Четвер, 28 Березня 2024 р.
20 Липня 2012

САМ СОБІ ТРАНСПОРТ

Над проблемою екологічного транспорту Європа замислилась ще років 30 тому, коли кількість автомобілів, що заполонили міста, зросла настільки, що зробила некомфортним існування самої людини.

Кам’янець іще не відчув на собі, що таке багатогодинні затори, але водії з багаторічним стажем підтвердять, що через зростаючу кількість авто їздити містом стало дуже незручно, а всі ми потерпаємо від надмірної загазованості повітря і цілодобового ревіння моторів. При цьому автомобілі свавільно завойовують тротуари, двори будинків, газони та дитячі майданчики.

Але ж хочеться жити у тихому, чистому й затишному місті! І щоб досягти цього, не треба вигадувати велосипеда – треба взяти його на озброєння, за прикладом європейських міст, де велосипеди впевнено витісняють автомобілі.

АМЕРИКА І ЄВРОПА КРУТЯТЬ ПЕДАЛІ

Амстердам по праву називають велосипедною столицею світуНещодавно екс-мер колум­бійської столиці Боготи Енріке ПЕНЬЯЛОСА провів майстер-клас очільникам Києва, як зробити місто комфортним для його мешканців. У своєму 7-мільйонному місті він всього за 4 роки здійснив справжню революцію: зігнав усі автомобілі з тротуарів, побудував велодоріжки і пересадив мешканців міста на велосипеди. «Місто має бути для людей, а не для автомобілів», – ось девіз Енріке Пеньялоса. 

Автомобілі з доріг Боготи допоміг витіснити також швидкісний громадський транспорт, чимало зон стали повністю пішо­хідними (детальніше – на сайті kiev.vgorode.ua/news/106132/). 

У євро­пейських містах, навіть таких великих, як Амстердам, Берлін, Лондон чи Париж, велосипеду віддають перевагу не лише пересічні мешканці (у деяких містах – добра половина населення), а й високопосадовці, включаючи мерів міст і мініст­рів! Замість будівництва нових доріг прокладаються тисячі кілометрів велодоріжок (що економить і кошти, і землю), а замість нарощення парку комунального транспорту множаться пункти дешевого автоматизованого прокату муніципальних велосипедів. Усе більшої популярності набуває велосипед і у США.

УКРАЇНА В РОЗДУМАХ

Ось так добирається на роботу мер Лондона Борис ДжонсонУкраїнські міста теж починають задумуватись про «велосипедизацію». Несміливі спро­би вивчити це питання вже робили Київ, Хар­ків, Черкаси, Полтава, Львів. У Львові було проведено соціологічне опитування, яке показало, що 80% львів’ян за те, щоб місто пересіло на «ровери», а 40% готові щодня ними їздити, якщо будуть створені умови для безпечної їзди та зберігання дво­колісних коней.

Зрештою, в Україні є міс­течка, де велосипед традиційно є особистим транс­портом №1, і Кам’ян­цю небагато треба, щоб до них приєднатися. Наше місто просто створене для пішоходів і велосипедистів: воно компактне, ма­льовниче і дуже зелене. А крім то­-го – молоде. Тисячі школярів і студентів їздили би у свої навчальні заклади на велосипедах, та й люди старшого віку в теплу пору року із задоволенням би добирались на роботу не в душних маршрутках, а на власних двох колесах і з вітерцем, – якби для цього були створені комфортні умови. 

Переваги цього виду транспорту очевидні. Велосипед, на відміну від автомобілів, не створює шуму й не забруднює повітря вихлопними газами. Він не потребує широких доріг та багато місця для паркування. 

Це дуже демократичний і економний засіб пересування, який кожному по кише­ні і, на відміну від авто, не вимагає витрат на техогляди, страхування, паркування і пальне. Не кажучи вже про те, що він дає змогу відчутно економити на маршрутках: 

щоденні 4 грн. за проїзд (у два бо­ки) – це 120 грн. на місяць і 1440 грн. на рік. 

З медичної точки зору велосипед – це дієвий засіб у профі­лактиці захворювань серцево-судинної і дихальної систем, варикозу, вегетосудинної дистонії, короткозорості. Зрештою, їздити на велосипеді просто при­ємно, і це підтвердять поки що не дуже численні представники кам’янецької велоспільноти. Щоправда, з поправкою: в Кам’янці умови для велосипедистів зручними не назвеш…

МІЖ ДОРОГОЮ І ТРОТУАРОМ

Попри те, що, згідно з ПДР, велосипедист є повноправним учасником дорожнього руху, сьогодні виїхати на міські вулиці відважуються одиниці. 

– Я в основному використовую велосипед для тренувань і поїз­док за місто, – за­значає 30-річний IT-спеціаліст Володимир. – У місті, на жаль, інші учасники руху з нами не рахуються. Автомобі­лісти повертають і гальмують, незважаючи на те, що позаду їде велосипедист, пішоходи вискакують на дорогу перед самим носом, адже велосипед – не машина. Крім того, згідно з ПДР, велосипедист має триматись біля тротуару, а узбіччя засмічені битим склом, там знаходяться каналізаційні люки і водостоки. На уз­біччях розташовані зупинки маршруток і припарковані авто, які доводиться об’їж­джати. 

Безпечніше було б переміщатись тротуарами (що велосипедисти часто й роблять), але, з одного боку, це заборонено ПДР, з іншого – тротуари в центрі міста запруджені пішоходами, а на периферії перебувають у такому стані, що по них і ходити неможливо, не те що їздити. Особливо проблематично їздити по місту дітям до 14 років, котрим заборонено виїжджати на проїжджу частину. Альтернативи ж немає!

– Велосипедисти не мають пра­ва їхати тротуарами – лише по спеціальних велосипедних доріж­ках або по проїжджій частині, якомога правіше, – зазначає інспектор міськвідділу ДАІ капітан міліції Олександр ЩЕГЕЛЬ­СЬКИЙ. – Вони є повноправними учасниками дорожнього руху, і якщо велосипед їде по головній вулиці, то автомобіль, що їде по другорядній, повинен його пропустити. 

Хоча велосипедисти не отримують водійських посвідчень, вони мають знати і дотримуватись ПДР. Хочу наголосити, що в темний час доби велосипед стає майже непомітним на дорозі, тому його обов’язково слід обладнати катафотами, а на одязі мають бути світловідбивні елементи. Велосипедист має бути вдвічі уважнішим на дорозі, бо від цього залежить його життя. На щастя, ДТП за участю велосипеда в нас трапляються нечасто. Цього року була одна, і та з вини самого велосипедиста, котрий, будучи напідпитку, в’їхав в автомобіль. 

Великою проблемою велосипедистів у Кам’янці є і від­сут­ність велопарковок біля навчальних закладів, державних установ, магазинів та кафе тощо. А який сенс швидко доїхати до місця, якщо потім доводиться ламати голову, де залишити велосипеда, щоб його не вкрали?

– Я почав їздити велосипедом на роботу два роки тому, – розповідає 43-річний підприємець Ігор. – Але мав необережність зайти в магазин і залишити його біля входу, а коли вийшов за кілька хвилин – мого велосипеда як вітром здуло. Звернувся із заявою до міліції, та минуло більше року – і жодного результату. Слідчий сказав, що за сезон у місті викрадають десятки велосипедів.

Опитування, проведене серед велосипедистів, показало, що є ще й такі неприємності, як бродячі собаки, що полюбляють бігати за велосипедами, та ви­хлопні гази, якими доводиться дихати, їдучи по дорозі.

Щодо готовності пересісти на велосипеди – тут серед кам’янчан одностайності немає. Хоча, мабуть, справа більше в тому, що це у нас поки що не прийнято, не «модно». Але, як показує досвід Європи, стереотипи при бажанні можна здолати. А саме створення умов для їзди на велосипеді вимагає не так уже й багато зусиль: як мінімум, виділення велосипедної смуги на дорогах і залучення міських за­кладів і установ до створення велопаркувальних зон.

Сподіваємось, не за горами той час, коли і в нашому місті кількість велосипедів на вулицях перевищить кількість особистих автомобілів, а кам’янецький міський голова, як і його лондонський колега, їздитиме на роботу на «ровері».