НЕ МАКЕДОНСЬКИЙ, АЛЕ БУЦЕФАЛА ОСІДЛАВ

У Хотин і назад – і лише за півтори години. Саме так проходить обідня перерва у начальника кафедри ремонту та експлуатації інженерного оз­бро­­єння військового факультету К-ПНУ ім.Огієнка пол­ковника Олександра ВОЛОХА. Осідлавши свого «скакуна», Олек­сандр Петрович на­со­лоджу­єть­ся навколишнім кра­євидом, вправно крутячи педалі зі швидкістю 30 км/год. Кажуть, що Олександр МАКЕДОНСЬКИЙ на своєму Буцефалі переможно в’їжджав на захоплені території, а от Олександр ВОЛОХ переможно до­лає чималі відстані, курсуючи всією Україною на своєму двоколісному другові.

– Велотуризмом займаюся протягом останніх трьох років, – розповідає Олександр Петрович. – Цікавість до цього виду туризму виникла тоді, коли вперше побачив у Кам’янці іноземних туристів на велосипедах. Пізніше багато їх бачив у різних містах України. Прогулявшись сайтами велотуристів, почитавши їхні коментарі після різноманітних подорожей, зрозумів, що це близьке мені. Разом з декількома колегами-офіцерами вирішили спробувати свої сили. Наш перший виїзд був у Сатанів. Відтоді намотав уже не один десяток тисяч кілометрів. Лише за цей літній сезон – сім з половиною тисяч кілометрів: встиг побувати і в Криму, і в Карпатах.     

– Олександре Петровичу, для того, щоб взятися за таку справу, потрібна якась особлива підготовка?

– Та ні. Головне – мати бажання і якісний велосипед. Людині достатньо перед далеким виїздом проїхати декілька десятків кілометрів, щоб організм звик до навантажень. Я недарма наголосив на якості велосипеда. Саме від неї залежить більша частина успішного проїзду. На жаль, в Україні поки що не виготовляють дійсно якісного велотранспорту. А ціна іноземного – від трьох тисяч гривень. Стільки ж коштує спецодяг велосипедиста. До речі, в жодному спеціалі­зованому магазині нашого міста його не придбаєш. Поки що замовляю одяг через Інтернет. Також велотуристу не обійтися без спорядження, до якого входять баул (рюкзак, схожий на штани), спальник, коврик, палатка, похідна газова плитка, газовий балончик і казанок. Якщо маршрут пролягатиме через лісисту місцевість, то без газової плитки можна обійтися, бо юшка, зварена на вогнищі, набагато смачніша. У будь-якому населеному пункті можна купити все необхідне, щоб приготувати смачний обід чи вечерю.

– То можна сказати, що такий вид туризму порівняно дешевий?..

– Так. Головне – одразу придбати все необхідне, чим Ви користуватиметеся не один рік. Тоді відпочинок приноситиме максимум задоволення і мінімум ви­трат: Ви не залежите від транспорту, не викидаєте гроші на проживання в готелях чи приватних садибах, не харчуєтеся в кафе чи забігайлівках. До того ж велосипед можна безкоштовно перевозити в потягах, перед цим знявши кермо і переднє колесо і запакувавши його в спецчохол. Так, наприклад, цього року відпочивав з дружиною в Криму. Проїзд потягом туди і назад до Сімферополя, 10-денне перебування на півострові, щоденні екскурсії та харчування обійшлися нам усього у дві тисячі гривень. А яке відчуття свободи! Романтика!

– Справжня романтика тоді, коли у подорожі двоє. Але наскільки така поїздка буде безпечною?

– Погоджуюся. Найкраще їхати невеличкими компаніями – по п’ятеро-шестеро. Потрібно детально спланувати маршрут, ма­ти з собою карту, наперед ви­значити місця зупинок. Бажано уникати маршрутів на автошляхах, краще триматися ближче до грунтових доріг. Звичайно, в дорозі може трапитися будь-що, тому підтримка друзів вкрай необхідна. Будь-яку поломку ремонтуємо самостійно: з собою в дорогу беремо запасні камери і шпиці, комплекти ключів.   

– Велотуризм – розвага або на вихідних, або під час відпусток. Але коли людина буквально зріднилася з велосипедом, то хоче їздити на ньому якомога частіше. Чи вдається це Вам, зважаючи на постійну зайнятість?    

– Знаходжу для цього час. Під час обідньої перерви їжджу в Хотин туди і назад, після роботи роблю велопробіг. У будні проїжджаю в середньому 30-40 кілометрів, у вихідні – 100-150. Щоб не покидати це заняття взимку, придбав ролерний верстат. Встановлюю на нього велосипед, відчиняю вікно і кручу педалі. Хоча багатьох велосипедистів мороз не зупиняє. Вони купують зимову шиповану гуму і намотують кілометри.       

– А для тих велосипедистів, яких мороз таки зупиняє, коли розпочинається сезон вуличних виїздів?    

– Як тільки зійшов сніг і триває доти, поки він знову не випаде.

– Кажуть, що їзда на велосипеді є дуже корисною для зміцнення здоров’я. Судячи з Вашого вигляду, це справді так…

– Їзда на велосипеді допомагає привести до норми серцево-судинну систему, а більшість хвороб відходять на задній план, особливо респіраторно-вірусні, покращує потенцію. У мене особисто нормалізувався тиск. Також за два роки вдалося скинути понад 20 кілограмів – і це без жодних дієт і надлюдських фі­зич­них навантажень.    

– Чи підтримує Ваше захоплення дружина Тетяна?

– Так. Цього року на день народження подарував їй велосипед. Спочатку зробили декілька виїздів на Дністер, після чого вона сказала, що готова до поїздок на далекі відстані. Наш перший сімейний виїзд був у Карпати.

– Сімейний у значенні, що з Вами поїхали і діти?

– У нас один син Дмитро. 

Він – курсант нашого військового факультету. Поки що велосипедний туризм не для нього – нав­чання забирає майже весь час. А взагалі, син займається гирьовим спортом. 

– З якого віку можна їздити на велосипеді по проїжджій частині?

– В нашій країні дозволено з 14-ти років. А от малюків можна перевозити на багажнику, до якого прикріпляються спеціальні дитячі сидіння. У подорожах не­одноразово бачив, як велосипедисти-батьки завдяки таким сидінням перевозили свою малечу. 

– Та наскільки це безпечно на наших вулицях? 

– Погоджуюся, що на наших – небезпечно. На європейських – ін­ша річ. За кордоном водії-автомобілісти ставляться до во­діїв-велосипедистів, як до рів­них. У нас таке можна помітити лише в деяких містах, наприклад у Євпаторії. На жаль, Кам’я­нець до таких міст не належить. Майже всі водії не­ввічливі. На їхню думку, той, хто на чотирьох колесах, – король до­роги. Коли бачать велосипедис­та, то сигналять ще за півкілометра, мовляв, тікай з дороги. Часто підрізають. А які у нас жахливі дороги?! Вони абсолютно не пристосовані до їзди на велосипеді. Нормальних обочин майже немає, велосипедні доріжки – це взагалі зі світу фатастики. Але ж майбутнє – саме за велосипедами, бо завдяки їм не лише пропагується здоровий спосіб життя, вони не забруднюють навколишнього середовища. Сьогодні майже вся Європа пересідає на велосипеди: стало модним на роботу їхати на двоколісному транспорті, незалежно від того, чи ти простий робітник, чи мер міста. У деяких містах навіть проводять дні без машин, коли абсолютно всі, враховуючи владу, пересідають на велосипеди. Такі б акції – та в Кам’янець! Дивись, за якийсь тиждень-другий люди пересіли б з переповнених маршруток на велосипеди.            

Також на велотуризмі можна непогано заробляти. Соромно, що до нас кияни організовують комерційні тури. Вже давно існують туристичні веломаршрути у Бакоту і Хотин. А хіба ми на місцях не можемо їх організовувати? Чув, що в Кам’янці можна взяти велосипед напрокат. Але цього недостатньо, бо поїздку ще потрібно організувати і надати супровід.   

– Олександре Петровичу, в Україні вже давно існує спі­ль­нота велотуристів. Чи підтримуєте Ви з нею зв’язки?     

– Постійно спілкуюся з велотуристами з усієї України на спе­ціалізованих форумах в Ін­тер­не­ті. Майже у всій містах є клуби велотуристів. На жаль, у Кам’ян­ці їх немає. Знаю всього декілька місцевих велотурис­тів, але впевнений, що їх набагато біль­ше. Тому звертаюся до усіх, хто займається цим видом туризму або планує це робити, телефонуйте мені 097-50-31-675! Можливо, спільними зусиллями нам таки вдасться створити кам’янецький клуб, завдяки якому популяризація велотуризму в місті набере абсолютно інших масштабів.