ВИРВАНЕ З КАРПАТСЬКОГО ПЕЙЗАЖУ

Життя в селі дуже чітко пов’язане з порами року. Навесні воно прокидається, влітку вирує наповну, восени притихає, а на зиму замерзає зовсім. Сільські жителі вже настільки звикли до такого ритму життя, що, здається, за ним можна звіряти «біометричний» годинник природи. Ми вперше вирішили написати про село, яке знаходиться у Староушицькому напрямку. Ця територія, або, як її ще люб’язно називають, зона, дещо відрізняється від сіл інших напрямків нашого району. І якщо в інших селах ми побували навесні чи влітку, то сюди завітали восени. Вкотре переконалися, що в цю пору року село, живучи, починає засинати…

БЕЗ ВКАЗІВНИКА

Подорож до Дерев’яного (воно є центром однойменної сільської ради, куди також входять села Привітне, Броварі, Гелетина) дуже нагадує дорогу до Карпат. Та й, власне, саме село ніби вирване з карпатського пейзажу. 32 км відділяє населений пункт від міста. Більшість цієї відстані становить траса Кам’янець-По­дільський – Стара Ушиця, яку досить легко здолати, а от починаючи з Вихватнівців, де потрібно повертати ліворуч, усе стає на свої місця: починається справжнє ви­пробування на міцність залізних коней і нервів водіїв. Раз за разом доводиться з’їжджати з «дороги» на польову колію – вона рівна та без вибоїн. А от коли сезон дощів, дороги, вважай, взагалі немає.

Людині, не обізнаній з місцевістю, ду­же важко вперше потрапити в Дерев’яне, бо, на жаль, жодного вказівника щодо цього населеного пункту ми так і не зна­йшли. Тож для людини, яка вирішить завітати у це село, в пригоді стануть дві «пам’ятки архітектури»: напівзруйнована двоповерхова контора колишнього колгоспу та майстерня. Саме перед ними слід повернути ліворуч. 

Для тих, хто хоче працювати в місті, а жити на свіжому сільському повітрі, при цьому щодня їздити на роботу, це село мало підходить, хоча транспортне сполучення з Кам’янцем тут непогане: що­дня курсує три рейси, а в середу та суботу є ще по одному додатковому. Вар­тість проїзду в один бік складає 7,5 грн.

СІЛЬСЬКИЙ МАЛОКОМПЛЕКТ 

Нині Дерев’яне є відображенням усіх проблем, з якими стикнулося село за останні декілька десятків років. Насамперед це демографічна ситуація. Сьогодні в цьому населеному пункті проживає 359 людей, є тут 136 дворів. За такими мірками село можна віднести до невеликих. Самі жителі Дерев’яного якраз і зауважують, що останнім часом народу дійсно поменшало. 

– Нині це село пенсіонерів, – зазначає сільський голова Анатолій ГАДЖУК. – Минулого року в Дерев’яному народилася всього одна дитина.

І тому деякою фантастикою віє від спогадів сільчан про часи, коли, наприклад, у місцевій школі навчалося понад 300 учнів, а це чи не сьогоднішня кіль­кість жителів села. Нині ж Дерев’янська ЗОШ І-ІІІ ступенів є малокомплектною. Як зізнається директор школи Надія НІ­КО­ЛАЄНКО, цього року вдалося відсто­яти право на життя навчального закладу трьох ступенів. А от чи вдасться це наступного року – невідомо, адже у великому 2-поверховому приміщенні, збудованому на початку 60-х років минулого століття, нині навчається лише 39 учнів.

– Ми прекрасно розуміємо, що класи, де навчаються 3-5 учнів, не мають права на життя, – зізнається Надія Степанівна, – та водночас будемо робити все можливе, аби захистити навчальний заклад, адже якщо закрити школу, то треба закривати село. 

Попри малокомплектність школа виріз­няється здобутками. Її випускники є студентами вишів. Уже третій рік пос­піль займається науковою діяльністю та представляє навчальний заклад на рівні області та держави Роман МАЛИК. Цей учень є членом Малої академії наук України.

Схожою є ситуація і з дошкільним навчальним закладом «Лісова казка». Коли ми туди завітали, побачили лише трьох діток. За словами завідувача, в середньому заклад відвідує 7-10 малят. Та найбільшою проблемою «Лісової казки» є відсутність водопостачання. Як результат – короткотривалий режим роботи. Діти можуть тут перебувати лише чотири години. 

Центр Дерев’яного чітко визначений. Поруч зі школою та дитячим садком розмістилися ФАП, магазин і сільська рада. Щодо останньої, то адмінбудинок нагадує, швидше, шевченківську хату: непримітне приміщення, жодних зручностей. 

Жодних цивілізованих зручностей, до яких так звикли городяни, немає в селі: ні централізованого водопостачання, ні каналізації, ні природного газу. І це при тому, що в Дерев’яному є декілька двоповерхових житлових будинків. Колись їх будували для молодих спеціалістів. Якщо з водою та каналізацією проблему можна вирішити самотужки, то з газом таке не під силу. За словами сільського голови, жителі села не втрачають надії й сподіваються, що блакитне паливо все ж таки прийде в їх населений пункт. Перспективу тут вбачають у співпраці із сусіднім Дунаєвецьким районом: най­ближче село, з яким межує Дерев’янська сільська рада, ось-ось буде з газом. 

Є ПОТЕНЦІАЛ. БУЛИ Б ГРОШІ ТА БАЖАННЯ 

Як і інші села району, Дерев’яне зіштовхнулося з проблемою працевлаштування. Основними донорами живих грошей на селі є пенсіонери та працівники соціальної сфери. Разом з тим, тут добре пам’ятають часи розквіту місцевого радгоспу, який спеціалізувався на вирощуванні плодово-ягідних культур. Із ностальгією в очах Анатолій ГАДЖУК показував нам поля, де колись росли малина та полуниці, сади, які ще залишилися з тих часів. Раніше, щоб зібрати урожай, господарство наймало людей із сусідніх районів. Роботи вистачало. Нині розповіді про колись славетне минуле більше схожі на казку. 

На відміну від сусідніх Вихватнівців, тут вдалося зберегти тваринницький комплекс. У людей рука не піднялася розтягнути по домівках цеглу, шифер і ка­міння. От тільки пусткою стоять корівники, де в найкращі часи було до двох тисяч голів ВРХ.

Залишається сподіватися, що інвестор, котрий прийшов у Дерев’яне нещодавно та почав укладати з селянами договори на оренду паїв, зможе відновити не тільки землеробство, а й тваринницьку галузь.

А ще в сільського голови є мрія – перетворити село на міні-Карпати, скласти конкуренцію чернівецьким Миговому, Сонячній Долині та створити тут взимку власний Буковель – прокласти лижну трасу. Принаймні всі передумови для цього є: неповторна краса краю, відповідний рельєф і, головне, бажання. Щоправда, воно поки що одностороннє. Сільський голова – в пошуках інвестора, який би взяв на себе цю нелегку місію. 

– Я сам непосидючий, – каже Анатолій Семенович. – І людям жити спокійно не даю (сміється). Цього року і з учнями школи, і з односельчанами побували в Карпатах, піднімалися на Говерлу, їздили декілька разів у Почаїв. Сподіваюся, що скоро ми таки зрушимо з мертвої точки та перетворимо село в туристичну окрасу району.

Попри усю складність із працевлаштуванням, демографічними негараздами та соціально-побутовими проблемами, купити хату в Дерев’янах не так уже й просто. Будинки тут або швидко купують, або взагалі не продають.

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ

Кожне село, в якому ми побували, оцінюємо за якістю тамтешніх умов життя, враховуємо перспективи, інфраструктуру та даємо свою дещо, можливо, суб’єк­тивну оцінку за 12-бальною шкалою.

Серед позитивів Дерев’яного, без­умовно, – природа та великий аграрний потенціал. Якщо ці компоненти вдасться уміло реалізувати, то мінуси (відсутність інфраструктури, незайнятість населення) відпадуть самі по собі. А поки що життя в цьому селі тягне на сімку. 

Історична довідка

ДЕРЕВЯНЫ – село расположено на севере от Выхватневец в 4-х верстах, на ровном месте, при ручье, образуемом выше села в верстах двух: ручей этот впадает на западе в двух верстах от Деревян в речку Тернаву, разделяя собой здесь два поселка – Гоцулы и Голетину. Название свое село получило, как объясняют местные поселяне, оттого, что здесь был издавна лес и поселение заселилось между деревьями. Поселение это находим в налоговых списках XVI в.: в 1542 г. оно было совершенно пустым; в 1565 г. было вновь заселено и здесь числилось 1/2 лана, или плуга, принадлежало Петру Бонку. В 1661 г. было здесь 6 дымов. В XVIII в. Деревяны принадлежали: около 1730-1750 гг. – Христофору Ржешовскому, подстолию трембовельскому, в 1759 г. – пожизненно Розалии из Тынчина. В 1786-1791 гг. село принадлежало Франциску Марковскому, Каштеляну саноцкому, ротмистру каваларии народной.

В 1868 г. в Деревянах было три помещика: Жебровский, Пашинский и Седельницкий. В настоящее время в Деревянах один только более крупный землевладелец и много мелких землевладельцев.

В Деревянах с 1892 г. находится церковно-приходская школа.

На урочище, назыаемом [Токы], есть четырехугольное городище и в окрестности несколько пещер.

Ефим СИЦИНСКИЙ, «Приходы и церкви Подольской губернии».