І НА ПОЛЬСЬКИХ ФІЛЬВАРКАХ

Той, чиє життя минає в центрі Кам’янця, не знає свого міста по-справжньому. Лише трохи далі від центру – і потрапляєш зовсім в інший світ: розкішних приватних будинків, допотопних хаток-мазанок, що дивом збереглися до наших днів, понівечених доріг, асфальтове покриття яких, ще радянське, нагадує про себе лише поодинокими латками, і здебільшого відсутності зручностей у помешканнях. Таким відкрився нам один із найстаріших районів нашого міста – Польські фільварки.

КОЛИШНІ ПОЛЬСЬКІ ПОСЕЛЕННЯ

Польські фільварки розташовані в північно-західній частині міста, на півдні та південному заході обмежені вигинами річки Смотрич, на північному заході – Біланівкою, а на сході – Новим планом. З’явилися Польські фільварки на початку XVI ст. на землях, виділених магістратом для польського населення міста, тому й називалися Лядськими, або Польськими. Інші назви в давніх актах – Горні фільварки, Лядські гумниська.  

Довгий час Польські фільварки мали вигляд окремих хуторів, розкиданих у полі. Але вже наприкінці XVIІІ ст. всі вільні ділянки земель поруч із річкою Смотрич і старим поштовим шляхом були густо заселені. 1795 р. тут зосереджувалося понад 100 садиб і налічувалося 452 жителі. На фільварках розташовувалася Георгіївська церква з великим погостом, а також корчма. З північного боку передмістя були міські хутори та католицький цвинтар із каплицею. 

Наприкінці XVIII ст. географія Польських фільварків почала розширюватися на північ. Найбільша частина будинків зосереджувалася уздовж сучасної вулиці Суворова та навколо польськофільварецького ринку. 

ПЕРЕЙМЕНОВАНІ ВУЛИЦІ

Багато вулиць і провулків Польських фільварків мали колись інші назви. Наприклад, вул.Суворова до 1961 р. була Ворошилова, ще раніше – Рикова, Старопоштова, Георгіївська. Вул.Укмергеська колись була Глухою, потім стала Зеленою, в радянський час – Червоного козацтва. Веліканова носила ім’я Ткаченка, потім – Калініна, а первісно та в часи німецької окупації називалася Базарною. Каліська до1993 р. називалася 7-го Листопада, а ще раніше утворилася об’єднанням Тюремного провулка, Семінарського майдану та Казарменого провулка. Ісайї Кам’янчанина колись носила назву Ульянової, а ще раніше була провулком Штабним. Провулок Герцена раніше називався Першим Георгіївським, а Спартака – Другим Георгіївським провулком. Київський провулок носив назву Другого Зіньковецького… 

БУДИНКИ З ІСТОРІЯМИ

Польські фільварки є одним із найстаріших районів міста, отож і його будівлі тут мають довгу та цікаву історію. 

Найціннішою культовою спорудою на Польських фільварках є Кафедральний собор святого Георгія Побідоносця. Перша згадка про церкву з такою назвою в передмісті Польські фільварки датується в історичних документах 1740 р. Тоді це була 3-купольна дерев’яна церква з дзвіницею. Протягом XVIII ст. вона була уніатською, з 1795 р. – православною. 1861 р. була освячена нова кам’яна церква, будівництво якої тривало 10 років. 

Після революції церква Св. Георгія ще досить довго залишалася діючою. У середині 30-х років XX ст. вона використовувалася для зберігання зерна. В цей же час в іншій частині церкви відбувалися богослужіння аж до середини 50-х рр., коли в церкві було влаштовано склад солі. У 80-х рр. ХХ ст. церкву було вирішено пристосувати під планетарій. Будівлю поділили на два поверхи, та створено на нижньому зоряний зал на 200 місць із оригінальним куполом. У жовтні 1990 р. приміщення було звільнено від планетарію. 

У будинку, де тепер розташовується навчально-виховний комплекс із центром реабілітації слабкозорих дітей, до війни була єврейська школа, а під час війни – німецькі стайні. У серпні 1945 р. сюди перевели з Круглого провулка спецшколу-інтернат для сліпих дітей, яку згодом реорганізували у школу для дітей зі слабким зором. 

Економічний факультет К-ПНУ сьогодні займає приміщення ЗОШ №3, яку 2003 р. у зв’язку з ненаповнюваністю класів об’єднали із ЗОШ №13. А у 1939-1941 рр. тут розміщувався учительський інститут із дворічним терміном навчання, який готував учителів 5-7 класів. 

Будинок коледжу харчової промисловості колись збудував граф Грохольський для черниць ордену візиток. Та 1866 р. монастир було закрито, а черниць переведено до Польщі. Того ж року будівлю винайняло, а 1878 р. викупило у спадкоємців графа правління жіночого духовного училища. Після революції в будинку розміщувалися військові та партійні установи. 

Будинок індустріального коледжу збудовано на початку ХХ ст. Тут знаходилося чоловіче духовне училище. На початку 1930-х рр. будівлю займав силікатний інститут, а з 1945 р. – індустріальний технікум.

У будинку №1, що на Підзамецькому узвозі, 1902 р. була явочна квартира нелегальної газети «Іскра». Тут мешкали її розповсюджувачі, яких у лютому 1903 р. було заарештовано в будинку №11.

ОСВОЄННЯ ЦІЛИНИ

У повоєнний час, коли місто поставало з руїн і відбудовувалося, друге життя отримали й Польські фільварки. Міська влада роздавала всім, хто бажав, земельні ділянки під забудову. Тоді виросла переважна кількість будинків, які ми й нині бачимо тут. 

Згадує ветеран Великої Вітчизняної війни Іван КРОПИВКА:

– Я живу на Польських із 1947 року. Коли оселився тут, передусім вирив скраю своєї ділянки землянку, в якій жив з дружиною та дітьми три з половиною роки, поки своїми руками зводив будинок. А ще дорогу тут ремонтував. Хтось привіз асфальт, а я мав час, тож усі ямки й залатав. Тепер дорога знову розбилася, а я вже не маю сили її ремонтувати. Якби ж люди хоч трохи тут щось робили самі, а не чекали, що хтось приїде і зробить, було б краще.

…80-річна Лідія Олександрівна мешкає у квартирі колишнього комунального будинку вже 54 роки. Спочатку жилося несолодко: квартира була комунальною, і до них постійно підселяли людей. Потім місця стало більше, але будинок, зведений після війни нашвидкоруч, доводилося постійно латати. 

– Три місяці тому ми з онучкою провели воду, а два місяці тому – каналізацію, – хвалиться жінка. 

А ми намагаємося собі уявити, як це – жити без водопроводу і теплої вбиральні?..

ВСЕ ЗНИКАЄ…

Знайти щось на Польських фільварках без карти чи провідника досить складно: заплутані вулички, провулки, сходи та стежки на схилах каньйону. Головною вулицею фільварків є Суворова, яка простягнулася з півночі на південь від Північної до Підзамецького узвозу, і саме тут зосереджено більшу частину соціальної інфраструктури району: Георгіївська церква (в радянські часи тут був планетарій), індустріальний коледж, коледж харчової промисловості, Центр підготовки інженерних військ, цех пекарні (колись – хлібокомбінат №2), економічний факультет К-ПНУ (на території колишньої ЗОШ №3), навчально-виховний комплекс із центром реабілітації слабкозорих дітей, багатопрофільний навчально-реабілітаційний центр (колись школа-інтернат для дітей з вадами слуху), магазини та магазинчики.

Поряд, на вул.Пушкінська, знаходиться НВК №13, який 2003 р. об’єднали із ЗОШ №3, БК «Будмонтажсервіс», територія колишнього військового банно-прального комбінату та єдина на весь кут аптека. У будинку №5, що у пров.Круглий, який відгалужується від вул.Суворова, розміщується бібліотечне відділення коледжу культури і мистецтв (до 1941 р. тут була третя трудова школа, а у 1944-1945 рр. – школа-інтернат для сліпих дітей).

На пров.Київський знаходиться ВАТ «Український кристал». Колись це був завод продтоварів-2, на якому випускали горілчані вироби, солодощі, нині ж – хлібобулочні вироби. 

На Польських був колись і дитячий садок, але він «помер», як і школа №3. Їх спіткала доля окраїнних дитячих навчальних закладів. А ще свою роль відіграла демографічна ситуація того часу. Тепер би дитсадок польськофільварецьким мешканцям навіть дуже став у пригоді…

Поштове відділення, яке колись теж існувало на Польських фільварках і на місці якого влада планувала відкрити амбулаторію сімейної медицини, якимось чином непомітно перейшло у приватні руки, і тепер тут красується пристойний особняк. Така ж доля спіткала й територію колишніх складів військторгу, які розташовувалися трохи вище від НВК №13, на вул.Суворова. Територію розсмикали приватні структури, з усього комплексу збереглася лише міні-пекарня. 

Була на Польських і своя бібліотека, яка знаходилася на Суворова, 21, але майже 15 років тому її приміщення було продано з аукціону. 

– На Польських мешкає дуже багато пенсіонерів, а ні базарчика, ні пошти, ні аптеки тут немає, – скаржиться Степан ЧЕРНЮК, мешканець пров.Круглий, – тому людям доводиться їздити до центру. Все зникає. У провулку, де я мешкаю, була колись колонка, то її розікрали. А міськводоканал, замість того, щоб відремонтувати, зняв решту та забув…

За словами старожилів, після війни на Польських фільварках був перший кам’янецький базар. Площа, на якій він розташовувався, називалася Базарною (згодом змінила назву на Торгову). Нині ця місцина дуже занедбана, і, щоб купити домашнього молока чи городини, мешканцям фільварків доводиться їхати аж на Центральний ринок, тому що Польські фільварки – хоча й приватний сектор, сьогодні тут мало хто тримає живність. Та курей, гусей, кролів і кіз ще де-не-де можна побачити, є навіть одна корова. 

Є на Польських і дивна вул.Горького – така розгалужена і заплутана, що на ній можна заблукати. Ще за радянської влади тут прокладали газ, вулицю перерили та так і залишили понівеченою.

…З Польських фільварків можна пішки потрапити у Старе місто: сходами з вул.Вутіша (до речі, минулого року їх відремонтував директор ТОВ «Український кристал» Володимир ЮР’ЄВ) або вниз по Вутіша, Смотрицькій і через місток. На вул.Зіньковецька через понтонний міст можна легковиком дістатися на Підзамче та Довжок.

У цьому районі достатньо магазинів, магазинчиків і непогана транспортна розв’язка. 

БЕЗГОСПОДАРНІСТЬ НЕ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД СТАТКІВ

Мабуть, через те, що Польські фільварки – дуже старий район, тут дивним чином перемішалися культури, релігії, старовина і сучасність, убогість і розкіш. Якби привести цей район до ладу, його сміливо можна було б порівняти з маленькою Швейцарією: мальовничий ландшафт, каньйон підковою оповив майже весь район, зелень, чисте повітря, гарне розташування… Та чи не найголовнішими проблемами району залишаються дороги (точніше, їхня відсутність) і безгосподарність. 

Раніше це був досить престижний район, тут будувалися заможні люди. Але, напевне, за радянських часів народ звик усе брати від держави, а сам ні до чого рук не докладати. Така думка нам спала після того, як ми поблукали вулицями фільварків. У тих дворах, де мешкають справжні господарі, навіть старенькі хатки охайні, подвір’я доглянуті, скрізь лад, навіть за парканом. Та нашу увагу більше привертали сучасні палаци, які височіли над убогістю. Приємно, що окремі кам’янчани можуть собі таке дозволити, та не зовсім зрозуміло, з якою метою господарі цих особняків перетворюють прилеглу до них територію на склад різного сміття, мотлоху та будівельних матеріалів, особливо якщо взяти до уваги те, що самі подвір’я чистенькі та доглянуті. Аякже, свій двір не хочеться захаращувати, а територію громади можна.

Пан Віктор, який мешкає у Зіньковецькому тупику, називає основними проблемами фільварків відсутність каналізації, транспортного сполучення з містом після 20.00 і безгосподарність мешканців. Його дуже дивує, що багато людей смітять поряд зі своїми оселями: навезуть землі, накидають сміття, і все це стоїть місяцями. Сам чоловік дуже любить порядок, тому й самотній сусідці допомагає підбивати штахети паркану. 

На одному з приватних дворів у провулку Круглий «оселився» склад старих автомобілів, причому частина напіврозібраних і поіржавілих автівок заповнила навіть вулицю. А ще тут є якась велика металева куля, схоже, з колишнього планетарію.

Та найбільше дивує, що поряд із сучасними палацами – розбиті, зруйновані дороги. Здавалося б, кожен власник такої будівлі має бути зацікавлений у нормальній дорозі, бо у дворах стоять недешеві авто. Тим більше, що користуються цими дорогами декілька сімей, адже вулички тут закінчуються здебільшого тупиками. В одному з таких тупикових провулків ми натрапили на декілька шикарних будівель, до яких вела мовби повоєнна дорога. Помітно, що господарі проводили до своїх будинків комунікації, а відновити дорожнє покриття не спромоглися. 

А от тупик Криленка, яких знаходиться зовсім поруч, зовсім в іншому стані. Мешканка цієї невеличкої вулички Людмила Іллівна, яку ми застали на грядці біля своєї оселі, розповіла, що дорогу сусіди впорядкували за власний кошт спільними зусиллями. Якби так чинили всі господарі, фільварки, дійсно, перетворилися б на затишне передмістя на кшталт ошатних приміських приватних секторів у розвинених західних країнах. А поки наші співгромадяни виводять стоки з вбиралень просто на вулиці або у каньйон (ми і таке побачили на Польських фільварках), нічого у нас не зміниться.

На противагу неохайним мешканцям фільварків, тут вистачає і справжніх господарів. Затишною оазою є двір колись комунального будинку №48, що на Суворова. Люди самі створили біля своєї оселі красу. Є тут і саморобне гніздо з чорногузами, і клумби з квітами, і збита з дощок хатинка на дереві для гри дітлахів. І за усім цим якось зовсім не звертаєш уваги на облізлі стіни старого будинку. Та як чиряк серед посеред доглянутого двору, просто перед вікнами квартир, – велика ядучо-жовта трансформаторна будка, якій майже вдається зіпсувати гарне враження від цього ошатного куточка. 

Вражає архітектура й окремих будинків на фільварках. Наприкінці вулиці Суворова нашу увагу привернула будівля, схожа на замок людожера. Цікаво, хто спроектував таке диво?!

– Цей район знаходиться на периферії, – говорить депутат міськради, директор ВАТ «Український кристал» Володимир ЮР’ЄВ, – тому, як і в усіх таких районах, його основні проблеми – погані дороги та слабо розвинена інфраструктура. Транспортні шляхи його обходять, немає дороги, немає життя, все проходить повз, і він занепадає. Щоб його реанімувати, люди, які тут живуть, мусять і самі докладати зусиль, адже ніхто не прийде прибирати сміття на Вашому подвір’ї, під Вашою огорожею чи навпроти Вашої господи. Крім того, слід із бережливістю ставитися до того, що вже зроблено. 

Минулого року я їздив у Хорватію і, проїжджаючи Угорщину, побачив, що о 7.00 люди виходять за межі своїх дворів і скошують бур’яни, а в нас біля багатьох домоволодінь чистота, а відразу за огорожею – непролазні хащі та смітники. Не приходять же з інших вулиць смітити до Вашого подвір’я! Нині свідомі кам’янчани виходять на суботники, як це робилося раніше. Повірте мені, людина, яка власними руками прибрала територію, вже не кине там сміття. 

НА ШЛЯХУ ВОДИ

Надзвичайно серйозною проблемою цього району є те, що стічні дощові води з усього міста прямують на Польські фільварки, які розташовані в низині. Стоки чималої шкоди завдають усьому району, руйнуючи дороги, підмиваючи будинки. 

– Вода з усього міста стікається на ріг вулиць Пушкінської та Суворова, потім увесь цей потік спрямовується вулицею Збарського у каньйон, який у цьому місці дуже розмивається, – говорить депутат міськради Євген ОБОДОВСЬКИЙ, який сам мешкає на Польських фільварках. – Та найстрашніше, що на шляху цього потоку збудовані хати – їх постійно підмиває. Я вважаю, що перевантажену зливову систему терміново необхідно розвантажувати та будувати нову. 

ЗАМІСТЬ БАЗАРУ – СМІТНИК

На місці базару на Торговій площі тепер розташувався майданчик із контейнерами для стіття. За ним звалено велику купу зрізаних сухих чагарників, гілля, різного мотлоху. Картина дуже неприваблива. Колишній депутат міськради Микола СМОЛІНСЬКИЙ, який мешкає неподалік, із сумом розповідає, що сміття сюди звозять ледве не з усіх фільварків, тому тут завжди дуже брудно. 

 – Я живу на фільварках з дитинства, а такого неподобства не бачив. Як тільки вечір, сюди звідусіль звозять сміття, навіть із Зіньківців. Цей майданчик на площі, як чиряк. А машина, яка вивозить сміття, всю дорогу розбила. Чому не можна на кожній вулиці поставити сміттєвих баків? А за цими контейнерами в чагарниках вечорами хлопчаки влаштовують «притон»: п’ють, курять… І нікого це не хвилює.

МАЛЕНЬКИЙ ЧОРНОБИЛЬ

Зовсім несподівано на одній з другорядних вулиць Польських фільварків ми помітили досить жвавий 

автомобільний рух. Виявляється, коли Замковий міст для транспорту закритий, автомобілісти дістаються вул.Зіньковецька до понтонного мосту, а звідти – на Зіньківці, Підзамче та Довжок. 

Вул.Зіньковецька – досить широка на початку – далі звужується до маленької, кривої, дуже розбитої вулички. Взимку автомобілістам тут доводиться демонструвати дива водійської майстерності. 

А мешканці Зіньковецької тепер змушені щільно зачиняти двері та вікна, тому що дорога розбита, від 

асфальту залишилася лише згадка, тож потік машин, серед яких багато вантажівок і мікроавтобусів, здіймає хмари пилу. Крім того, дорога не обладнана тротуарами, тож і перехожим доводиться бути дуже обачними.

– У нас тут тепер ніби маленький Чорнобиль – дихати зовсім нічим, – говорить мешканка вулиці Наталя СОЛОПЧУК. – Влітку, у спеку, навіть вікна не відчиниш через пил. 

На наше запитання, чому б мешканцям самим не зібратися та відремонтувати дорогу біля своїх осель, пані Наталя дивується: «А чому ми маємо це робити? Дорогою користується весь міський транспорт, отже, місто має ремонтувати».

ГОЛОВНЕ – БАЖАННЯ

А викладачів і студентів бібліотечного відділення коледжу культури та мистецтв турбує транспортна проблема. Точніше, тих із них, хто мешкає у мікрорайоні Жовтневому. Виявляється, маршруткою з мікрорайону можна доїхати лише до повороту на Пушкінську, а звідти треба йти пішки, тому вони, як і студенти економічного факультету К-ПНУ, будуть дуже вдячні транспортній службі міста, якщо вона внесе до маршруту автобуса заїзд до церкви. 

…Розмовляючи з викладачами, ми милувалися охайним двором відділення. Все тут дихає теплом, всюди помітно руку господаря. 

– А це наша господиня тут хазяйнує – Валентина МОЗГІНА, – посміхається викладач Софія НІКІТЮК. – Вона і прибирає, і озеленює своє господарство. А там, де чисто і гарно, й смітити якось незручно.

Вже багато років трудиться пані Валентина у відділенні. Тут працював кочегаром і її чоловік Йосип (на жаль, покійний), про якого дуже тепло згадують викладачі. Будівля відділення дуже стара. Ще до 2006 р. тут користувалися пічним опаленням. Студентам доводилося приходити раніше і самим перед заняттями розтоплювали грубки. А потім у штаті з’явився Йосип Опанасович. Він звечора виносив попіл, потім засипав вугілля, а з 4-ї ранку розпалював у грубках, щоб о 8.30, коли на заняття прийдуть діти, було вже тепло.

– У викладачів досі збереглася звичка, проводячи урок, притулятися спиною до грубки, щоб погріти руки, як колись, – із посмішкою розповідає Софія НІКІТЮК. – Нині факультет опалюється завдяки котлу, та й він не здатний добре нагріти величезного старого приміщення, тому керівництво коледжу піклується про заміну старих вікон на склопакети.

Викладачі стверджують, що у цих старих стінах панує гарна аура, тому вони почуваються дуже затишно. Між іншим, восени на факультеті буде відкрито меморіальну дошку Свідзінського, який мешкав тут, на першому поверсі, де був гуртожиток для викладачів, разом із дружиною, котра викладала тут. 

ЛЕГЕНДИ ПОЛЬСЬКИХ

Кам’янець на Поділлі був першим містом-фортецею, яку зустрічав ворог, йдучи Волоським шляхом, що тягнувся уздовж берега Дністра. Укріплене місто татари обминали – зберігали час і сили. Налітали, мов блискавка, на слабо укріплені кам’янецькі передмістя – Довжок і Польські фільварки. Про жінку з Польських фільварків, яка з дітьми втекла від татарів, у кам’янчан є така легенда:

«Ще не з’явилися татари в передмісті, а вже загула земля від сотень коней: кожен татарин мав коня під собою і двох-трьох на заміну. Їхніми трофеями ставало все, що могло пересуватися: люди, свійська худоба, окрім свиней, яких забороняв їсти іслам. Вони полювали на хлопчиків, забираючи їх у яничари, дівчат – у гареми, шляхту – на багатий викуп. За це і прозвали їх людоловами. 

Вибігла з хати жінка з дітьми, ринулася скельними стежками до річки, де стояла кам’яна церква, міцна, мов фортеця. За ними – татарин об’їзним шляхом. Сховалися втікачі в церкві, впали на коліна: «Матінко Божа! Допоможи, врятуй!». Розступилася земля, і церква зникла в глибині, немов і не було її. Але як прислухатися або прикласти вухо до берега, то чути десь із глибини молитви та церковні співи. Однак почути це можуть люди благочестиві та чисті думками і серцем…».