ЯКЩО НА ДОЛІ НАПИСАНО…

Без інженерних військ, як кажуть, і ні туди, і ні сюди. Саме військові інженери першими приходять на допомогу під час повені, наводячи мости і переправи, забезпечують транспортні артерії для просування необхідної техніки. Це вони звільняють землю від смертельно небезпечних знахідок, які зачаїлися ще з часів Великої Вітчизняної війни. Їхні славні справи увіковічені не тільки в людській пам’яті, але й у музейній експозиції. 

Сьогодні ми розмовляємо з позаштатним екскурсоводом музею інженерної слави факультету військової підготовки 

К-ПНУ ім.Огієнка підполковником Василем ЧЕРВАТЮКОМ. Василь Павлович, крім того, що є справжнім полковником, має ще історичну освіту, здобуту в Кам’янець-Подільському пед­інституті. 1983 р. його було призвано на службу в інженерні війська як заступника командира роти з політико-виховної роботи (служба в понтонному полку, який дислокувався в Кам’янці-Подільському). З 1984 р. працює в К-ПВВІКУ (нині це факультету військової підготовки К-ПНУ ім.Огієнка).

– Василю Павловичу, стати військовим – це Ваша дитяча мрія?

– Ні, я хотів бути педагогом і здобув відповідну освіту, але за комсомольською путівкою мене направили у понтонний полк заступником командира роти з по­літико-виховної роботи. Думав, що відбуду 2 роки і повернуся до цивільного життя, та доля склалася інакше, бо як написано людині на долі бути військовим, так і буде. 15 грудня 1984 року мене перевели до Кам’янець-Поділь­ського вищого військово-інженерного командного училища імені маршала інженерних військ Харченка секретарем комітету комсомолу батальйону курсантів. Так у військовому училищі і пройшла вся моя військова служба. Я був начальником клубу, заступником командира батальйону курсантів із соціально-психоло­гічної служби (була колись така посада), старшим науковим співробітником науково-дослідного відділу інституту, начальником науково-дослідної лабораторії, заступником начальника відділу виховної роботи, а закінчив службу на посаді начальника курсів підготовки іноземних військовослужбовців. Нині я – викладач кафедри підготовки офіцерів запасу. Передаю досвід молодому поколінню. 

– Отже, військової освіти Ви не маєте?

– 1987 року міністр оборони дозволив набрати групу екс­тернів, які за 4 місяці закінчили наше військове училище. Я в тому числі. 

– Та чи може екстерн отримати потрібні знання протягом такого короткого проміжку часу?

– Я на той час уже прослужив в училищі 3 роки і відвідував зі своїми курсантами заняття. Крім того, на шкільних канікулах працював у колгоспі помічником тракториста, тому знайомий із сільськогосподарською технікою, а інженерна гусенична техніка схожа на неї.

– Здається, у Вас є ще одна вища освіта?

– Так, я здобув спеціальність практичного психолога. Мені керівництво вишу дозволило навчатися, як кажуть, без відриву від виробництва. Зранку я йшов на пари, а потім до 22.00 працював. 

– Знаю, що Ви багато років опікуєтеся пропагандою інженерної справи, проводячи екс­курсії в музеї вишу, розповідаючи про героїчні вчинки та будні військових інженерів?

– Це дійсно так. У цьому музеї вся історія нашого військового інженерного закладу. А починалася моя екскурсійна діяльність так. Коли до нас приїхала чергова делегація, отримав завдання провести їй екскурсію містом, адже тоді був начальником групи пропагандистської діяльності. Чесно кажучи, не був готовий до такого розвитку подій, тому мені довелося найняти професійного екскурсовода, заплативши йому «свої кровні». Після того мене, історика, жаба задушила: а хіба я не можу?!  Як писав Володимир ВИСОЦЬКИЙ, «засел за словари на совесть и за страх…». Нині, хай не образяться на мене екскурсоводи, можу скласти їм конкуренцію. Що ж стосується нашого музею, я достеменно вивчив історію нашого закладу, а також історію інженерних військ. У нашому музеї є декілька експозицій, які охоплюють історію К-ПВВІКУ від моменту створення до нинішнього дня. 

У нас побували делегації практично з усіх країн Європи, переважної більшості країн Азії, Північної й Центральної Америки, навіть із Африки. До приїзду кожної делегації готуюся інди­відуально, вивчаю історію, культуру, фольклор, побут кожної країни тощо.

Так, наприклад, китайці, в’єт­намці, корейці майже нічого не знають про Другу світову війну, не кажучи вже про Велику Віт­чизняну. До них не можна звертатися англійською, бо це одразу викликає ворожість.

Представники Центральної Аме­рики погано орієнтувалися у наших військових званнях. Так, наприклад, нас відвідала делегація із Нікарагуа, в якій свого часу була революція. Їхній вождь Даніель ОРТЕГА був команданте (в іспаномовних країнах прирів­нюється до майора), тому ми, капітани, були для них досить значними особистостями. Під час екс­курсії нашим полігоном вони поклали око на наші ПЗМ, тож захотіли укласти договір на їх при­дбання. Довелося пояснювати, що наш уряд не уповноважував нас проводити такі операції.  

– Василю Павловичу, Ви пам’ятаєте перший день своєї роботи?

– Перший день офіцерської служби у мене взагалі вийшов цікавий. Це була неділя, я перший раз заступив на службу «від­повідальним». Дембелі ді­зна­лися, що прийде молодий лейтенант і пішли в «самоход», та ще й напились. Вони ж не знали, що у цього лейтенанта за плечима 2 роки строкової служби, і він сам був дембелем… Після «конкретної» розмови з ними таких випадків більше не траплялося, мене почали поважали. Але сказати, що служба була легкою, не можу. Тоді найбільшим угрупуванням у роті були грузини: аж 11 чоловік, які тероризували весь підрозділ. Нам із командиром роти довелося шукати виходи із ситуації, що склалася. Я навіть почав вивчати грузинську мову, історію, культуру, пісні… Це посприяло зближенню. Потім ми провели тестування і виявили їхнього прихованого лідера, пояснили йому наші правила. Далі все пішло на лад. 

– Ви патріот? Кажуть, що ЧЕРВАТЮК був одним з перших офіцерів, які почали від­давати накази українською мовою?

– Це дійсно так, за що отримав стягнення від керівництва, бо це було ще за радянських часів.

– Чим для Вас є інженерні війська?

– Звідси починалася моя вій­ськова кар’єра, і я себе без нашого військового закладу не уявляю. У нас потужний колектив, традиції якого складалися роками, йому під силу виконання будь-яких завдань. Працювати тут вважаю за честь. Вітаю всіх військових інженерів з професійним святом. Зичу здоров’я, родинного затишку та благополуччя.