Четвер, 28 Березня 2024 р.
22 Березня 2013

З ЯКИМ ДІАГНОЗОМ ЖИТИМЕ ІНТЕРНАТ?

Новина про закриття Заліської спеціальної ЗОШ-інтернату для дітей з вадами розумового розвитку пролунала на сесії райради, про що «ПОДОЛЯНИН» писав у номері від 22 лютого. З того часу ця проблема набула розголосу не лише на місцевому рівні. Про дітей, у яких планують відібрати єдиний реальний шанс на пристосування до життя, заговорили на всю Україну й на центральних телеканалах. А директор цього навчального закладу Володимир СЕМЕНОВИЧ днями повідомив нам, що розгляд болючого для них питання на сесії облради відтермінували. А доки в області мізкують над тим, що робити з не­угодним інтернатом, ми на початку тижня вирушили

у Залісся Друге, аби на власні очі переконатися, чому ж ця школа раптом стала поперек горла державі.

ВЕЛИКІ ПРОБЛЕМИ МАЛЕНЬКОЇ КРАЇНИ

З ЯКИМ ДІАГНОЗОМ ЖИТИМЕ ІНТЕРНАТ?Окрема, зовсім невелика за розміром, країна зі своїми законами, життєвими цінностями й особливим ставленням до того, що відбувається за її межами. Таким видається компакт­ний інтернат, що зручно розташувався за непримітною металевою брамою та невеличким ялиновим бором у селі Заліссі Другому.

Тут навчаються діти, котрі, за рекомендацією Хмельницької обласної психолого­медико­пе­да­гогічної консультації, отримали діагноз F 70 (розумова відсталість легкого ступеня). Сьогодні таких школярів налічується 56. Більшість із них з багатодітних сімей, є напівсироти, а є й такі, що зовсім позбавлені батьківського піклування. Тому ця школа стала для них другою домівкою. Ні, не штучною, холодною та непривітною (як зазвичай сприймають інтернати), а доволі затишною, охайною і по­справжньому домашньою.

Розміщена вона у п’яти приміщеннях: два навчальні корпуси для початкових і старших класів, у яких обладнано 14 навчальних кабінетів, гуртожиток з 11 спальнями та кімнатою гігієни, їдальня. Крім того, у школі функ¬ціонують спортивний і актовий зали, бібліотека, новозбудований медичний блок і навчальні майстерні (столярна і швейна). 

Останні дві – найсокровенніше місце цього закладу. Тут вихованці проводять більшу частину свого часу (до прикладу, в десятому класі – 25 годин трудового навчання на тиждень). Дівчатка вишивають, шиють, в’яжуть, плетуть; хлопчики вирізьблюють, випалюють, майструють. Кожен їхній витвір – чи то ялинка з бісеру, чи весільний рушник, чи дерев’яний стілець, рамка для світлини, 

кухонний фартух або ж кольорове кошеня у яскраві хрестики – викликають відчуття, котрі важко передати словами. Особисто мене найбільше вразила картина із тризубом, жовто-блакитним прапором і калиною, виплетена з дрібного бісеру. Бо ж поки ці діти працюють із українською символікою, вивчають державний гімн, та ж держава без жодних докорів сумління заявляє, що такі інтернати їй дорого обходяться. Ані дорогі службові авто, ані вертолітні майданчики, ані утримання її світлості Верховної Ради на кишеню держказни не тиснуть, а от невеличка школа-інтернат для дітей із вадами розумового розвитку – то вже розкіш. Але ж куди дівати ту розкіш? Якщо в місті ще можна вести мову про інклюзивне навчання, то в селі такі перспективи куди тьмяніші. 

ТАКІ ДОРЕЧНІ УРОКИ ДОБРОТИ

– Розумієте, у нас зовсім інший підхід до навчання. Якщо у звичайній школі є вчитель російської, української мови, математики, то тут із дітьми працюють дефектологи з відповідною освітою, – каже директор школи-інтернату Володимир В інтернаті дівчата адаптуються до життяСЕМЕНОВИЧ. – Те, що школярі засвоюють за день, наші вихованці вивчають близько тижня. Тому основні зусилля педагогів спрямовані на те, щоб ці діти після закінчення школи могли нормально адаптуватися до життя. Ну, нехай вони не знатимуть достеменно іноземної мови, але як змайструвати, пошити, працювати біля землі ці хлопчики та дівчатка знатимуть на відмінно. Із задоволенням школярі відвідують гуртки «Умілі ручки», «Вишиваночка», «Чарівний клубочок», «Ужитково-прикладне мистецтво», «Юний художник», «Веселі нотки». Всі вихованці займаються у хоровому та двох танцювальних гуртках. А щосереди отець Степан із місцевої церкви проводить для них уроки доброти. Як на мене, сьогодні такі заняття дуже доречні, бо якраз доброти останнім часом у нашому світі чомусь меншає.

Гарантією якісного виховання в цьому закладі є молодий і дружний колектив. 37 педагогів щодня до¬кладають максимум зусиль, аби дати своїм учням основне: непогані успіхи у навчанні, формуванні загальнолюдських цінностей і рис моралі. І результати їхньої роботи видно неозброєним оком: учні школи – активні учасники культурного і спортивного життя ра¬йону та області. Отримують високі оцінки в обласних оглядах і конкурсах, посідають призові місця у змаганнях з міні-футболу та легкої атлетики.

Справляє враження і матеріальна база школи, зокрема сучасний комп’ютерний клас із 19 ноутбуками та інтерактивною дошкою. Для занять ЛФК і фізкультури – спортивний інвентар, велотренажер. У кімнатах відпочинку – 2 плазмові телевізори. По всій школі – пластикові вікна. У їдальні та медпункті щойно зроблено ремонт. А дві майстерні – це новобудови, котрі здали в експлуатацію лише 2009 року. Про який занепад школи йдеться, ніяк не второпаю. 

Пригальмували темпи щодо закриття цієї школи й у області. Питання направили на довивчення. Що це означатиме для закладу – більше часу на пошуки переконливіших аргументів на користь ліквідації інтернату, чи зважування всіх «за» і «проти» й збереження школи – наразі сказати важко. А поки що колектив пише звернення до народних депутатів, шукає будь-які альтернативи, щоб діти мали можливість і надалі здобувати освіту поруч із домом, а більше півсотні працівників не залишилися без роботи.

ЩАСЛИВИЙ КІНЕЦЬ ЗА СЦЕНАРІЄМ НАРДЕПА

Перші результати таких звернень не примусили себе чекати. 20 березня представник народного депутата Володимира МЕЛЬНИЧЕНКА Сергій ТИМЧУК відвідав цей заклад із приємною звісткою.

– Вашу проблему можна вважати вирішеною, адже Володимир Володимирович терміново приїхав до губернатора, і разом вони прийняли рішення про збереження школи-інтернату, – запевнив Сергій Артемович. – Нардеп відреагував, але й колективу потрібно подумати над подальшим розвитком інтернату. В першу чергу, варто провести зустріч із приватними підприєм¬цями, залучити інвесторів, які б могли допомоги інтернату, омолодити фруктовий сад і раціонально використовувати землю, що є у вас на балансі (14 га). Працювати потрібно й над тим, щоб залучити до закладу більшу кількість вихованців, адже при плановій потужності у 80 дітей інтернат виховує лише 56. Обдумати можна й варіант про організацію на базі інтернату літнього табору відпочинку для дітей.