Четвер, 28 Березня 2024 р.
3 Лютого 2012

БАНЬКА ПАРИТЬ, БАНЬКА ПРАВИТЬ, БАНЬКА СИЛИ ДОДАЄ, АБО ЧОМУ І В ХХI СТОРІЧЧІ ДЛЯ СЕЛЯН ТАЗ І БАЛІЯ СЛУГУЮТЬ ЗА ДЖАКУЗІ З МУЗИКОЮ?

Фото«А ми з кумою ходим в баньку, а ми з кумою ходим в баньку, ми баньку добре розтопили, разом попаритись хотіли…», – пам’ятаєте слова цієї нині популярної пісні у виконанні «юного орла»? Правда, гарна пісня? Пройнята щирістю, сердечною теплотою, відвертістю? Послухавши її, так і хочеться взяти дубовий віник і теж махнути в баньку. Нехай і не з кумою, можна з кумом чи сусідом. Адже де ще можна так зняти втому і зцілитися, поспілкуватися з друзями, як не в баньці?!

Еге ж, заперечить мені не один сільський мешканець Кам’янеччини і перефразує відомий вислів, мовляв, рада б душа в рай, та… Дійсно, де ж знайти той «рай», коли із понад сотні сіл району в жодному немає громадської лазні. А були часи, коли в районі їх було 59. Навіть у великих населених пунктах, де мешкає по дві й більше тисячі жителів, такого блага цивілізації, як кажуть, білим днем із свічкою не знайдеш.

– Як ми з друзями любили раніше ходити паритися в сільську баньку. Ліпшої, ніж у нас, мабуть, у районі не було, з міста навіть приїжджали, – з болісною тугою пригадує «абориген» колишнього рай­цент­ру с.Оринин Сергій Петрович. – А що тепер залишилося від нашої лазні – ріжки та ніжки. Стоїть осиротіло на березі Жванчика із вибитими вікнами, побитим шифером. Це приміщення свого часу викупили два підприємці, а жодного ладу йому так і не дали.

Майже аналогічне становище з лазнею в іще одному колишньому райцент­рі – Старій Ушиці – з населенням понад дві з половиною тисячі. Тут теж свого ча­су пашіла жаром банька на два від­ділення, з сауною. Але коли почив у Бозі радгосп «Староушицький», майже півтора десятка років тому поставили хрест і на лазні.

– Хоч значна частина людей мешкають у п’ятиповерхових будинках і мають у квартирах усі побутові зручності, проте знаю, що багато з них, як і жителів села Гораївки нашої територіальної громади, знову б із задоволенням ходили паритися в громадську лазню, – зазначає Старо­ушицький селищний голова Василь МАЦЬКОВ. – Але для того, аби її запустити, потрібні чималі кошти, яких у місцевій казні катма. Тут нам без дотації з районного чи обласного бюджету проблему не вирішити.

Залишилося без лазні й 1,5-тисячне населення с.Слобідка-Рихтівська. Спочатку приміщення було, як і свого часу більшість бань, колгоспним, відтак перейшло на баланс сільської ради. Знову ж таки, аби воно запрацювало за призначенням, потрібно мати в казні гроші, або щоб знайшовся бізнесмен і організував для сільчан добру справу.

– Я хотів свого часу взяти в оренду чи викупити приміщення й зробити нормальну лазню з сауною, невеликим басейном. Проте коли мені розповіли про умови, які мають бути виконані, особливо санітарної гігієни, які податки потрібно буде платити, як часто провірятиме за­клад санепідемстанція, інші контролюючі органи, зрозумів, що втілити задум у життя практично неможливо, – поділився потаємним знайомий кам’янецький підприємець.

Щоправда, один із жителів Слобідки-Рихтівської зауважив, що, мовляв, не думай, якщо в нас немає громадської лазні, то ми в тазиках купаємося. Село цивілізоване, майже в кожній десятій оселі є ванни, душові кабіни, дехто має сауни, а оскільки газу ще немає, то люди користуються електричними бойлерами.

Цікаву цифру назвали і в Соколі, де так і не вдалося ввести в експлуатацію сільську лазню, хоча ступінь її готовності вже був досить високим. Так ось, усіма вищезгаданими побутовими зручностями в селі користується майже половина населення. А екс-голова Нігина Тетяна БЕРНИК розповіла, що оскільки село газифіковане, до кожної хати підведено водогін, то майже всі селяни встановили газові колонки й облаштували ванні кімнати та душові кабіни.

Поцікавився якось і в голови Гринчуцької територіальної громади Зінаїди САФРОНЮК, як же обходяться жителі трьох населених пунктів очолюваної нею сільської ради без лазні? На це Зіна Іванівна відповіла, що після того, як останніми роками мешканці цих придніст­рян­ських сіл практично вирішили проблему з водою, викопавши 162 криниці (до речі, глибина багатьох з них сягає понад

25 м), також масово почали облаштовувати собі власні баньки.

Що ж, може, і в нас, як і в Росії, де баня споконвіку вважається обов’язковим елементом побуту як один з колоритних особливостей російського менталітету, де господар навіть найменшої «деревенской избушки» може похвалитися наявністю баньки, кожна сільська сім’я матиме можливість паритися у власній лазні. Припус­тимо, що колись таке здійсниться. Але ж і сьогодні сільчанам потрібно десь хоча б раз у тиждень покупатися. Після роботи в полі, на городі, біля худоби.

Хай вибачать мені невтомний селянин-роботяга, старенький дідусь чи бабуся, перед якими я низько схиляю голову, нехай не сприймуть як образу, можливо, не зовсім доречний приклад, але я хотів би запитати у когось із тих, хто за­кривав у селах лазні, вирізав на метало­брухт їхнє обладнання (як це зроблено в селах Чабанівської територіальної громади і не тільки), чи сидів він поруч у маршрутці з кимось із селян, коли ті вранці їдуть з села у місто? Ось так! І, погодьтеся, не завжди в цьому їхня провина.

Та що б хто не казав, але далеко не всі, особливо люди старшого покоління з мізерною пенсією, можуть собі дозволити мати таке благо, як власну баньку. Для них, на жаль, як і сто років тому, в ХХI сторіччі акриловою джакузі з музикою є таз або оцинкована балія. Та й не щотижня, а у великі свята.

В гумористичному вірші подільського поета, кандидата економічних наук, доцента Миколи БАЙДЮКА «Про переваги» є такі рядки:

«В селі маю перевагу

Та іще яку.

Я безплатно усе літо

Купаюсь в ставку.

Кажеш, зима, скільки ж її?

З цим можна змиритись.

Ти ж зимою не пітнієш,

Можеш і не митись».


Готуючи цю статтю, я спілкувався із жителями багатьох сіл, більшість з яких висловлювалася за відновлення роботи сільських лазень. Можливо, тут потрібно розробити і прийняти спеціальну районну програму, виділити на її реалізацію кошти, як і на обслуговування у відповідних закладах побуту пільгової категорії сільського населення, які надаються жителям міста, залучити до вирішення проблеми спонсорів.

Те, що не всі сільські мешканці живуть за принципом «скільки тієї зими», що багато з них люблять паритися саме в баньці з дубовим чи березовим віником, хотів би доповнити інформацією директора міської лазні Леоніда ВОНСОВИЧА, що часто-густо послугами очолюваного ним комунального підприємства користуються і жителі багатьох сіл району.

Василь ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ, спец. для «ПОДОЛЯНИНА».