ТОЙ САМИЙ МІСТ, ТІ САМІ ГРАБЛІ

ВЕЖАМ І БРАМАМ ЗАЛИШАЄТЬСЯ ТІЛЬКИ МОЛИТИСЯ

Буквально з перших номерів «Подолянин» переймається долею історико-архітектурних пам’яток нашого древнього міста, розповідаючи про їхню славну історію, ревно стежачи за їх дослідженнями і реставрацією та, на жаль, констатуючи чергові втрати.

1994 р. виходив додаток до газети – «Подолянин+», повністю присвячений історії міста й охороні пам’яток. Доволі гострі статті до нього писали і сам головний редактор Віталій Бабляк, і журналістка «Подолянина» Ольга Жмудовська. Тодішній співробітник ДІАЗу Ігор Данілов крок за кроком знайомив читачів з оборонними пам’ятками.

Упродовж багатьох років долю пам’яток відстежували Ольга Міркотан, Олег Будзей, Наталія Семенова (тепер Ярова), а історичну спадщину Поділля для всіх нас відкриває Ірина Пустиннікова.

У статті «Кам’янець-Перекопський» (15 вересня 1994 р.) Віталій Бабляк перелічив «парад пожеж» на пам’ятках: Домініканський костел (нині реставрується релігійною громадою РКЦ), Ковальська та Кушнірська башти, зміна русла Смотрича (в пошуках «золотої карети»). Водночас сформулював найбільшу проблему Старого міста: двовладдя. ДІАЗ, який намагається захищати пам’ятки, не маючи дієвих важелів впливу, і міська влада, для якої на першому місці – життєдіяльність цього району як житлового. За час, що минув, проблема, здається, тільки загострилась. Об’єкти знаходяться в різній власності: державній, обласній, комунальній, приватній. А пам’ятки і далі руйнуються.

У квітні 2003 р. згорів міський архів. Ще з початку 1990-х місто воювало за цінні історичні документи, які мали вивезти до Хмельницького. «Подолянин» активно включився в цю боротьбу, і врешті Кам’янець переміг – 1998 р. архів перестав бути філією обласного й отримав статус державного. Однак міська влада за 5 років так і не спромоглась перевезти архів у придатне приміщення. Після пожежі значно пошкоджені документи були все ж таки вивезені до обласного центру. Це той випадок, коли наш колектив щиро пошкодував про колишню перемогу.

2009 р. впала стіна Польської брами (реставрація не завершена) та сталась пожежа в костелі домініканок (відновлює громада РКЦ). 1 серпня 2011 р. впала стіна свіжовідреставрованої Нової Західної башти Старого замку. До відповідальності нікого так і не притягнули. За дорученням Президента України на реставрацію башти виділено кошти з Держбюджету, замовником виступила Хмельницька ОДА. Підрядник також із м.Хмельницький, що в багатьох виклакало здивування. Це просто хрестоматійний приклад кам’янецької реставрації в роки незалежності: гроші виділили аж у травні, а надійшли вони в останні тижні грудня. Поки проект, поки тендер – і роботи почалися під завісу року. На сьогодні їх призупинили через снігопади при тому, що реставратори вже встигли демонтувати частину тимчасового даху. Про яку якість реставрації і який захист пам’яток узагалі може бути мова? Молитимемося, щоб виділені гроші «перевели» на 2013 р., щоб навесні можна було спокійно завершити роботи.

Фактично впродовж останніх 20 років планових реставраційних робіт майже не проводилось. Більшість пам’яток відреставровано в 70-80-ті роки. Якщо тоді місто мало власну реставраційну майстерню, власних проектантів і стабільне фінансування, то тепер гроші виділяються несподівано, посередині, а то й під кінець будівельного сезону, проекти найчастіше робляться похапцем, на коліні проектантами-заробітчанами, а роботи виконуються випадковими людьми, котрі виграли тендер.

Є, звісно, кілька зразків і фахової реставрації – наприклад, Руська брама чи Казематна башта. Однак чимало пам’яток перебуває в аварійному стані. Найбільше занепокоєння викликають Казарми фортеці, Кушнірська, Водна і Гончарська башти. Сьогодні нашу увагу в черговий раз привертає Замковий міст.

6 грудня ц.р.під час круглого столу з приводу Замкового мосту мене навідало відчуття легкого дежа вю. Знову двобій Замковий міст – Підзамче. Знову депутати проти охоронців пам’яток, а влада намагається «почути думку громади». Впродовж 20 років у «Подолянині» регулярно виходять статті: то «Міст для авто за¬крили», то «Міст відкрили». Змінюються лише дійові особи.

Отже, нагадаю, що йдеться про одну з найцінніших кам’янецьких пам’яток архітектури національного значення, що перебуває в аварійному стані й входить до «Списку 100 пам’яток світу, які перебувають під загрозою знищення». Тож не дивина, що обидва заповідники (НІАЗ «Кам’янець» і державний історичний музей-заповідник), представники туристичної сфери і патріоти міста в один голос виступають за повне перекриття руху транспорту через Замковий міст.

Досвід попередніх років показав, що ефект від обмежень руху транспорту (за допомогою шлагбаумів, висувних стовпчиків на пультах управління чи сторожів у будках) – нульовий. За результатами моніторингу, протягом 12 годин через міст переїжджають близько 3 тис. автомобілів, вантажівок у тому числі. Однак деякі прискіпливі кам’янчани стверджують, що насправді в години-пік вони нараховують навіть більше тисячі авто за годину.

У «адвокатів» Замкового мосту вимога безкомпромісна: рух транспорту слід жорстко обмежити на території всього Старого міста, починаючи від Новопланівського мосту (як це зроблено в історичних містах Європи), а через Замковий міст – повністю заборонити, за винятком місцевих мешканців і спецтранспорту. При в’їзді до Старого міста вони пропонують запровадити мито, що піде на реставрацію та благоустрій.

Натомість чиновники і депутати, котрі представляють інтереси мешканців Підзамча, вимагають не перекривати мосту, а все ж таки знайти спосіб обмежити рух. Вони вважають, що слід завершити реставраційні роботи, аби міст знову став «робочим». Директор НІАЗу «Кам’янець» Василь Фенцур на підставі висновків експертів заперечує: реставрація не здатна вирішити проблем із внутрішніми конструкціями мосту і зупинити руйнування скельної основи, тож міст навіть після реставрації неможливо буде використовувати повноцінно.

Міська влада зі свого боку і далі тримається «золотої середини», вважаючи, що міст закривати в жодному разі не можна, однак потрібно жорстко обмежити рух транспорту. При цьому треба завершити його реставрацію (на це потрібно ще близько 1 млн. 500 тис.грн.) та віднайти можливість будівництва (відбудови) іншої дороги через Смотрич, і лише тоді ставити питання про перекриття мос¬ту. Однак, як відомо, «альтернативна» вулиця Смотрицька – зовсім не варіант: вузька, небезпечна і розбита. Та й місцеві мешканці свого часу вже бунтували проти руху на їхній вулиці, де навіть немає змоги зробити тротуар.

Зате є нова й у гарному стані дорога через міст «Стрімка лань», яку вперто ігнорують тисячі водіїв «легковушок», рейсових автобусів і вантажівок, запросто «зрізаючи» де¬кілька зайвих кіломет¬рів через Старе місто. Схоже, дехто не ус¬відомлює, що таке насправді Замковий міст, тож варто про це нагадати.

З ІСТОРІЇ «ХВОРОБИ»

Ось уже 20 років «ПОДОЛЯНИН» стежить за станом Замкового (чи Турецького) мосту. Ця монолітна з вигляду споруда є своєрідним кам’яним саркофагом, який приховує середньовічний арковий міст.

Найдавнішими елементами мосту є кам’яні опори (пілони), які, на переконання дослідниці кам’янецької архітектури Ольги Пламеницької, збудували римляни ще у ІІ ст. н.е., однак її теорія не знайшла підтверджень. Найдавніша писемна згадка про Замковий міст з’являється в описі замку 1494 р. Із записів московського прочанина Трифона Коробейникова 1593 р. відомо, що це був «міст дерев’яний на кам’яних стовпах».

За описом мосту 1671 р. французького дипломата Ульріха фон Вердума відомо, що: «…через відріг скелі пробито канал, над яким зводиться склепінчаста арка з великих старанно оброблених кам’яних плит, а … від моста до фортеці йде ще вісім склепінчастих арок, на яких спочиває міст між обома скелями. Центральна … має надзвичайну висоту». Отже, в 1630-1672 рр. замок з містом єднав типовий для Європи арковий міст, огороджений парапетами зі стрільницями та захищений надбрамними баштами. Його проїжджа частина була вузькою і прогнутою посередині, та ще й мала бічний вигин.

Під час турецького штурму в серпні 1672 р. міст було пошко¬джено, і лише через 13 років його відновили, причому вже згідно з новими вимогами фортифікаційного будівництва: простір між прольотами заповнили засипкою з каміння й землі, і всю цю громаду з обох боків обмурували стінами завтовшки від 1,5 вго¬рі до 3,5 м на рівні скельної основи. Відтоді Замковий міст почали називати Турецьким. Обмурування, зроблені турками, вже у ХІХ ст. перебували в надзвичайно поганому стані, обвалювалися великі ділянки стін. Наприклад, у документі 1872 р. згадується про обвал усьо¬го пів¬денного муру. Бічні стіни неодноразово перемуровувались і зміцнювались контрфорсами.

Теперішній вигляд Замкового мосту довершили 1942 р. німці: вони поверх стрільчастих арок надбудували ряд пологих арок, які оперли на ті ж таки старовинні пілони, а наостанку зробили забутування й нове дорожнє полотно, розширене за допомогою поперечних сталевих балок до 7 м. Це позбавило міст увігнутої форми й зробило рух по ньому більш зручним. Німецькі загарбники успішно переправляли через міст бронетехніку, а після війни, аж до 90-х рр., він був ланкою траси «Хмельницький – Чернівці».

ЩО ХОВАЄ СКРИНЬКА ПАНДОРИ?

Замковий міст схожий на велета на глиняних ногах: зовні потужний, він руйнується зсередини, і його проблеми неможливо вирішити за допомогою лише зовнішніх ремонтних робіт. Засипка із землі й каміння всередині мосту під дією вологи та власної ваги просідає й тисне зсередини на бічні обмурування (так, як це відбувалося зі стіною башти Нової Західної). Згори на них і на середньовічні арки тисне шар засипки і дорожнього покриття, вага якого, за приблизними підрахунками, ся¬гає 2 тис.т. Уся ця маса спирається на давні пілони, надійність яких достеменно з’ясувати не вдалося.

Про аварійний стан мосту заговорили ще в 50-70-х рр. Тоді ж розроблялися проекти його реставрації й реконструкції, але жоден так і не був втілений у життя. Зате 1973 р. було завершено будівництво мосту «Стрімка лань» і відкрито нову дорогу на Чернівці (а заодно й на Підзамче і Довжок), котра мала б розвантажити Замковий міст і дозволити йому врешті стати виключно музейно-туристичним об’єктом. Та де там! 

У 80-90-ті рр. ветха споруда знову привернула до себе увагу появою численних загрозливих тріщин, локальними обвалами каміння та скель, не останню роль у цьому відіграли землетруси 1979 та 1986 рр.

Всередині 90-х науковці Київського інституту ДНДІТІАМ прийшли до висновку, що недоречно надалі розглядати Замковий міст як транспортну комунікацію, оскільки це передусім цінна історико-архітектурна пам’ятка національного значення. Тоді ж постало питання, що є цінністю: збудований турецькими та ні-мецькими окупантами саркофаг, чи внутрішнє середньовічне «ядро», яке він приховує?

1998 р. комплексне інженерно-технічне дослідження мосту провели фахівці НДІТІАМ спільно з Варшавським науково-дослідним інститутом доріг і мостів. Фахівці проникли в її середину через спеціально зроблені шурфи, і результати обстеження примусили їх бити на сполох, оскільки з’ясувалося, що всі елементи мосту, крім пілонів, є гостроаварійними. У звіті зазначено: «Скельна основа мосту на південному фасаді, що нависає над мостовими сходами, має безліч мікротріщин. Вертикальна тріщина глибиною понад 1 м, заввишки 2 м з розкриттям до 40 см може в будь-який час призвести до відриву скелі від основного масиву. Нижні стрільчасті склепіння в двох простежених прогонах мають тріщини по осі мосту з розкриттям від 8 до 22 см. Половина нижнього склепіння в одному із обстежених прогонів обвалилася. Будівельний розчин нижніх арок здебільшого вимитий водою. Камені в окремих зонах повністю роздавлені. Обмурування мають безліч горизонтальних і вертикальних тріщин, будівельний розчин деструктований, місцями повністю. На 25% поверхні спостерігається відшарування обмуровки від арково-пілонної конструкції (місцями зазор становить понад 20 см)», і так далі.

1999 р., задля дослідження й порятунку мосту, в Україні під патронатом ІКОМОСу було створено благодійний фонд «Замковий міст», а наступного року в Польщі – фундацію «Most» під патронатом польського уряду, який навіть виділив 100 тис. злотих на виготовлення

ескізного проекту реставрації мосту (український уряд утримався). 

За результатами досліджень у Кам’янці відбулась міжнародна науково-практична нарада з питань ліквідації аварійного стану мосту, на якій Ольга Пламеницька разом з польськими колегами намагалась переконати міську владу в тому, що єдиний можливий шлях порятунку мосту – здійснити поетапне розкриття його конструкції від пізнього обмурування й забутовки та відреставрувати арки, однак міська влада на це не пішла. 

2003 р. комплексні інженерні обстеження провів інститут «Укрзахідпроектреставрація», підтвердивши «діагноз», поставлений колегами. Питаннями реставрації та ліквідації аварійного стану мосту займалися також науково-проектні інститути ДНТЦ «Конрест», Український транспортний університет, «Львівська політехніка».

На думку дослідників, уся ця багатошарова споруда тримається купи за принципом карткового будинку: в разі будь-якого зміщення чи коливання, може початися ланцюгова реакція, наслідки якої важко передбачити – аж до повної руйнації мосту, що може потягнути за собою й людські жертви. Саме тому й інженери, й науковці НІАЗу наполегливо вимагають від міської влади негайно припинити рух транспорту через міст.

А МІСТ І ДОСІ «ТАМ»

У серпні 2005 – січні 2008 р. проводились роботи першої черги ліквідації аварійного стану Замкового мосту: передусім здійснено заміну й гідроізоляцію проїжджої частини, відновлення й обробку гідрофобізуючим розчином клад¬ки в південної та частково північної стін саркофагу, відреставровано склепіння двох стрільчастих арок і південні сходи, замінено поручні та бар’єрні огорожі тощо. 

На підставі цього депутати вимагають визнати міст придатним для руху транспорту, не враховуючи, що ремонтно-реставраційні роботи виконані хоч якісно, але не були завершеними, оскільки в наступні роки НІАЗ не отримував коштів на реставрацію пам’яток. Тож міст усе ще залишається аварійним: скельна основа мосту і прилеглий скельний масив мають значні вивали й тріщини та продовжують руйнуватися (все ж таки це не граніт, а вапняк); не до кінця дослідженими є внут¬рішні конструкції мосту та приховані джерела, що підмивають скелі та кладку зсередини, тощо.

І, все ж таки, виникає запитання: а що ж ми рятуємо? Турецький саркофаг (навіть уже не автентичний)? Ну, то сказавши «А», варто було б казати і «Б»: відновити парапети зі стрільницями і надбрамні вежі – це, принаймні, створить певне історичне середовище і автоматично обмежить рух транспорту.

Чи ми рятуємо більш древній, середньовічний арковий міст? Тоді хотілося б його хоч якось показати: або повністю розібрати саркофаг (міст, звичайно, при цьому стане лише пішо- і кіннохідним), або, як пропонували прихильники компромісів, частково розкрити одну зі стін, щоб показати фрагмент пілонів і аркової конструкції. Та, як водиться, поговорили про це, і забули.

Згадуючи, як через багаторічні суперечки Кам’янець уже назавжди втратив історичний архів, про численні руйнації пам’яток, хочеться застерегти владу від популізму, який може коштувати нам ще й унікального Замкового мосту. Попереду – громадські слухання й баталії на сесіях міськради. Дуже хочеться, щоб вони увінчалися мудрим рішенням, яке піде на користь і людям, і Кам’янцю, і нашій спадщи¬-ні – Замковому мосту.