П'ятница, 29 Березня 2024 р.
23 Вересня 2011

КАМ’ЯНЕЦЬ ОЧИМА ТУРИСТІВ, або ЧОГО НЕ ВИСТАЧАЄ МІСТУ, ЩОБ СТАТИ МЕКОЮ ТУРИЗМУ

Пам’ятаєте фразу з байки КРИЛОВА: «Кукушка хвалит петуха за то, что хвалит он кукушку». Так і ми наперебій вихваляємо наш Кам’янець перед туристами, закликаючи їх якомога частіше приїжджати до нас, мовляв, завжди раді, зустрінемо з хлібом та сіллю. Але як насправді почувається турист в оспіваному Кам’янці, чи не насолив йому наш теплий прийом? Для того, щоб перевірити це, потрібно самому стати туристом, як-то кажуть, на власній шкірі відчути весь комфорт перебування у древньому місті.

ВОКЗАЛ ІСПИТ ВИТРИМАВ

Змінивши класику на зручний спортивний одяг, закинувши на плечі рюкзаки, ми з колегою рано-вранці почимчикували на залізничний вокзал, де зазвичай і відбувається перше знайомство туриста з містом. Дорогою склали легенду про двох туристок із Києва, котрі приїхали у Кам’янець на вихідні. 

Куди насамперед поспішить людина, котра тільки-но зійшла з потяга? Як і більшість, ми рвонули в туалет. Подумки смакуючи епітети, які застосуємо для описування вокзальної вбиральні (дався взнаки досвід від­відування вуличних вокзальних туалетів інших міст), зайшли всередину… і були приємно вражені! Найгірші очікування не справдилися! Чисто, охайно, в кабінках – туалетний папір, кран в умивальнику працює, і все це абсолютно безкоштовно! На пероні достатньо лавочок, всі у задовільному стані, біля кож­-

ної – урна для сміття. Уздовж вокзалу – вивіски з рекламою: нас гостинно запрошують готелі, ресторани, пропонують житло подобово, для нас усього за декілька хвилин можуть організувати екскурсію. 

Але куди ж рухатися на голодний шлунок? Озирнувшись нав­коло, нічого схожого на ресторан чи бодай кафе не побачили. «Може, всередині приміщення є якась забігайлівка, де можна перекусити?»- подумали ми і вже зібралися заходити, як побачили на пероні парубка, який наминав великий пахучий бутер­брод. Поцікавившись, де він роздобув оту смакоту, дізналися, що на розі вокзалу є невеличке кафе. Воно справді невеличке, бо помітити його зовсім нелегко. Власнику варто було б попіклуватися якщо вже не про зовнішній вигляд свого закладу, то хоча б про наявність вказівників, які б приводили до нього голодний люд. Тим більше, що кафе того варте: їжа смачна, а ціни доступні. Ми вирішили під­кріпитися грунтовно, тому замовили борщ, картоплю з м’ясом і компот з булочкою. Таке меню обійшлося кожній у 20 гривень (якби турист знав, у скільки 

обійдеться воно в ресторанах Старого міста, то, як хом’як, наїдався би про запас).

От тепер можна й екскурсіюватися. Але куди ж рухатися? Міста ж ми не знаємо! Треба шукати добрих людей. Може, в приміщенні вокзалу такі знайдуться? Спробуємо про все ді­зна­тися в касі. Вистоявши хвилин 15 у черзі та налаштувавши себе на різку коротку відповідь касира, почали випробовувати її терпіння запитаннями: як звідси дістатися до Старого міста, які маршрутки ходять, де ті маршрутки стоять, чи можна викликати таксі, де придбати довідник-путівник Кам’янця… Касир нас приємно здивувала, бо на кожне запитання давала грунтовну відповідь, не втрачаючи самовладання. Коли ми зробили вигляд, що так і не зрозуміли, де стоять маршрутки, вона навіть визирнула з віконця і показала місце стоянки. Перед тим, як туди піти, ми підійшли до розкладок свіжої преси. Попросили у продавця дати нам щось із місцевої преси і путівник по Старому місту. Може, хтось скаже, що ми себе зайвий раз хвалимо, але нам запропонували саме «ПОДОЛЯНИН». А щодо путівника, то в жінки їх виявилося так багато, що у нас аж очі розбіглися. Вона дала нам не лише довідник щодо пам’яток Старого міста, але й довідник про Хотинську фортецю, про зна­­хідки в Скалі-Подільській і Кришталеву печеру в селі Кривче, пояснивши, що ми зможемо все це відвідати протягом двох днів. Жінка навіть захотіла виклика­-

ти для нас радіотаксі, мовляв, те, що стоїть на вулиці, зірве з нас кругленьку суму. Ми подякували за таку турботу, але зі зро­зумілих причин відмовилися. 

Нас розпирала цікавість: скіль­­ки ж запросить таксист? «За 15 гривень завезу вас у Старе місто до самої Ратуші», – запевнив водій. (Між іншим, якби ми викликали радіотаксі, то за цей маршрут заплатили б 14 гривень. Тож таксисти не дуже оббирають туристів). За декілька метрів від таксі – стоянка маршруток. «Чим дістатися до Старого міста?» – поцікавилися в одного з водіїв. У відповідь почули, що кожну годину туди йде маршрутка №1а. Якщо немає бажання чекати, то кожні 5 хвилин від вокзалу відходить маршрутка №7. Нею можна доїхати до базару, а звідти пересісти на маршрутку №1, яка також рухається з інтервалом 5 хвилин. Останній варіант нам більше сподобався. Сівши в «сімку», поїхали у центр Кам’янця – до Центрального ринку.

…А ЦЕНТР ЙОГО ЗАВАЛИВ

Наскільки комфортно було їхати маршруткою, говорити не будемо, це і так добре відомо більшій частині кам’янчан, але розкажемо, наскільки привітно зустрів нас центр міста. Якби ми були не київськими туристами, а західноєвропейськими, то вхід у базар нас шокував би: біля проїжджої частини у ящичках розмістилися яблука, сливи, груші… Біля них мирно спочивають розкладки з чохлами для мобільних, штучні квіти, тюлі, яку пропонують просто із землі підприємливі «роми». Якби туристи завернули у бік вулиці Князів Коріатовичів, то були би шоковані ще більше, бо там на землі лежить уже не тюль, а сир, сметана і молоко. Втім будемо сподіватися, що в цей бік туристи не часто повертають, тримаючи курс в інший бік – до Старого міста. Тим самим шляхом пішли й ми. Розглядаючи привабливі вітрини магазинів, відчуваємо, що після повноцінного сніданку були б не проти відвідати за­клад із позначками «Ж» і «Ч». Зрозумівши, що самі не натрапимо на цю споруду, запитали кам’янчан. Кожен зводив плечима. Одна турботлива жінка підказала, що, коли її дуже припече, вона біжить у міськвиконком. Ми б теж туди побігли, але часто там буваючи через професійні обов’язки, наперед знаємо, що при вході нас зустріне охоронець, який обов’язково запитає, до кого ми прийшли.  Не кожен турист зізнається, що його привела фізіологічна потреба. Отже, цей варіант виявився не найкращим. 

Серед інших варіантів згадали про можливість відвідати туалет у кафе. Звичайно, розуміємо, що всі заклади харчування зобов’язані пустити нас для таких потреб, але, по-перше, ці заклади відчиняються після 

10-ї ранку, а, по-друге, сумління далеко не кожної людини до­зволить їй відвідати кафе, не замовивши навіть склянки соку. Добре, що наша фізіологічна потреба була умовною. А от справжньому туристу буде непереливки. Поряд ми помітили готель «7 днів». Подивимося, чи виявиться він гостинним до нас і наскільки  потягне його гостинність? Отож, за двомісний номер доведеться викласти від 490 до 1500  гривень на добу, одномісний значно дешевший. Щоправда, в цю суму закладено вартість сніданку, вечері та відвідування spa-центру. Ми –  панянки небагаті, тож порахували, що для нас цей готель задорогий. Але комусь, може, і підійде. Взявши ноги в руки, почимчикували в бік Старого міста.    

Від готелю до нього – рукою подати. Чому б і не прогулятися пішки? Спускаємося до мосту. Праворуч бачимо доріжку, яка веде до Лебединого озера. Зрозуміли, що озеро і навколишня територія ще в процесі реконструкції, бо доріжка до нього посипана щебенем, навколо озера немає огорожі, яка б слугувала захистом для малечі, котра з усіх сил хоче якнайближче підібратися до пари лебедів. Та особливо налякала незахище­ність нижнього озера. Звернули увагу на те, як двоє підлітків намагалися пройти по краєчку водойми, яка від каньйону нічим не відгороджена. 

ВІВТОРОК – НЕ ТУРИСТИЧНИЙ ДЕНЬ

…Біля мосту бачимо щит із картою Старого міста. За мостом праворуч – гібрид, який поєднав елементи продуктового магазину, книгарні й газетного кіоску (до речі, єдиного на території Старого міста). Тут намагаємося придбати карту-путівник. Розчаровуємося, бо, на відміну від вокзалу, тут їх усього два, та й ті не особливо вражають дизайном і кількістю інформації. Щодо газет, то у крамничці їх практично немає (на розкладці помітили лише декілька пожовклих при­мір­ників).  

Стрілки-вказівники, яких, між іншим, на вулицях достатньо, «наказують» рухатися вгору. Біля райдержадміністрації натрапляємо на вказівник інформаційно-туристичного центру, прямуючи за яким, знаходимо його офіс, щоправда, без вивіски. Як нам пояснив його працівник, Центр поки що у стані створення. Але, незважаючи на це, 

ін­формацію нам все-таки надали. Розповіли, що можуть допомогти організувати екскурсію Старим містом тривалістю 4,5 години і вартістю 200-250 гривень. Навіть поінформували, чим можна зайняти себе наступного дня. На думку працівника, на нашу увагу заслуговує Хотинська фортеця. Але екскурсія, організована Центром, коштуватиме недешево – 250-300 гривень, тож краще добиратися самостійно, тоді поїздка обійдеться у 5-7 гривень за квиток на автобус, який курсує з автовокзалу раз на півгодини, та ще 50 гривень – за саму екскурсію. Також можна відправитися з того ж автовокзалу за маршрутом: Скала-Подільська – Бор­-

щів – Кривче – Хотин – Жванець. У кожному з цих населених пунк­тів є на що подивитися.

Між іншим, ми ще так і не 

обрали готелю, в якому зупинимося. Розшукуючи інформаційно-туристичний центр, пройшли повз помпезний готель «Клеопатра», але чорна металева огорожа з гострими штирями якось не надихнула звернутися у цей за­клад. Незабаром ми порівнялися з готелем «Амадеус». Приємна працівниця на ресепшені задовольнила нашу цікавість, повідомивши, що номери тут коштують від 850 до 2484 гривень. 

За десяток метрів, навпроти Ратуші, з радістю помітили ви­віску «Туалет». Ще минулого року ця вбиральня працювала лише під час свят і фестивалів. Цьогоріч вона доступна з 11-ї до 19-ї в усі дні, крім вівторка. Хочеться сподіватися, що мине не надто багато часу до того моменту, як єдиний на все Старе місто пристойний туалет працюватиме постійно. А поки що у вівторок туристи можуть скористатися безкоштовною вбиральнею за рогом (якщо знайдуть… і відважаться туди зайти).

Ще два готелі – «Тарас Бульба» та «Гетьман» – запросили за номери трохи менше: від 300 до 500 гривень – перший і від 385 до 900 гривень – другий. Щодо житла щодобово, то на нього ціни коливаються від 50 до 250 гривень. Але останній варіант не гарантує туристу захищеності від різних непередбачуваних ситуацій. Відвідування екскурсійних об’єктів у Старому місті обійдеться туристу загалом десь у 150 гривень. Доплюсовуємо до цієї суми послуги екскурсовода, проживання в найдешевшому готелі протягом двох діб, харчування в кафе (ресторан не кожному по кишені) і маємо в середньому 1050 гривень (і це без врахування вартості розваг).      

…Залишаючи Старе місто, вирішили наостанок підкріпитися, але звернули увагу на те, що пристойної продуктової крамниці з широким вибором товару не­має. Та й аптека  (швидше кіоск) лише одна, і ту туристу ще потрібно пошукати. Вразило і недолуге розташування лавочок (усі вони біля Ратуші), на яких втомлений пішохід міг би перепочити.

А наостанок не можемо не згадати про розваги, які не бувають зайвими після насиченого екскурсійного дня. Місто може за­пропонувати туристу велику кіль­кість кафе та ресторанів, кінотеатр, льодовий палац, боулінг і нічні дискотеки. На жаль, гості, які приїжджають з дітьми, не знайдуть жодного пристойного дитячого кафе. До їхніх послуг лише парк атрак­ціонів.    

ПОКИ ЩО НЕ МЕКА

Ми навмисно торкнулися лише одного боку перебування туриста в місті, а саме сервісу, уникнувши розповідей про історичні пам’ятки, тому що враження від міста складається не лише від екскурсій, але й від комфортних умов перебування. Саме ці умови викликали у нас низку запитань і пропозицій, з якими ми звернулися до начальника відділу туризму департаменту гуманітарної політики міськради Наталії УКРАЇНЕЦЬ.

За її словами, місто відвідують переважно українці, поляки і росіяни. Для їхньої зручності у Старому місті створюється ін­фор­маційно-туристичний центр, організацією якого займається відділ маркетингової діяльності історичного  музею-заповідника.  

2007 року відбулася остання атестація екскурсоводів, – розповіла Наталія Володимирівна. – На сьогодні у місті є 63 ліцензовані екскурсоводи. Для того, щоб скористатися їхніми послугами, турист зможе звернутися у новостворений Центр, також у НІАЗ «Кам’янець» та історичний музей-заповідник. Надають такі послуги і готелі.

На запитання про те, наскільки турист у Кам’янці захищений і чи має він, куди поскаржитися на незадовільний сервіс, начальник відділу відповіла, що поки що вони з цим не стикалися. Але якщо таке трапиться, то у виконкомі є відділ захисту прав споживачів. 

Втім, на нашу думку, іноземний турист нізащо не знайде цього відділу в місті з тієї простої причини, що навіть не знає про його існування. Можливо, було б доречно створити таку службу на базі інформаційно-туристичного центру? Окрім скарг, там можна було б приймати і пропозиції щодо покращення тієї чи іншої сфери послуг. Наталія УКРАЇНЕЦЬ з нами таки погодилася. Також вона визнала існування проблем, пов’язаних із недостатньою кіль­кістю туалетів, лавочок, крамниць та аптек у Старому місті. Що ж до вибору карт і путівників, яких ми там майже не знайшли, то Наталія Володимирівна пояснила, що їх вдосталь у сувенірному містечку. А нам навіть не спало на думку шукати друковану продукцію серед сувенірів. 

…Сподіваємося, ми не даремно збивали ноги, шукаючи плюси і мінуси кам’янецького туристичного сервісу. Для нас, мешканців міста, багато негараздів здаються дрібницями, бо звикли до них, але для туриста ці дрібнички можуть стати чималими проблемами. За їхнє вирі­шення рано чи пізно доведеться взятися, якщо Кам’янець хоче стати Мекою туризму.