Четвер, 04 Березня 2021 р.
30 Листопада 2012

ЧИ ВСІМ ПІД СИЛУ ЖИТТЯ ЗА КОМАНДОЮ?

Коли я вперше прийшов до військового ліцею, мене переповнювали нові враження та незрозумілі емоції. Все було незнайоме, довкола нові обличчя, обстановка і страх невідомого. Важко звикнути до такого способу життя, адже кожен день починався і закінчувався за розпорядком. Для багатьох це випробування на міцність виявилось занадто важким, визнаю, що й мене сповнювало бажання повернутися до колишнього життя. Але я залишився і пройшов цей шлях до кінця, разом із молодими хлопцями, котрі стали мені як брати, разом із нашими переживаннями, спільними перемогами та невдачами, яким судилось докорінно змінити наші життя раз і назавжди.

ОДИН З НЕБАГАТЬОХ

Начальник ліцею - полковник Олександр РОЩУКУкраїна стоїть на порозі масштабної військової реформи. Одним з її кроків стало розформування факультету військової підготовки К-ПНУ ім.І.Огієнка та переведення курсантів до Львова. Колись Кам’янець був міс¬том, де кувалися військові кадри. Сьогодні ж це право є у Кам’янець-Подільського військового ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Керівництво закладу з ностальгією пригадує роки тісної співпраці з інженерним

факультетом. «Не вистачає нам

ін¬женерних військ», – зітхають вони.

Військовий ліцей створено 16 вересня 2000 р. За 12 років він став потужним навчальним за¬кладом нового зразка на Хмельниччині. На сьогодні – це первинна ланка в системі військової освіти, лабораторія педагогічної майстерності, центр військово-патріотичного виховання молоді, школа мужності та фізичного гарту, перший життєвий крок до професійного становлення молодих вихованців та їх життєвий орієнтир морально-етичного зростання. Таких навчальних закладів не так уже й багато, в Україні нараховується 19 війсь¬кових ліцеїв, що робить його од¬ним з небагатьох і в той же час одним із найважливіших.

За ці роки ліцей випустив понад 1500 юнаків, став відомим не лише в Україні, а й за її межами – Росії, Білорусі. 2006 р. за¬клад став лауреатом Всеукраїн¬ського конкурсу «100 кращих шкіл України» в номінації «Школа професійної кар’єри». А 2007 р. команда закладу посіла ІІ місце в Міжнародному конкурсі «Богдан Хмельницький – 1» з міжнародного гуманітарного права. 2010 р. ліцей здобув статус «Школа ми¬ру» завдяки самовідданій праці координатора проекту дитячого миротворчого руху в Україні, президента «Клубу юних миротворців» та офіцера-вихователя Володимира БАРАНОВСЬКОГО. 

А 2012 р. на базі закладу за підтримки керівництва міста відбулися вже V Всеукраїнські військово-спортивні ігри «CHECK¬POINT». 

БАЖАЄМО ЗДОРОВ’Я, ТОВАРИШУ ПОЛКОВНИКУ!

Фізичні вправи на полігоніНезмінним начальником лі¬цею залишається полковник Олександр РОЩУК, який є взірцем для кожного ліцеїста без винятку. Народився він 28 вересня 1960 р. в с.Рукшин Хотинського району Чернівецької області. Після закінчення середньої школи №4 в м.Хотин вступив до Кам’янець-Подільського вищого військово-інженерного командного училища, де навчався 4 роки. Після навчання був направлений для проходження служби в Забайкальський війсь¬ковий округ, на посади начальника інженерної служби баталь¬йону та командира інженерно-саперної роти. З 1985 до 1992 р. побував у Німеччині та Молдові, де виконував обов’язки командира роти та начальника штабу інженерно-саперного батальйону. В липні 1992 р. за особистим бажанням був зарахований у Збройні сили України, де проходив службу на посадах начальника групи зберігання, командира військової частини в с.Руда та начальника штабу Центру підготовки інженерних військ. Разом з дружиною Валентиною Фізичні вправи на полігоніВасилів¬ною виховали доньку Марину, радіють онуку Олександру. 

Олександр Степанович керується трьома правилами:

– Люби всіх дітей, як своїх!

– Будь вимогливим до себе! Будь справедливим до всіх!

– Пам’ятай, що діти бачать у тобі взірець для наслідування!

З вересня 2000 р. і до сьогодні очолює Кам’янець-Подільський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою і робить усе можливе, щоб він став найкращим. На сьогодні в ліцеї функціонують понад 20 гуртків, які дозволяють юнакам трохи відволіктись від буденності. Серед них Парламент ліцею, Інститут молодшого командира, який допомагає у формуванні лідерських якостей і управлінських навичок, Клуб юних миротворців, прес-клуб «Лідер», який випускає однойменну ліцейну газету, та ще багато інших об’єд¬нань і гуртків.

СТРОЙОВИМ НАЗУСТРІЧ ДОЛІ

Фізичні вправи на полігоніВійськовий ліцей – це справжня школа життя, і кому, як не випускнику, це краще знати. Переступивши 15-річним хлопцем його поріг, я і не помітив, як швидко пролетіли два роки навчання. Спочатку декому дуже важко адаптуватись до жорсткого розпорядку дня: о 7.00 лунає команда «Підйом!», всі мають швидко піднятись і покинути розташування роти, вишикувавшись на ранкову зарядку. Кожен ранок розпочинається з пробіжки на полігон і назад, яку разом із ліцеїстами роблять офіцери-Показові виступи секції рукопашного боювихователі. Після повернення до казарми починають заправляти та вирівнювати ліжка, тумбочки і стільці, щоб все було бездоганно, одягаються та шикуються на сніданок. 

Далі – на уроки, де бажано себе поводити чемно, адже кожному взводу щодня видають рапортички, які ввечері здаються командирам взводів. І якщо вчитель записав туди когось, хто погано поводився, то справа могла дійти і до «бази» – так ліцеїсти лагідно називають покарання, яке не дозволяє їм на вихідні вирушити додому. Або аналогічне ПЧЗ – позбавлення чергового звільнення, яке особливо грізно звучить з вуст командира роти. Іноді рапортички дивовижним чином зникають, а ліцеїсти роблять невинні очі та кажуть, що не знають, де вона поділась. Одна й досі зберігається в мене, там записано ледь не половина взводу разом з віце-сержантами та старшиною. 

Після занять – обід, а потім – час самопідготовки (близько 4-х годин), за які ліцеїсти мають виконати всі уроки. Також під час «сампо» проводяться заняття у різних гуртках. О годині вось-

Першокурсники на урочистій посвятіНа стрільбімій – шикування на вечерю, перегляд новин, які нерідко були фільмами. В цей час кожен під¬шиває собі чистий комірець. День завершується вечірньою прогулянкою по плацу стройовим кроком з піснею. Команда «Відбій!» – і рота спить.

Пам’ятаю, після того, як вимикали світло, не всім хотілося спати, тому починались гучні розмови, ходіння по казармі та двобої подушками. І саме тоді до казарми влітав офіцер-вихователь. Декілька разів ми здійснювали команду «Підйом – Від¬бій!», але цього було замало, справа доходила до шикування в повній формі одягу… на вулиці. Після роз’яснювальної роботи на свіжому повітрі всі спали як убиті.

Наприкінці першого року навчання ліцеїсти вирушають на місяць у польовий вихід. Тобто, живуть на полігоні в наметах і навчаються практичним навикам стрільби з автомата Калашникова бойовими патронами. Ніколи не забуду перших пострілів, ну і, звісно, того дзвону у вухах. Риють окопи, бігають з дуже важкими речовими мішками, з автоматами розігрують наступ і захоплення цілі. Наостанок здійснюється марш-кидок довжиною у 18-20 км, відстань усі долають пішки, із хлопчиків перетворюються на змужнілих юнаків. Інколи доводиться чути: «Це ж не армія…». Так, це не армія, але це реальна фізична та військова підготовка, після якої навіть армія не буде страшною! 

Традиційний балА далі залишається насоло¬джуватись часом незабутнього навчання, спортивними та війсь¬ковими змаганнями і, звісно, випуском. Хтось продовжує навчатись по військовій лінії, хтось іде у цивільні виші, але всі ми, ліцеїс¬ти, проходимо важливу школу, яка залишає відбиток у кожному з нас. Саме такі навчальні заклади гартують юнаків для служби у Збройних силах, саме вони допомагають вибити дурниці з голови і знайти самого себе.

Володимир ОБРАЗЦОВ