НА ВЕТЕРАНІВ НАМ НАЧХАТИ?

Нещодавно двоє кам’янчан похилого віку стикнулися з проблемами комунального характеру, процес вирішення яких настільки засмутив постраждалих, що вони вирішили звернутися до нашої газети.

ХТО ВИНЕН?

Два тижні тому до редакції газети «ПОДОЛЯНИН» надійшов лист такого змісту:

«Уважаемая редакция!

Хочу поделиться с Вами душевной болью о вопиющем равнодушии и безразличии к нуждам девяностолетнего человека, инвалида Великой Отечественной войны І группы.

Речь идет о моем отце, Соловьёве Юрии Сергеевиче, который проживает по ул.Огиенко, 59, кв.50.

7 февраля в одной из квартир нашего подъезда не стало света. Электрики работали до вечера, отключив свет во всех квартирах. После этого «ремонта» в двух квартирах первого этажа свет не появился (хотя раньше был). Я позвонила в РЭС, но мне отказали в помощи, так как правление ОСМД «Квартал-95» не подписало договор с РЭС.

Я рассказала о своей проблеме председателю ОСМД «Квартал-95» Валентине Костюк. Она направила меня к электрику, который выполнял днем работы в нашем подъезде. На мою просьбу помочь он ответил, что сегодня очень устал и не сможет устранить неполадки.

Почти сутки мы провели без света и тепла, так как в квартире индивидуальное отопление, а котел работает только при наличии электричества.

Утром пришел электрик, который вчера вечером убеждал меня, что неисправность у нас в квартире. Проверив наш квартирный счётчик и убедившись, что там все в порядке, к 12 часам дня неполадки устранили.

Вот и возник у меня вопрос: кто виноват?

С уважением, Нероба Марина Юрьевна».

Шукаючи відповідь на вічне запитання «Хто винен?», ми попросили прокоментувати ситуацію голову ОСББ «Квартал-95» Валентину Костюк.

– Договір із РЕМ ми підписували ще три роки тому. Але вони кажуть, що ми повинні мати свого електрика в штаті, а їхня робота – дивитися за своїми мережами до будинку. В нас електрик є, він прийшов, перевірив, але нічого не знайшов. Працівники РЕМу змогли приїхати і все полагодити лише наступного дня. Це вперше за три роки існування ОСББ ми з таким стикнулися. Нам ніхто не хоче допомагати, все повинні вирішувати самі. Що ми могли зробити в такій ситуації?

У самому РЕМі повідомили, що інформації, з ким підписані договори, вони не надають. Однак, мабуть, річ не в цьому. І навіть не в недбалості найнятих ОСББ електриків, які не перевірили після ремонту, чи у всіх є світло. Сама поява ОСББ вирі¬шила деякі проблеми, але породила чимало нових. І, на жаль, їхня ефективність завжди залежить від суб’єктивних факторів.

ДІЛО – ТРУБА

У ветерана праці та інваліда

І групи Людмили Стачинської у ванній почало текти зі стелі. Жінка 40 років пропрацювала в комунальних службах, зокрема і в ЖЕКу №1 – попереднику сучасного КП «Житловик», куди вона звернулася зі своєю проблемою.

– Що за ставлення до ветеранів праці? – не стримує сліз Людмила Володимирівна. – Я чотири роки тому пішла на пенсію, а півроку тому пережила інсульт. Два дні прошу в КП «Житловик» допомоги, а вони відфутболюють мене то до того, то до того. Я колись була майстром дільниці, знаю всю систему і теж, бувало, ходила допомагати людям. Нині на нас зовсім не звертають уваги. Та я ж у вас стільки пропрацювала! А як бути простій людині, яка не знає жодних законів і порядків? Відправили мене до «Міськтепловоденергії», мовляв, хай вони пробивають дірку, виконують роботи, а ми навесні залатаємо.

КП «Міськтепловоденергія» таки взялося виконувати ремонтні роботи, а ми тим часом звернулися по коментар до головного інженера КП «Житловик» Дмитра Кулікова.

– Ми юридично взагалі не маємо права доступу до приватних квартир, – розповідає він. – Лише прибираємо та виконуємо ремонтні роботи на територіях загального користування. Того дня зателефонував майстер із «Міськ-тепловоденергії» і попросив піти назустріч колишній колезі. Потрібно було з боку сходів розбити стіну, аби виконати ремонтні роботи. Я відповів, що в мене немає мулярів – вони працюють у нас за наймом і прийдуть лише в березні. Тому запропонував працівникам «Міськтепловоденергії» виконати необхідні роботи, а через декілька тижнів ми замуруємо дірку. Вони погодилися.

У КП «Міськтепловоденергія» підтвердили, що вони зобов’язані усунути проблему, чим, власне, і зайнялися.

Чесно кажучи, розглядаючи ці скарги, найменше хочеться звертати увагу на «букви закону», які й так прогинаються то в один, то в інший бік. Турбує інше. Чому дідусь, який отримав чотири поранення на війні, мусить нині хвилюватися через відсутність світла і тепла? Чому ветеран праці, яка пережила інсульт, змушена крутитися, як білка в колесі, аби вирішити проблему протікання стелі? Врешті-решт, а куди поділися звичайні людяність і взаємодопомога?