ХОЧ І БЕЗ ОСТРОВА, ПРОТЕ ОСТРІВЧАНИ

ЛЕГКО ТА ЗРУЧНО

І справді, до Острівчан дістатися дуже легко. 11 із 15 км, які розділяють село з Кам’янцем, складає міжнародна траса. 4 км безпосередньої дороги до села можна вважати нормальними, за сільськими мірками. Зрештою, і транспортне сполучення тут на високому рівні. Кожні півтори години з Острівчан до Кам’янця курсує рейсовий автобус. Ті, хто з якихось причин запізнився на цей транспорт, можуть дістатися до траси та зупинити чи автобуси, які прямують до Кам’янця, чи попутки. 

Під час розмови з місцевими жителями, жоден не скаржився на погане транспортне сполучення. Про такий позитив говорить і Ходоровецький сільський голова Валентин ЯНІШЕН (с.Острівчани, як і Княгинин, входить до складу цієї територіальної громади).

Загалом, Острівчани можна вважати середньостатистичним у районі за кількістю жителів. Воно не настільки мале, щоб бути хутором чи одним із придатків більшого за розміром сусіднього села, і не настільки велике, щоб стати центром територіальної громади. 

За кількістю жителів Острівчани у своїй сільській раді посідають друге місце, поступаючись лише Ходорівцям. Усього тут проживає 659 осіб. І якщо порівнювати чисельність жителів з попереднім роком, то, на відміну від багатьох інших сіл, кількість місцевого населення тут хоч на незначний відсоток, але зросла. Так, за станом на 1 січня минулого року, тут проживало на 7 осіб менше. Найбільш приємно те, що збільшення населення відбулося за рахунок дітей. Сьогодні в Острівчанах проживає 43 дитини дошкільного віку та 86 – шкільного. 

Та й саме село аж ніяк не назвеш населеним пунктом пенсіонерів. Тут лише кожен четвертий пенсіонер, на відміну від деяких сіл, де цей показник у рази більший.

АКТИВНОСТІ НЕ ВІДБЕРЕШ 

Найбільше, що нас вразило, коли ми побували в цьому селі на початку весни, це дитячий садок, відновлений тут декілька років тому. Його, без перебільшення, можна назвати окрасою Острівчан. Якщо відверто, то таких дошкільних навчальних закладів, як за внутрішнім і зовнішнім виглядом, так і за наповнюваністю, в районі дуже мало. За словами сільського голови, нині садочок відвідує 18 дітей. Саме стільки малят може прийняти цей заклад. Тому нині в Острівчанах не ведеться дискусій щодо доцільності існування дитсадка. Навпаки, говориться про його розширення. 

Це село можна назвати компактним за розміщенням закладів соціального характеру. Воно має чітко виражений центр села. Поруч із дитячим садком знаходиться загальноосвітня школа І-ІІ ступенів. Після 9-го класу школярі або продовжують навчання у сусідній Ходоровецькій, або ж навчаються в Кам’янці. Останніх на сьогодні значно більше. В центрі села знаходяться також фельдшерсько-акушерський пункт, клуб, бібліотека, церква та магазин. 

І якщо в більшості випадків у багатьох селах будинки культури не є такими затребуваними та відчиняються лише на вибори чи для проведення молодіжних дискотек, то в Острівчанах заклад культури є справді центром культурного життя села. Річ у тім, що острівчанці дуже полюбляють культурні заходи. Їх, як кажуть, не треба до цього примушувати з-під палки. Навпаки, свою активність у художній самодіяльності вони показують не лише в рідному селі. 

– Під час різних заходів і свят, – каже сільський голова Валентин ЯНІШЕН, – жителі Острівчан і справді набагато активніші за інших. З бажанням йдуть до клубу, виступають із концертними номерами. Варто також відзначити і релігійність жителів села. У церкві тут постійно багато людей.

НАДІЯ НА ГАЗ І РОБОЧІ МІСЦЯ

Також Валентин Іванович відзначає і значну працьовитість жителів цього села. Переважна більшість із них нині працює на підприємствах у місті. Чисельність працюючого населення в Острівчанах становить 186 осіб. Незначна частина займається підсобним господарством і з того живе. Люди самостійно обробляють як присадибні ділянки, так і земельні паї. Саме в цій ситуації відстань до міста відіграє не останню роль, адже всього за декілька хвилин вирощене на присадибній ділянці можна продати на кам’янецькому ринку. 

Більшість же розпайованих земель орендує ПП «Авант-Агро» (керівник Андрій ВАНАТ). Орендар справно розраховується за земельні наділи. 

Попри все, працевлаштування для острівчанців залишається проблемою №1. Звичайно, виручає близькість до міста і наявність соціальних закладів. Та, на жаль, населений пункт позбавлений підприємств, які би надавали робочі місця. Правда, в жителів і сільського голови є надія, що незабаром тут відкриється підприємство з виготовлення гіпсоблоків. У перспективі є можливість створення тут промислового саду. А це теж робочі місця.

Іншою нагальною проблемою для села залишається його газифікація. Хоч село нині знаходиться в першій черзі на проведення блакитного палива, але в селян є певна недовіра до цього процесу. Декілька років тому перспектива газифікації цього населеного пункту була дуже близькою. Люди навіть здали кошти на підведення газу до домівок. От тільки результат і досі залишається нульовим. Нині, коли говорять, що на газифікацію Сокільського напрямку (туди потрапляє і село Острівчани) виділено достатньо коштів, є надія, що це питання нарешті зрушить з мертвої точки. Сьогодні майже половина жителів Острівчан знову здали свої кошти на підведення газогонів до своїх осель. Якщо це справді станеться, то село на порядок стане привабливішим.

– Коли я став сільським головою, – зізнається Валентин ЯНІШЕН, – острівчанців турбувало лише одне питання – дорога до кладовища. І дійсно, вона знаходиться не те, що в занедбаному, а жахливому стані. Тут власними силами сільської ради не обійтися. Сподіваюся на підтримку району та місцевих підприємців. Якщо в суху пору до кладовища ще можливо дістатися, то тільки сніг або дощ – болота по вуха. 

Дійсно, дороги є проблемою і цього села, проте робити їх, коли населений пункт з дня на день чекає на газифікацію, більш ніж недоцільно. Втраченою можливістю Валентин Іванович називає освітлення сільських вулиць. На жаль, сільрада не скористалася Програмою освітлення, яка діяла в районі впродовж попередніх років. Нині сільський голова сподівається на відновлення Програми та те, що Острівчанам, як і іншим населеним пунктам цієї територіальної громади, все ж таки вдасться виринути з темряви.

Не до кінця в цьому, як і в багатьох населених пунктах району, поборолися з проблемою стихійних сміттєзвалищ, хоч передумови для цього існують. Один раз на місяць люди мають змогу безкоштовно викинути 

непотріб, який трактором вивозиться на паспортизоване звалище. Проте, за словами сільського голови, привчити людей до порядку доволі важко. Непоодинокими залишаються факти безгосподарності. Часто доводиться просити жителів поприбирати біля своїх осель, повирубувати чагарники та поскошувати траву. 

Як колишній рятувальник МНС, нині сільський голова Валентин ЯНІШЕН зізнається, що робота сільського голови схожа на роботу дипломата, особливо в питаннях, що стосуються різних міжсусідських спорів та організації сільського побуту. Треба вміти не лише вислухати, а й порадити та  застосувати навики минулої служби – рятувати.

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ

Зізнаємося, ми так і не змогли знайти причини того, чому досить близьке до Кам’янця село й досі важко назвати майже приміським. Можливо, проблема криється в тому, що воно губиться на фоні більш перспективних, так би мовити «притрасових», сіл. Навіть попри існування тут дач, охочих купити житло в Острівчанах не так уже й багато. Є сподівання, що ситуація переломиться з приходом сюди блакитного палива. А поки що ми ставимо Острівчанам свою суб’єктивну оцінку – «8» за 12-бальною шкалою. 

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

ОСТРОВЧАНЕ с. – на ровной возвышенности, окаймленной с севера и юга двумя ручьями, соединяющимися на востоке и впадающими в р.Смотрич (отсюда, вероятно, и название); в 10 верстах к югу от г.Каменца, в 8 верстах на северо-восток от м.Жванца. Островчане, называвшиеся прежде Островчинцы, встречаются в документах с ХV в. В середине ХVI в. Островчанами владеет Хоцимирская, в ХVII в. – Конецпольские, в ХVIII в. – по частям Лясоцкие, Снеховские, Замеховский и др.; с 1820 г. здесь владеют Старжинские.

Ныне населения православнаго 444 мужчин и 439 женщин; жители – малососсы-крестьяне, занимаются хлебопашеством.

Церковь в Островчанах была уже в ХVI в. В первой половине ХVIII в. Покровская церковь была малая, убогая, крытая соломою. В 1766 г. заложена на средства, собранныя местным Братством, новая церковь, деревянная, однокупольная, с гонтовою крышею. В 1860 г. построена на средства прихожан и помещика.

Старая церковь тогда же разобрана; на месте престола ея поставлен каменный крест. Церковно-приходская школа с 1885 г.; помещается в деревянном доме, построенном в 1898 г. на средства местныя с пособием от Училищного Совета.

Єфим СІЦИНСЬКИЙ, «Приходы и церкви Подольской губернии».

(Астровчанський ліс), за який 1512 р. вели суперечки кам’янчани з острівчанськими землевласниками. В серпні 1920 р. тут було створено сільський революційний комітет, який очолював колишній батрак Андрій БЕЙЛИК. З 1922 р. було розпочато землевпорядні роботи. 10 квітня 1922 р. організована сільськогосподарська комуна «Пролетарій». 1 травня 1929 р. 13 бідняцьких господарств об’єдналися в ТСОЗ ім.Комінтерна. 1935 р. початкова школа була перетворена в неповну середню, яка розмістилася в пристосованому приміщенні колишнього гуртожитку сільськогосподарської комуни «Пролетарій». У цьому ж приміщенні розміщено клуб на 150 місць, при клубі була бібліотека. 1936 р. створено фельдшерський пункт, пологовий будинок, колгоспний притулок і сезонні дитячі ясла. Під час німецько-фашистської окупації 127 юнаків і дівчат насильно були вигнані на роботи до Німеччини. 

У березні 1958 р. сільськогосподарська артіль ім.ХVІІ партз’їзду об’єдналася з сусіднім колгоспом ім.Шевченка с.Ходорівці.