Четвер, 28 Березня 2024 р.
17 Травня 2013

КУДИ ТЯГТИ, ЩОБ МЕДИЦИНІ ПОМОГТИ?

Про те, як буксує медична реформа на порозі Кам’янець-Подільського району, «ПОДОЛЯНИН» пише вже не перший рік. Щоразу здається, що ось-ось вона таки зрушить з місця, але багнюка із браку коштів, нерішучості та непродуманості подальших кроків ніяк не дає вирватися вперед. Реальний шанс для прориву з’явився, коли в районі надумали створити Центр первинної медико-санітарної допомоги, та й тут, як виявилося, не все гладко. Адже, перш ніж «запустити» цю установу, потрібно як мінімум визначитися з її структурою. Остання ж має витерти з карти району номерні лікарні, яких на сьогодні маємо аж три, «викурити» із сіл стоматологів і лаборантів, домалювати ще з добрий десяток амбулаторій загальної практики та сімейної медицини. А ще ж потрібно всіма правдами й неправдами зекономити на це все діло кошти. До того ж бачення місцевих чиновників таких змін приблизно такі ж, як у Лебедя, Щуки і Рака у байці Глібова.

Яків ЦУГЛЕВИЧ, головний лікар Центральної районної лікарні, депутат районної ради:


КУДИ ТЯГТИ,  ЩОБ МЕДИЦИНІ ПОМОГТИ?  – Я як головний лікар ЦРЛ маю одну мету – щоб житель навіть найвіддаленішого села отримував якісну медичну допомогу. Тому хочу запевнити: людям немає чого боятися. Якихось радикальних змін ми робити не будемо, але рухатися вперед потрібно однозначно.

Вдумайтеся тільки: з кожним роком коштів на районну медицину виділяють усе більше. Було в нас і 26 млн.грн. на рік, і 29 млн.грн., сьогодні вже маємо 39, а особливих змін ні для пацієнтів, ні для лікарів не відбулося. Якщо проаналізувати структуру витрат, то виходить, що на зарплатню персоналу йде 81,5% (це при тому, що середня зарплата медика зовсім не захмарна – 2400 грн.); на енергоносії – 9,8%; медикаменти – лиш 2,6%; харчування – 1,4%, а капітальні видатки – 0,2%. Інші витрати на утримання склали 3,3%. Дивлячись на той мізер, який залишається на догляд за хворими, придбання ліків, оновлення обладнання, важко не погодитися, що реформи не просто потрібні, вони вкрай необхідні. До того ж проводити їх потрібно, виходячи з фінансування, яке маємо.

Як я бачу розвиток таких реформ у нашому районі? Першим кроком має стати запуск роботи Центру первинної медико-санітарної допомоги. Запрацювати він повинен до 1 червня. Наразі установа зареєстрована як комунальне підприємство. Залишилися деякі неясності з його структурою. Річ у тім, що, згідно зі статутом, до ЦПМСД повинні ввійти амбулаторії загальної практики та сімейної медицини (поки що в нас їх є 9), всі ФАПи району (86), а медична допомога має надаватися сімейними лікарями, дільничими терапевтами і дільничими педіатрами. Як бачите, в цій структурі немає місця таким посадам, як стоматолог і лаборант, та все ж ми залишили їх до кінця 2013 року. Не згадується в статуті й про дільничні лікарні, а в нас їх аж три – у Жванці, Старій Ушиці та Оринині. Однак відмовитися від таких закладів я просто не маю морального права. Площа нашого району є досить великою, й дуже часто для людей, котрі не мають змоги дістатися до ЦРЛ, ці заклади є справжньою рятівною соломинкою. Тому ми вирішили йти іншим шляхом – змінити офіційні назви з лікарень на амбулаторії загальної практики та сімейної медицини, а стаціонари залишити, оптимізувавши їх на декілька ліжок.

Як на мене, майбутнє медицини саме за сімейними лікарями, тому таких амбулаторій до 2020 року в районі має побільшати щонайменше на одинадцять. Лікувати людей має лікар, фахівець із вищою медичною освітою, а не фельдшер чи медсестра. В ідеалі, він повинен мати свою тисячу-дві населення й особисто відповідати за стан їхнього здоров’я, знати кожного пацієнта в обличчя, мати транспорт для своєчасних виїздів, власне житло, належну зарплату. Якщо це все злагоджено працюватиме, не потрібно буде дублювати амбулаторії ФАПами та лікарнями. Тоді й можна буде заощадити на утриманні та опаленні непотрібних приміщень, але в жодному разі не можна економити на скороченні працівників, навіть якщо це стосується техперсоналу.

А от на чому можна реально виграти, то це на страховій медицині. Тут вигадувати велосипед не потрібно, на ньому вже давно з вітерцем їде вся Європа. Повірте, в Англії, Чехії, Угорщині пацієнт не боїться захворіти. Він просто йде до лікарні, де його повністю забезпечують усім необхідним. Хворому не потрібно шукати лікаря чи анестезіолога, платити незрозуміло кому й куди, бігати по аптеках з довжелезними списками ліків, терміново шукаючи на те кругленьку суму, а якщо її ніде взяти, то хоч помирай. Так не має бути.

Спробуємо прикинути хоча б приблизно. Щороку ми витрачаємо на медикаменти 200-300 тис.грн. Якщо кожен житель району дасть по 10 грн. для страховки, то ми вже матимемо 700 тис.грн., за які можна докупити ліків, оновити обладнання тощо. Це незначна сума, а результат уже суттєвий. Тому страхова медицина нам потрібна, і чим швидше, тим краще, та, на жаль, її впровадження залежить не від нас. А держава поки що жодних рішучих кроків у цьому напрямку не робить.

Іван РОМАНЧУК, голова районної ради, заслужений лікар України:

– Медичні реформи в масштабах держави, як на мене, мають починатися з Міністерства охорони здоров’я, областей, міст обласного значення, районів і дійти аж до ФАПів. А в нас виходить навпаки. Тому що зверху вниз контролю немає, розрахунків немає, нормативної бази немає, а от до ФАПу в нас є все. Ми знаємо, в якому селі він розташований, куди там двері відчиняються, хто там сидить, чим забезпечений, і звідси й починаємо працювати. Але чи це правильно?

Ви ж подивіться, які перед нами ставлять завдання: скоротити – ні, закрити – ні, зекономити кошти – так. Та якщо я вчора не поклав до кишені ні копійки, то сьогодні можу засувати туди руки хоч 20 разів, нічого звідти не витягну, хіба що сам для себе комбінацію з трьох пальців.

Навіщо нам ці реформи взагалі? Аби підвищити престиж медицини, покращити обслуговування тощо. Аби цього досягти, медицина мала б фінансуватися з трьох джерел: держави, страхової медицини і власних надходжень. Власних надходжень не набігло, або набігло куди-інде. Страхової медицини не запровадили. Бо ж для цього дорослий повинен сплатити в рік від 3 до 5 тис.грн., дитина – від 7 до 12 тис.грн. От тепер порахуйте: сім’я з трьох осіб має віддати 20-25 тис. у рік в касу для страхової медицини. Хто може нині витримати такий бюджет? Та ніхто. У нас залишилися лише ті копійки, якими забезпечує держава, і за них ми повинні самі протриматися, людей протримати і при цьому скарг не отримати. А зробити це дуже важко.

Візьмімо хоча б сімейних лікарів. 2012 року їх в амбулаторіях працювало 20. За рік вони провели 50 тисяч прийомів. Коли порахувати, скільки лікар опрацював пацієнтів за годину, то вийде 0,7 хворого. От вам і ефект від сімейної медицини. А чому так? Бо це все лише на папері, а щоб була якась конкретика, лікар повинен мати в першу чергу свідомість, а до неї – власне житло, транспорт, зарплату і належні умови праці. Тоді він справді буде сімейним лікарем, а якщо просто перекинути табличку з дільничого терапевта на сімейного лікаря і хотіти якогось ефекту за ті самі гроші, то ви бачите, що виходить. Тому я сьогодні не бачу жодного результату щодо тих амбулаторій, які є. І проти відкриття ще 11 таких кричатиму на гвалт.

Як на мене, перше, що ми повинні зробити, – це чітко розібратися, чого хочемо в медицині. А хочемо ми одного – щоб був порядок, щоб кожен знав своє місце і навіщо він там є, за що відповідає і за що отримує гроші. Тільки тоді можна рухатися далі.

Ніна ФАБІЯНСЬКА, перший заступник голови РДА, голова бюджетної комісії, депутат районної ради:

– Реформи тривають, і від них нікуди не подітися. З’явилися вони не на порожньому місці, люди десь вчилися, переймали досвід в інших держав і прийшли до того, що це потрібно робити.

Ви вслухайтеся: тільки 85% фінансування йде на заробітну плату персоналу, а що ж залишається пацієнтам? Зрозуміло, що людину лікує і добре слово, але не по нього вона приходить до лікарні, а по допомогу. Навіть у тому ж Радянському Союзі ніхто з торбами та клумками не йшов лікуватися, ніхто за чотири з половиною гривні хворому не давав тричі на день їсти. А в нашому випадку, коли лише 200-500 тисяч виділяється на матеріальний розвиток медицини, ніяк не може оновлюватися обладнання, медики не можуть собі купити навіть найменшого – нового скальпеля. Тому дядько минає наші лікарні – і орининські, і староушицькі, і ЦРЛ – і їде кудись далі – до Хмельницького, Чернівців, де є обладнання, де можна зробити діагностику.

Я б хотіла зауважити: коли ми почали робити аналіз персоналу і штатних розписів, то побачили, що є дуже багато технічних працівників – слюсарів, сантехніків, електриків. А може, краще б створити окрему бригаду чи наймати людей? Не тримати людину, бо колись заб’ється каналізація (можливо!), і платити йому щомісяця мінімум 1147 грн. Чи може, мати на такий випадок організацію та складений з нею договір на обслуговування й платити їй одноразово за усунення конкретних неполадок? А може, подивитися, що ЦРЛ 2 млн.грн. щороку віддає на централізоване опалення. І коли є в нас розроблена проектно-кошторисна документація, то можна перейти на автономне опалення, що окупить себе вже за декілька років. Тому не треба зациклюватися й ділитися на два табори: одним реформи потрібні, а іншим – ні. Нам усім вони треба. І вирішувати ці питання потрібно якомога швидше.

При таких думках депутати залишилися після останнього засідання депклубу.

Відтоді минуло більше як місяць. Саме стільки було відведено на зваження всіх «за» і «проти», формування конструктивних висновків і підписання такої довгоочікуваної структури ЦПМСД. Що з того вийшло, стане зрозуміло рівно за тиждень, коли на черговій сесії райради 23 травня оприлюднять доленосний документ, котрий і вималює подальше обличчя медицини Кам’янець-Подільського району. Нам же залишається тільки сподіватися, що місцеві чиновники смикатимуть медичну хуру в одному напрямку й пам’ятатимуть про стару мораль байки:

Дурне безладдя лихо діє,

І діло, як на гріх,

Не діло – тільки сміх.