ЕКСПЕРИМЕНТ НАД ДІТЬМИ АБО ЧИ ТАКІ ГАРНІ МУЛЬТИКИ ЯК ЇХ МАЛЮЮТЬ?

Напевне, серед дорослих немає людини, яка б не згадала щось приємне при слові «мультик». У когось в пам’яті постане образ Леопольда, в когось – Золотої Рибки, а в когось – Матроскіна з улюбленого «Простоквашина». Та, на жаль, це герої не сьогоднішнього поко­ління дітей. Сучасні мультиплікатори забули, що мультфільми – це такі фільми, які знімають спеціально для дітей…

Маючи можливість щодня спостерігати за дітьми і безпосередньо спілкуватися з ними, я помітила дві не зовсім приємні речі. По-перше, надзвичайна скутість і бідність мови, по-друге, підвищена агресивність і демонстративність. Дитина соромиться відповісти на найпростіше запитання, але при цьому не боїться кривлятися при чужих дорослих, плазувати під столом, робити непристойні жести. Моделі поганої поведінки її приваблюють, як магніт, хоча вона не бачить нічого подібного вдома і, звичайно, тисячу разів чула від рідних, що так поводитися не можна.

В 4-5 років такі діти обожнюють бойовики. При цьому вони, по-перше, психічно нормальні, а по-друге, нерідко ростуть у забезпечених сім’ях, де в них є все: іграшки, розвивальні ігри, книжки.

Щоправда, майже всі вони з раннього віку захоплюються телевізором, а насамперед – мульт­фільмами. В чому ж справа? Може, наші діти стали жертвою якогось соціального експерименту?

ПОКОЛІННЯ ТЕЛЕВИХОВАНЦІВ

Деякі соціологи та психологи, які вивчають вплив на дітей і підлітків різних засобів масової інформації, вважають, що сучасне західне мистецтво змінює, деформує психіку дитини (йдеть­ся, насамперед, про мультфільми). Дуже сильно впливаючи на дитячу фантазію, вони дають нові установки та моделі поведінки.

Що ж дивляться наші діти? При опитуванні в числі улюблених діти назвали такі мультфільми, як «Сімпсони», «Лунтик», «Ну, постривай», «Том і Джеррі», «Кіт Оггі і таргани», «Братц», «Черепашки Ніндзя», «Льодовиковий період», «Шрек». У всіх цих мультиплікаційних фільмах використовується стилістично знижена лексика.

Сьогодні вже існують дослі­дження англійських і американських психологів, що займаються проблемними дітьми, які з’явилися після нової плеяди мульт­фільмів. Зокрема, вони наголошують, що велика кількість дітей не можуть у школі засвоювати на слух інформацію, страждають від недорозвинення мови та емоцій. Вчені встановили, що це діти, яких у ранньому дитинстві «виховував» телевізор. Експерт з мови доктор Саллі ВОРД (Великобританія) стверджує, що за останні 20 років різко збільшилася кількість дітей, які вміють сприймати тільки зорову інформацію. Слова проходять повз них. В школі «телевихованці» відчувають великі труднощі зі зміною звичного візуального сприйняття на вербальне, адже навчає їх не телевізор, а живий учитель, до того ж вони повинні спілкуватися з іншими дітьми, а для них це недоступно.

ПОКЕМОНИ ПРОТИ ЧЕБУРАШКИ

Звичайно, пропісочити всі мультики ми не можемо, але давайте розглянемо хоча б окремі з них і те, що вони несуть. Почнімо з агресії, а для цього згадаймо «Покемонів». До чого там зводиться основна дія? Ці істоти одна одну вражають, прагнуть знищити. А що переживає дитина, дивлячись мульт­фільм? Вона ідентифікує себе з його героями. Такі закони спри­йняття художнього твору. Дитина поступово засвоює агресивні моделі поведінки, що винагоро­джуються почуттям переможного торжества. В її психіці виробляється своєрідна канавка агресивності, торована колія, якою рухаються почуття.

Так, у всіх мультфільмах є боротьба добра зі злом. Богатирі перемагають драконів, Іван-царевич – Змія Горинича. Чи є якась відмінність тради­ційних казкових мультфільмів від західних «шедеврів» нового покоління? Звичайно, є. Чому відбувається фіксація на агресії? В кожної людини у прихованому вигляді існує садомазохістський комплекс, і сучасні західні мультфільми його експлуатують, змушуючи дитину відчувати насолоду, коли герой мультфільму заподіює комусь шкоду. Багаторазове повторення подібних сцен викликає в дітей фіксацію на агресії та сприяє виробленню відповід­них моделей поведінки. 

Цікаво порівняти колишніх героїв мультфільмів з ниніш­німи, наприклад, черепашок-ніндзя з Чебурашкою і його друзями. Якщо Чебурашка схожий на миле, наївне дитя, то черепашки – це, швидше, «круті хлопці», які, наводячи порядок і відновлюючи справедливість, молотять супротивників направо і наліво, – вони нагадують не компанію дітей, а молодіжну банду. Якщо пустощі Чебурашки з друзями залишаються

дитячими пустощами, і самі вони – зі світу світлого, доброзичливого, то черепашки живуть і діють у зовсім іншому світі, темному і страшному, де купка героїв протистоїть полчищам поплічників зла…

«ТЕЛЕПУЗИКИ» ПЕРЕПЛЮНУЛИ КАШПІРОВСЬКОГО

А ось приклад заохочення демонстративності в мультфільмах. Узяти хоча б «Телепузиків». Кожна серія – якась повчальна розповідь, що теоретично має бути корисною малятам, оскільки вік, на який розрахований серіал, – діти від півроку до чотирьох років.

Давайте розглянемо, як розуміють автори слово «прикраса». Спершу прикраса – букетик, перев’язаний стрічечкою, – з’являється на ялинці. Потім ми бачимо, що букетик заткнуто за пояс одному з телепузиків. «При­краса», – повторює диктор, і раптом… букетик зі стрічечкою виявляється в телепузика позаду! Він, як собачка, починає бігати по колу, намагаючись його забрати, а інші персонажі весело сміються.

Розумієте, яка модель поведінки прищеплюється малій дитині? Модель демонстративної поведінки є чіткою, але телепузиків не поставили в куток і навіть не сказали, що так поводитися погано! Навпаки, це чудово: потішатися над іншим, коли йому це неприємно.

Дорослі люди, які дивилися серіал «Телепузики», нерідко звертали увагу на дивацтва, яких раніше ніколи не бувало в мульт­фільмах. По-перше, ігрові епізоди йшли два рази поспіль. А ще час від часу в «Телепузиках» де­монструвалися мультиплі­ка­ційні вставки, що повторювалися де­кілька разів на тиждень. Ну, скажімо, «Хід тварин»: на екрані раптом з’являються тварини, зовсім різні, з різних природних зон: крокодили разом з бегемотами, пінгвінами, страусами. Вони йдуть дуже повільно, караваном, і їхній хід по екрану розтягується хвилини на три-чотири. Для кі­но – це дуже великий час. 

Зміст вставок – у долученні дітей до екрану. Причому в долученні страшному, гіпнотичному! Адже екран світиться. Його мерехтіння, яке людина сприймає незалежно від своєї волі, має певний ритм. А мерехтливе світло, ритм і певним чином дібрані шуми гіпнотично впливають на психіку. Дитина впадає в транс і вже зовсім некритично сприймає все, що йде з екрана. «Телепузики» – це послідовне створення людини-дебіла, що сидітиме перед телеекраном з відкритим ротом і ковтатиме будь-яку інформацію.

І саме гіпнотичним впливом екрана можна пояснити той факт, що дитина не може відійти від телевізора, а коли батьки намагаються вимкнути його, впадає в розпач, кричить, кидається в бійку. Ця залежність є досить серйозною. Тому візьміть за правило – дивитися будь-який мультфільм, який збираєтесь показати дитині.

«СІМПСОНИ» – ПЕРЕГЛЯД ТІЛЬКИ ПІСЛЯ 40

Ось ще приклад мультиків, що є небезпечними для дітей. «Сімпсони», наприклад, спрямовані на впровадження девіантної поведінки в родині.

Як Вам сподобаються такі тексти? Син каже матері у відповідь на прохання щось зробити: «Сама зроби, стара шльондро!» Старі, наприклад дідусь Сімпсон, виглядають ідіотами. Над старістю, хворобою просто глумляться. Черепаха краде вставну щелепу старого, а бідолаха не може наздогнати її, перед його носом зачиняє двері рідний синок. Тут руйнуються норми поведінки дітей і батьків. У нормальному суспільстві так ні з ким не прийнято поводитися! І персонажів цього, з дозволу сказати, мультфільму не засуджують! Навпаки, все дуже мило і ве­село, «прикольно». Такий собі «чорний гумор».

НЕ ДИВИСЬ ТЕЛЕВІЗОР – ШРЕКОМ СТАНЕШ

Часто, ніби мимохіть, в образи мультгероїв втілюється така якість, як садизм. Згадаймо епізод з мультфільму «Шрек», коли Фіона співає разом з пташкою, і остання від високої ноти лопається. Чи як, проявляючи симпатію, Шрек надуває жабку… Ці епізоди викривляють всю систему дитячих уявлень про світ.

Продовжуючи свою страшилку про мультики, пропоную пригадати хоча б мультсеріал «Ох, уже ці дітки». Діти в ньому огид­ні, бридкі істоти з величезними, роздутими головами, на яких, як на общипаній курці, стирчить волосся. Вигляд жахливий, а що творять ці діти? Це ж просто жах! Відповідно виникає асоціативний зв’язок: перенесення з мультиплікаційних дітей-монстрів на реальних. І з’являється думка (в кожного в своїй інтерпретації), що треба битися, бо це чудовиська.

«Вулиця Сезам». Цей серіал теж дивилися безліч дітей. У цьому «мультику» ті самі принципи: пропаганда девіантної та неуспішної поведінки. Крім того, персонажі на рідкість огидні. Навіщо це потрібно? Справа в тому, що дитина ідентифікується не тільки з поведінкою персонажа. Механізми імітації в дітей рефлекторні й такі тонкі, що дозволяють вловлювати найменші емоційні зміни, дрібні мімічні гримаси. Але ж фізіономії в чудовиськ з «Вулиці Сезам» одна гірша від іншої: тупі, злісні або божевільні. Коли дитина ідентифікується з такими персонажами, її внутрішнє самовідчуття співвідноситься з виразом їхніх облич. І маля починає поводитися відповідним чином: неможливо перейняти злісну міміку й залишитися в душі добрим, перейняти безглузду гримасу і прагнути «гризти граніт науки».

ЦЕНЗУРА – ПОГАНО. АЛЕ…

Навіщо ж потрібно рекламувати неприпустиму поведінку? Це частина ідеології західної цивілізації. Те, що нині прийнято називати глобалістським проектом. Глобалісти вважають, що ресурси планети обмежені, а людей надто багато, і їх необхід­но «скоротити», не застосовуючи відвертого насильства. Технології «промивання мізків» винайдено давно, але сьогодні вони стали бездоганними, як ніколи.

Яких заходів у сформованій реальності можуть вжити батьки та громадськість? Звичайно, необхідно вимагати від держави введення цензури на кіно- і телепродукцію для дітей. Інак­ше ми одержимо ціле покоління моральних і фізичних виродків. Але перекладати всю відповідаль­ність на державу теж не варто.

Ми маємо пам’ятати, що світ наші діти пізнають через зорові образи. А мультфільми мовою цих зорових образів несуть з екранів їм інформацію. Дуже важливим є те, що саме буде дивитися Ваша дитина. Адже якщо на екрані демонструється насильство, агресія, злість, цинізм, то, швидше за все, дитина сприйме таку модель поведінки і спробує її реалізувати в житті. Тому подивіться на героїв того або іншого мультика з погляду, «чого він навчить мою дитину».

Батьки повинні розуміти, що «мультфільми-бойовики» чи «мультфільми-жахи» орієнтовані на зовсім іншу культуру, іншу шкалу цінностей, інші традиції, інший менталітет. З педагогічної літератури очевидно, що формуванням моральних норм у багатьох країнах зарубіжжя займається сім’я, церква, дитячі установи. Подібні фільми лише виконують розважальну і таку, яка заміщає реальні переживання, функції. Вчинки героїв ніколи не пояснюються і не мотивуються. Тому наша дитина, сидячи перед телевізором, бачить тільки агресивні дії, не вгадує їхніх мотивів і схильна приймати це за норму, зразок, який треба наслідувати.

НЕ ДАЙТЕ ТЕЛЕВІЗОРУ ЗАМІНИТИ БАТЬКІВ

Дорослі повинні знати, що гарний дитячий мультфільм, як правило, якісно озвучений. Тобто його герої говорять добре поставленими, емоційними, виразними голосами талановитих акторів. Тоді дитина правильно розвивається емоційно. Не забувайте обговорювати з дитиною все те, що вона побачила на екрані.

Для дитини дуже корисними є музичні мультфільми. Вона і дивиться їх із задоволенням, і героям підспівує. А от занадто яскраві фарби, картинки, що швидко змінюються, є складними для дитячого сприйняття.

Час, що дитина витрачає біля телевізора, має бути суворо обмежений. Якщо Ви дасте дитині можливість дивитися мультфільми стільки, скільки вона захоче, поступово телевізор замінить всі її інші інтереси.

Варто також знати, що най­кращий час для перегляду мульт­сеансу – перша половина дня. Дитина ще не втомилася, вона активна, бадьора і готова до сприйняття інформації. А перед сном дивитися мультфільми рекомендується тільки дуже спо­кійні та добрі. Намагайтеся, щоб діти не дивилися мультфільми більше як 20-30 хвилин без перерви. Чим молодшою є дитина, тим коротшим повинен бути мультсеанс. А якщо в дитини є проблеми із зором, то такий перегляд має бути ще коротшим. Довгий мультик краще розбити на коротенькі серії та показувати поступово.

Ніхто не закликає Вас, шановні батьки, не підпускати дітей до телеекрана і не включати мультфільмів! Але нехай Вас завжди турбує таке запитання: «Що сьогодні бачить моя дитина по телевізору, й до чого це призведе?».

Леся КОРОЛЮК,

соціальний педагог, вчитель історії НВК №9.