще є за що боротись, тому надзвичайно важливо порушувати ці теми. Українським жінкам слід добиватись влади та володіння економічними ресурсами, адже саме економічна незалежність є основою вільного та самостійного життєвого вибору.

– А хіба українська жінка не була завжди сильною та доволі незалежною, навіть порівняно з Росією, де панував «домострой»? 

– Справді, в Росії переважала велика батьківська сім’я зі строгою ієрархією, владою та послухом, в Україні – мала нуклеарна, яка давала більше можливостей для розвитку гармонійних стосунків, базованих на взаємній любові та повазі. Однак народна культура – від приказок до пісень, не кажучи вже про етнографічні записи та судові архіви, – свідчить про позиціювання жінки як нижчої істоти («Не вір жінці, як чужому собаці»), гендерне насильство («Люби як душу, тряси як грушу»), обмеження у майнових і громадянських правах (чоловік розпоряджається спільним майном, бере участь у громадському житті). 

Етнографиня Оксана КІСЬ наводить факти з різних регіонів України: на Бойківщині дружина мусила питати дозволу, аби кудись піти; у гуцулів жінка завжди йшла на кілька кроків позаду від чоловіка, несла тягарі, не могла сісти поруч і вступати у чоловічу розмову; на Чернігівщині жінки і чоловіки їли за різними столами; на Слобожанщині жінки не сідали до столу, а тільки прислуговували та їли стоячи…

– Чого на сьогодні досягли феміністки?

– Цього року до 8 Березня ми з колежанками підготували тематичні листівки «Подякуй феміністкам». Наприклад, право отримувати вищу освіту, самостійно заробляти і самореалізовуватись, обирати і бути обраною в органи влади, займатися наукою і спортом, вільно подорожувати, вільно розпоряджатися своєю сексуальністю, а також право на оплачувану декретну відпустку зі збереженням робочого місця – все це заслуги феміністок!

– За що боролись, на те і напоролись. Чи не перестаралися жінки у своєму прагненні рівності? Тепер вони перевантажені обов’язками, адже «кюхен» і «кіндер» ніхто не відміняв.

– Це, власне, і є свідченням проблеми. Жінки займаються домашньою роботою, яка не помічається та не оплачується, в результаті щодня працюють на 4-6 годин більше, ніж чоловіки. Більшість українських жінок працює на основній роботі, а також «тягне» дітей і домашнє господарство. 

Через надмір домашніх обов’язків небагатьом жінкам вдається повністю реалізуватись 

у професії та зробити успішну 

кар’єру. Наприклад, при тому, що серед абітурієнтів вишів 54% складають дівчата, в Національній академії наук України серед 179 академіків – лише три жінки!

Не варто особливо заздрити і тим жінкам, котрі «вдало вийшли заміж» і не працюють. У таких жінок дуже непевне економічне становище: якщо чоловік її покине заради молодшої чи гарнішої, вона залишиться без засобів до існування.

– За що борються сучасні феміністки?

– За владу та економічні ресурси. В українській владі на сьогодні представництво жінок занадто низьке. Наприклад, у Швеції, де набагато краще з гендерною рівністю, з 22 міністрів 10 – жінки. В нашому Уряді немає жодної жінки. Більше того, Прем’єр-міністр дозволяє собі публічні заяви на кшталт: «Реформи – не жіноча справа»…

Жінкам в Україні належить не більше 10% власності. Жінки 

отримують у середньому на 30% меншу зарплатню за рівну працю, молодих жінок неохоче беруть на роботу через маленьких дітей або можливу вагітність. Фактів дискримінації жінок більш ніж досить. Порівняйте хоча би в освіті: скільки жінок-вчительок, а скільки директорів шкіл, начальників міськво, облво… 

Однією з найбільш вразливих сфер для жінки є материнство. При СРСР держава брала на себе значні репродуктивні зобов’язання: гарантувала декретну відпустку зі збереженням місця роботи, ясла, дитсадки, освітні заклади, будинки творчості, гуртки та спортивні секції для дітей тощо. 

Тепер маємо протилежну тенденцію: політики всіх партій нарікають, що «погані» українські жінки не хочуть народжувати, а самі послідовно урізають бюджети всіх соціальних програм. Думаю, всі, в кого є діти, розуміють, який це нині фінансовий тягар і яка відповідальність, з якою матері залишаються фактично сам на сам. Тому одна з основних вимог українських феміністок сьогодні –  повернутися до справедливого розподілу репродуктивної відповідальності між батьками, державою, суспільством і роботодавцями.

Ще одна велика проблема – насильство в сім’ї. 35-50% жінок, котрі потрапляють до лікарень із тілесними травмами, отримали їх від рук власних чоловіків. 

– Який найбільш розповсюджений гендерний стереотип?

– Жіноча логіка. Жінка не може приймати рішень, бо вони базуватимуться на емоціях. Жінка – поганий керівник. 

Як виховують дівчаток і хлопчиків? Дівчатка бавляться з ляльками, вишивають, в’яжуть тощо. Це розвиває дрібну моторику, вміння бути акуратним, щось наслідувати і, як максимум, творче мислення.

Що роблять хлопчики? Вони, крім того, що граються у війну, складають кубики, конструктори, вирішують логічні задачі. Це, відповідно, розвиває системне і структурне логічне мислення. Якщо дівчинка все дитинство бавилася лялькою, а хлопчик складав конструктори, то їхній тип мислення буде відрізнятися. 

Те ж саме стосується участі жінок у владі та керівництві. Хлопчика стимулюють до того, щоб бути лідером, сильним, захисником, відповідати за свої слова та вчинки.  Хлопчики здобувають досвід опору системі, відстоювання своєї думки, якоїсь альтернативної діяльності. А дівчатка вчаться просто бути слухняними. Людина, яку все життя вчили бути слухняною та чемною, навряд чи зможе стати активним політичним лідером. 

– Тамаро, декілька років тому ти видала досить веселу  книжечку «Феміnізм is…». Чому комікси, а не монографія?

– Мені доводилося часто стикатися з різними стереотипами відносно фемінізму, тому я вирішила здійснити легкий попсовий проект «Феміnізм is…», який, з одного боку, буде про нього розповідати, з іншого, – позбавлятиме від негативних стереотипів. 

З’явилася ідея зробити книжку картинок, де буде дуже мало словесної інформації. Я придумала 20 слоганів і звернулася до своєї подруги, щоби вона їх намалювала.

Картинки вийшли досить милі, в стилі жуйок «Love is…». Сторінки можна вилучати з книги і дарувати як листівки.

– Чого ти побажаєш кам’янчанкам у Жіночий день?

– Цей день – справді наш, і ми маємо черпати в ньому натхнення на нові здобутки. Українські жінки – просто чудові, цілеспрямовані, діловиті, сильні, послідовні, внутрішньо та зовнішньо красиві, сексуальні. І я знаю, що немає такої мети, якої ми б не досягли, якщо справді захочемо! А мета, яку варто поставити собі на наступне 10-річчя – це економічні ресурси, влада (не менше 50% жінок у парламенті та уряді), жінка-президент і повна свобода!