«В СВОЇЙ ХАТІ СВОЯ ПРАВДА І СИЛА, І ВОЛЯ»?
Ці знамениті слова Тараса Шевченка (щоправда, в нього вони зі знаком оклику) цілком можна віднести і до місцевого самоврядування. Але воно має стільки проблем, що навіть сьогодні, у День місцевого самоврядування, важно обійтися без знаку запитання. Тож чи є в нас справжнє самоврядування з належною йому правдою, силою та волею? Яким воно було в Кам’янці-Подільському на зорі його з’яви на історичній арені та сто років тому? Яким є сьогодні та яким хотілося би його бачити в майбутньому? А якщо глянути уважним оком на польський досвід самоврядування, чи до снаги нам його творчо перейняти? Про все це в матеріалах, присвячених сьогоднішньому святу – Дню місцевого самоврядування.
ПРО ЩО КОЛИСЬ ДУМАЛА НАША ДУМА
Кам’янець-Подільський має надзвичайно давні традиції самоврядування. Досить сказати, що першою достовірною письмовою згадкою про місто є якраз документ про самоврядування. Маємо на увазі знамениту грамоту литовських князів Юрія і Олександра Коріатовичів від 7 січня 1374 року, в якій, зокрема, мова йшла і про кошти та засоби для розвитку міста.
Ось один із шляхів поповнення бюджету міста, закладений у князівській грамоті: «А крамнички суконні і з товарами, шевські й хлібні, м’ясні й лазню, то князь віддав для міста. Як прийдуть якісь гроші з того, то місту має належати. Міщанам – зміцнювати місто для себе. Якби міщани не хотіли будувати міста за ці гроші, тоді ж ці гроші від міщан мають бути віддані князеві до скарбниці». А ще з усіх штрафів, призначених судами, «третина належатиме війту, а дві частини князь дає місту на поміч».
Якщо перенестися в ближчі до нас часи, на початок XX століття, то самоврядування в місті здійснювали міська дума та міська управа, очолювані міським головою. Вони не були великими. Так, 1911 року в міській думі засідало всього 27 гласних. Серед них такі авторитетні в місті люди, як архітектор Іван Калашников, за проектами якого збудовано чимало знаних і донині міських будинків, дворянин Олександр Шульмінський, який був ще й членом міської управи, а 1918 року став одним з ініціаторів відкриття в місті університету, лікар Костянтин Солуха, який очолював місцеву «Просвіту». Печально, що нинішні депутати міської ради не знають і не цінують своїх колег – гласних міської думи, бо як інакше можна розцінити відмову нинішніх народних обранців надати ім’я Костянтина Солухи міській центральній бібліотеці?
Міська дума розглядала найрізноманітніші питання розвитку міста, розробляла та затверджувала його бюджет, який обов’язково оприлюднювався (з розписом усіх статей до копієчки) на шпальтах «Подольских губернских ведомостей».
Міська дума та управа оперативно відгукувалися на віяння часу. Ось характерний приклад, запозичений нами з праці житомирського історика Анатолія Седляра: «Новим жанром, який з’явився на початку ХХ ст., було кіномистецтво. З роками воно набуло поширення у великих містах. Так, 1913 р. в Кам’янці-Подільському працювали 6 кінотеатрів. Міська влада регулювала діяльність цих установ, а їхні власники сплачували спеціальний податок до муніципальної скарбниці. Також муніципальні органи мали право регулювати діяльність кінотеатрів. Кам’янець-Подільська міська дума в січні 1915 р. видала таку постанову. Кінотеатри мали перебувати виключно в кам’яних будинках, що мають не більше двох поверхів. Велика увага приділялася заходам протипожежної безпеки. Зокрема, наголошувалося на тому, що сходи мають бути кам’яними, приміщення повинні провітрюватися та мати кілька виходів. Освітлення кінотеатрів було електричним, проте в деяких випадках використовувалися свічки в ліхтарях. Таким чином, новий вид мистецтва, кінематограф, також привернув увагу органів міського управління».
Звісно, міська дума не була ідеальною. Передусім варто зауважити, що до неї входили люди зі значними статками. Так, 1911 року з 27 гласних Кам’янець-Подільської міської думи тільки троє не мешкали у власних будинках. Не було в складі міської думи жодної жінки. Тож дума відображала інтереси не всієї громади міста, а тільки її заможної чоловічої частини. Звичними, як і для наших часів, були проблеми з фінансуванням життєдіяльності міста. Катастрофічно не вистачало грошей на культуру. Так, Кам’янець-Подільська міська дума щорічно передавала місцевій бібліотеці тільки 300 рублів.
ЩО ТЕПЕР ПОРАДИМО НАШІЙ РАДІ
Діяльність сучасної Кам’янець-Подільської міської ради достатньо висвітлюється в засобах масової інформації, зокрема і на шпальтах «Подолянина». Має міська влада і власні засоби для висвітлення своєї діяльності: офі¬ційний сайт і муніципальну газету «Кам’янець-Подільський віс¬ник», яка теж має свій сайт. Тож більше поговоримо не про те, що нині маємо, а про те, що би ми хотіли мати, якою хотіли би бачити діяльність нашого місцевого органу самоврядування.
Передусім хотілося би бачити в міській раді не заангажованих
політиків, а представників громади, які з розумінням ставляться до кожної висловленої думки та вміють спокійно і виважено шукати компроміси в інтересах усієї громади. Сьогодні депутати міськ¬ради обираються за змішаною системою: половину – на округах, половину – від місцевих організацій політичних пар¬тій. Варто подумати, чи потріб¬но зберігати оце 50-відсоткове пред¬ставництво партій у міськ¬раді. Тож, можливо, народні депутати України, обрані від округів, зважаться пролобіювати це питання у Верховній Раді.
Звісно, найважливіше для міської громади, відповідно і для її органу самоврядування – мати власні кошти для підтримки життєдіяльності міста та реалізації проектів його подальшого роз¬витку. На жаль, справи з цим кепські. Як зазначив у недав¬ньому інтерв’ю «Подолянину» місь¬кий голова Михайло Сі¬маш¬ке¬вич, річний бюджет міста становить близько 300 млн.грн., з яких на державні дотації припадає аж 228 млн., а бюджет розвитку, що формується за рахунок коштів від приватизації і з якого фінансуються всі міські проекти, цьо¬го року поповнився всього на 1,1 млн.грн.
Думаємо, що Кам’янець з його величезним потенціалом сам здатен заробити достатні кошти на гідне прожиття та належний розвиток, а не бути прохачем із простягнутою рукою у високих київських кабінетах. А для цього і політика держави має орієнтуватися передусім на розвиток регіонів (за принципом
Передусім хотілося би бачити в міській раді не заангажованих «сильні регіони – сильна держава»). Перебування при владі Партії регіонів мало би обнадіювати, що саме так воно і буде. Але чомусь напрошується думка, що ця партія (принаймні, її верхівка) не стільки думає про примноження багатства регіонів, скільки про примноження багатства своїх найбагатших членів. Тож хочеться, щоб новообраний кам’янецький представник у Верховній Раді не тільки вибивав би кошти для розвитку міста та двох районів, але й скооперувався з колегами від інших міст і районів, аби законодавчо забезпечити таким містам, як Кам’янець-Поділь¬ський, можли¬вість заробляти кошти. І вже від «бать¬ків» міста та громади залежало би, які перспективні шляхи для цього обрати.
Врешті, про владу ми згадуємо тоді, коли щось десь погано. Коли ж все добре, то ми це сприймаємо як належне, як те, що обрані нами до органу місцевого самоврядування люди – слуги народу – на своєму місці. Тому хочеться побільше бачити роботи та поменше хвастання цією роботою.
