ВАНДАЛІЗМ – ЗЛОЧИН БЕЗ КАЯТТЯ?

Вандалізм – це тема, що просто до печінок дістала мешканців нашого міста. При всіх сьогоднішніх економічних негараздах, усіх життєвих проблемах найбільше обурює те, що на кожному кроці ти бачиш, як будь-які спроби зробити місто гарним і комфортним щоразу наштовхуються на безглузде і невикорінне руйнування.

От і цього тижня, 20 вересня, двоє новоспечених студентів місцевого вишу, котрі вирушили на побачення, не довго думаючи, нарвали троянд для своїх дівчат просто на клумбах біля міської ради. За лічені хвилини їх затримали правоохоронці контрактної роти, тож заплановане побачення довелося відмінити, а натомість пояснювати свій вчинок у міськвідділі міліції. За цим фактом проводиться перевірка, винних буде притягнуто до відповідальності.

ВАНДАЛИ ОБХОДЯТЬСЯ ДОРОГО

Здається, дрібничка, нема про що говорити. Але з таких дрібничок складається та неприваблива картина нашого міста, що псує настрій уже починаючи з порога власного дому. Тільки-но виходячи з квартири, ти потрапляєш у під’їзд, стіни якого затиньковані відбитками підошов та обписані не завжди цензурними словами. У ліфті натискаєш на спалену кнопку і намагаєшся не вступити у харкотиння під ногами. У дворі – потрощені дитячі майданчики. І навіть так звані антивандальні тренажери поволі здаються перед наполег­ливістю вандалів. 

Йдучи містом, бачиш понівечені урни та обписані, скалічені лавки, навколо яких – «килимок» із лузги від насіння, недопалків і різнокольорових обгорток. І як­що сміття під ногами ще можна якось списати на брак культурного виховання, а викрадені каналізаційні люки – на бажання заробити гроші, то хоч якось зрозуміти прагнення виривати «з корінням» і перевертати урни чи ламати молоді дерева та знищувати вщент щойно збудовані зупинки ну аж ніяк не виходить.

Але саме в цьому і полягає суть вандалізму. Цей термін походить від назви давньогерманського племені вандалів, котрі 455 р. пограбували Рим, знищивши також багато пам’яток антич­ної та християнської культури. У сучасному розумінні, вандал – це людина, «яка навмисно чи внаслідок неуцтва руйнує власність, що належить іншій особі суспільства». Тобто це хуліган, котрий псує суспільну, приватну чи комунальну власність. 

Ця проблема, до речі, не лише українська. Багато дослідників констатують, що за останні десятиліття у Європі й Америці відбувається зростання кількості різних проявів вандалізму.

В нашому місті щороку лише на ремонт лавочок та урн виділяється 30 тис.грн., але цих грошей вистачає ледь на півроку. Кожна зруйнована урна – це збитки від 450 до 900 грн., заміна пластику на лавочці на Соборній – близько 600 грн., розбитий світлофор – близько 3 тис.грн., а кожен викрадений каналізаційний люк – 450 грн. (а їх на сьогодні викрадено 408 штук і ще 19 зливо­приймальних решіток!). 

– За літній період комунальні організації міста провели велику роботу з прибирання парків і скверів, ремонту лавок, сміттєвих урн, автобусних зупинок, відбудови фонтанів і водоймищ, їх освітлення у нічний час, – розповідає директор КП «Інспекція з контролю за благоустроєм і санітарним станом міста» Петро СОЛЯРИК. – З початком навчального року в місто приїжджають студенти і повертаються з літніх канікул школярі. Переповнені емоціями, вони починають трощити лавки, сміттєві урни, бити скло на сітілайтах, ламати огорожі автобусних зупинок, розмальовувати різними написами стіни будинків, паркани тощо, не задумуючись над тим, скільки у це все вкладено праці та коштів. Попереджаємо, що особи, які порушують правила благоустрою, притягуються до адміністративної відповідальності: для фізичних осіб – 340-1360 гривень, а для юридичних – 850-1700 гривень штрафу із додатковим відшкодуванням завданих збитків.

На жаль, досить часто вандали залишаються практично безкарними, оскільки не завжди вда­ється впіймати їх за руку на місці злочину. Карне переслідування за вандалізм введене недавно, і юридичної практики за­стосування покарання за цей злочин ще не розроблено. В Україні вандалізм найчастіше кваліфікують як дріб­не хуліганство (ст.296 ККУ), тому руйнівникам вдається відкупитися незначним штрафом.

ГАЛЬМО ПРОГРЕСУ

Крім матеріальних, вандалізм наносить ще й моральні збитки, оскільки розбите скло, грубі написи і сміття сприймаються як симптом соціальної деградації, викликають роздратування, пригнічення настрою і навіть депресію. Невиліковна схильність багатьох людей до руйнування є також прикрою перешкодою для розвитку нашого міста, адже все, що створюють чи самі кам’янчани, чи міська влада, хтось невловимий неодмінно «випробує на міцність». Звісно, це відбиває бажання далі щось створювати.

«Це не для наших людей», – зітхаємо ми, спостерігаючи над тим, як ставляться нові сучасні зупинки, розвішуються на стов­пах вазони, встановлюються лавки із пластиковими спинками. І вже за якийсь тиждень, максимум – місяць, із сумом констатуємо: зупинки знищено, вазони викрадають, лавки вже потребують ремонту…

Нещодавно під час рейду Інспекції з контролю за благоустроєм було зроблено зауваження власнику кафе на Руських фільварках, біля якого замість урни стояла картонна коробка. На це він відповів, що у нього було вже дві урни, але їх щоразу перекидали, заносили десь за територію закладу і навіть справ­ляли туди свої природні потреби. Зрештою, першу урну вкрали, а другу розтрощили. Виявилося, що простіше щоранку ви­ставляти біля закладу коробку

з-під печива і ввечері викидати її у контейнер разом зі сміттям…

– Мене дивує, чому в нашому суспільстві процвітають такі яви-ща, – обурюється підприємець Георгій ТЕЛЯТИЦЬКИЙ, спів­влас-

ник закладів «Челентано» і «Лондон». – Ми намагаємося своїми закладами прикрасити місто, але психологічно дуже важко намагатися щось робити, коли над тобою, ніби Дамоклів меч, постійно тяжіє думка: «От я сьогодні зроблю, а назавтра це буде зруйновано».

Наприклад, на Пасху ми зробили на вулиці гарну декорацію: поставили на стовпі гніздечко з пластиковими яйцями, які розписали учні художньої школи, прикрасили його квітами і стрічками. Ми ба­чили, як люди радіють, у них піднімається настрій. Але одного ранку, як і слід було чекати, вся ця краса лежала зруйнована на тротуарі. На відеозаписі ми побачили, як підлітки лізуть на стовп, ламають усе, і як вони при цьому сміються. На жаль, їх не покарали…

Сьогодні я внутрішньо готовий до тієї руйнації, готовий ремонтувати і створювати щось нове, але ж, погодьтеся, це ненормально! І багато у кого це відбиває будь-яке бажання щось робити для міста і людей. Я вважаю, людина повинна знати, що за такий вчинок її неминуче чекає бодай моральне покарання, інак­ше, як викорінити це явище?!

ЯКІ Ж МОТИВИ ДЕСТРУКЦІЇ?

Статистичні дані по Україні свід­чать, що більшість актів вандаліз­му скоюють молоді лю­ди, яким не виповнилося 25 ро­ків. Руйнування майна найчастіше відбувається імпульсивно, під впливом

ситуації. Підлітки, як пра­вило, вважають руйнацію при­­єм­ною розвагою. Важлива характеристика під­літкового ван­далізму – це присутність спіль­ників. Їх за­звичай троє-четверо, а за віком вони найчастіше однолітки. Вандалізм час­то супроводжують й інші, більш серйозні правопорушення.

– Згідно з чинним законодавством, щодо дітей до 16 років відповідальність за адміністративні правопорушення несуть батьки, – коментує начальник відділу кримінальної міліції у справах дітей МВ УМВСУ Юрій ПЛЮТА. – Адміністративна відповідальність для підлітків настає із 16 років, при чому до них застосовуються переважно санкції виховного характеру: попередження, виховні бесіди. Вже сам роз­гляд справи в суді – гарний виховний метод. Повна відповідальність настає з 18 років.

Від початку року нашою службою складено 229 протоколів із приводу різних правопорушень. Цього року неповнолітніми скоєно 38 злочинів. Ми з ними працюємо, проводимо виховні бесіди. Також дуже добре співпрацюємо з усіма школами, постійно проводимо профілактичні бесіди зі школярами, і спільно працюємо з підліт­ками, які вже скоїли якісь правопорушення.

Зі свого боку хочу зазначити, що ті діти, котрі займаються в різних гуртках чи спортивних секціях, як правило, не скоюють правопорушень. Якщо дитина зайнята чимось цікавим, їй не спаде на думку вештатися вночі вулицями міс­та, аби щось витворити.

Нема сенсу обговорювати мотиви викрадання люків або квітів із міських клумб – вони суто меркантильні. А от підлітки, котрі руй­нують усе, що потрапляє на очі, без усілякої логічної мети, здаються нам примітивними істо­тами з відхиленнями у розумовому і психічному розвитку. Найчастіше такі підлітки практично нічим не відрізняються від однолітків за інтелектом, але, як правило, погано навчаються у школі та належать до категорії «важких під­літ­ків». 96% підлітків-вандалів регулярно вживають алкоголь або нар­котики. За допомогою руйнації вони намагаються підняти свій статус серед однолітків, показують свою си­лу, сміливість, «крутизну».

– Причина руйнівної поведінки комплексна, – пояснює психолог Центру соціальних служб для молоді Віталій ПОЛІЩУК. – Насамперед, це незайнятість під­літків і при цьому абсолютна без­конт­рольність поведінки. У ди­тини є комп’ютер, Інтернет, друзі. Батьки зайняті своїми справами, а діти залишені самі на себе. Досить поширена помилка бать­ків: віддаючи дитину до школи, вони перекладають відповідаль­ність за виховання на вчителів, а самі вмивають руки. І коли виникають проблеми з дитиною, вони звинувачують у цьому школу, вчителя, а насправді виховання дитини – це спільна робота батьків і школи.

Крім того, якщо хтось має творчий потенціал, певні здібності, то реалізується у творчості, спорті тощо. А хтось утвер­джується іншим способом, який не завжди прийнятний. Часом людині хочеться вихлюпнути якісь емоції, злість (нерідко всі ці проблеми походять із сім’ї). Коли між батьками та дітьми немає діалогу, близького спілкування, діти свідомо чи несвідомо починають різними способами привертати до себе увагу. Покарання у цьому випадку жодного результату не принесе, потрібно з’ясувати причину такої поведінки і налагодити стосунки в сім’ї.

І ще один суттєвий момент. Під­літки десь із 12 років починають відокремлюватися від батьків, вони шукають себе у цьому світі. При цьому в групі однолітків вони під­даються «законам зграї», аби бути своїми. Навіть гарно вихована дитина, потрапивши у групу з негативним лідером, буде поводитися не так, як завжди, і може вдатися до ванда­лізму. Але якщо в сім’ї закладено внут­рішній стержень, така поведінка носитиме ситуативний характер і, швидше за все, не повториться.

ЯК БОРОТИСЯ З ВАНДАЛАМИ?

У світі розроблені деякі методи боротьби з цим соціальним явищем. Один зі способів називається «зміцнення мішені». Він полягає у використанні міцніших матеріалів і конструкцій, зменшенні кількості деталей, які можна пошкодити. Але виявилося, що реалізація цієї стратегії може бути занадто дорогою. А, наприклад, школа, оформлена у стилі «зміцнення», буде більше нагадувати в’язницю з мінімумом меб­лів, сталевими гратами і бетонною підлогою. До того ж зміц­нення конструкцій може сприйматися як виклик і не знизить, а, навпаки, збільшить імо­вірність навмисних руйнувань.

Помічено, що поява перших, навіть дрібних і випадкових руйнувань чи написів різко збільшує ймовірність наступних, тому варто якнайшвидше усувати дефекти як природного походження, так і ті, що з’явилися з вини людини.

Найчастіше від вандалів захищаються за допомогою замків, огорож, грат на вікнах, покращення освітлення вулиць і приміщень або ж наймають охорону чи встановлюють систему спо­стереження. У Кам’янці також працює декілька камер відео­нагляду в зонах відпочинку, а за порядком на вулицях стежить патрульна служба. Однак біля кожної урни чи стовпа охорони не поставиш…

Як показує практика, най­більш дієвими способами запобігання вандалізму є попереджувальні методи, а от акцент на санк­ціях, навпаки, викликає лише посилення проявів вандалізму й агресії. Та якби руйнівника не просто оштрафувати, а примусити полагодити пошкоджене майно, мо­же, б це навчило його цінувати працю інших? Доведено, що залучення молоді до ремонту і благоустрою ігрових майданчиків має позитивний виховний ефект. Незайвими є також виховні бесіди з дітьми та молоддю, пояснення правил поведінки, а головне – по­зитивний приклад дорослих.

До речі, як зауважив головний спеціаліст департаменту ЖПДІ Олександр ЧОРНИЙ, кам’янецькі вандали чомусь найактивніше реагують на нововведення. Встановили в місті нові урни – не заспокоїлися, доки не перебили біль­шої половини. Тепер це поодинокі випадки. Те ж саме з ліхтарями та з вазонами на стовпах. Таке враження, що все нове діє на декого, як червоне на бика. Але є певна частина оптимізму: можливо, якщо не зупинятися і все ж таки продовжувати благоустрій міста, встановлювати нові лавки, облаштовувати нові клумби, то люди потроху звикнуть і менше руйнуватимуть? Адже ж можуть бути красивими і впорядкованими міста у Європі, а ми хіба ж не Європа?..