У ВЕРБЦІ МОЛЯТЬСЯ З ВІРОЮ – І ОТРИМУЮТЬ ЗЦІЛЕННЯ

Рівно п’ять років тому на Кам’янеччині сталася подія, котру важко пояснити з наукової точки зору, проте яка має велике значення для глибоко віруючих людей. У с.Чабанівка, в помешканні місцевої жительки Надії РОМАНОВОЇ, закровоточила копія ікони Божої Матері «Аз есмь с Вами и никтоже на Вы» («Я з вами і ніхто проти вас»). Згодом таке диво сталося й з іншими іконами в домі – одні з них кровоточили, інші виділяли миро. Тоді, за рішенням Кам’янець-Подiльської єпархії, всі вони були передані до Свято-Дмитрiївського храму в с.Вербка.

Недільного ранку, як і восени 2008­го, вирушаємо до Вербки, адже знаємо, що релігійні святині продовжують виділяти пахуче миро, а до столітньої церкви з усієї України приїжджають люди, аби побачити диво і помолитися про зцілення.

­ Не бійтеся, підходьте ближче до ікон, можете й хустинкою до кожної доторкнутися, ­ тихо промовили до нас прихожани церкви. Вони звикли спостерігати, як до храму приходять немісцеві й падають навколішки перед святинями. Вони не раз бачили тут сльози відчаю і сльози радості. А все почалося п’ять років тому…

­ У мене вдома немає ні телевізора, ні радіо, все в іконах, ­ каже псаломниця Надія Романова. ­ Я їх купувала, коли їздила по святих місцях, монастирях. Якось моя дванадцятирічна донька Марійка перед неділею протирала іконочки, принесла мені одну з них і питає: «Мамо, а це що таке?». Я побачила кров, злякалася і подзвонила до отця Михайла, настоятеля Свято­Дмитріївського храму у Вербці, де співаю в церковному хорі. Закровоточила й ікона Єрусалимська, навіть сусіди збіглися дивитися. А згодом ікона Преподобного Серафима Саровського почала мироточити, причому так, що односельчани, які проходили повз наше подвір’я, питали: «Надю, що в тебе так пахне?». Ми складали під іконкою 10­15 хустинок, і всі вони повністю промокали. Почали кровоточити й копії Почаївської ікони, Святої Трійці, Моління про Чашу, Вседержителя і Казанської Божої Матері.

Поки розмовляли, отець Михайло БОРОВИК виніс хустину, наскрізь просочену запашним миром.

­ Пам’ятаю, як рясно почали кровоточити ікона Спасителя й ікона Божої Матері після того, як їх передали до церкви, ­ розповідає настоятель храму. ­ Ми виразно відчували запах крові, було дуже спекотно, вона текла й запікалася. А з ікони Великомученика і Цілителя Пантелеймона та ікони Царственних Мучеників почало стікати дуже пахуче миро. Кожна копія благоухала по­своєму. Ідентичних запахів не було. Це нерукотворне чудо.

Щойно ікони закровоточили, ми звернулися до Владики, він сказав нам запитати старців: від Бога це чи від ворога. Перепитали багатьох, всі кажуть, що це диво ­ від Всевишнього. Та найважливіше, що за п’ять років завдяки іконам сталося понад 20 чудес одужання людей. Прихожани моляться з вірою ­ й отримують зцілення.

Усі незвичайні випадки зцілення від різних недуг отець Михайло почав записувати, отримавши на те благословення від ігумені Пелагії з Данівського Свято­Георгіївського жіночого монастиря, що на Чернігівщині.

­ Коли ікони закровоточили, з Дунаєвецького району до нас приїхав отець Олександр СЕРДЕЧНИЙ зі своїми паломниками, ­ пригадує Надія Василівна. ­ З ним була прихожанка, що мала зоб четвертої стадії. В неї на шиї була велика гуля. Жінка поклала хустинку біля ікон, а коли їхала додому, забрала її і всю дорогу прикладала до хворого місця. Згодом отець Олександр подзвонив нам і сказав: «Моя прихожанка зцілилася від зобу. Гулі як і не було».

– Завдяки іконам 2010-го зцілилася й чотирирічна дівчинка з Хмельницької області, яка зовсім не розмовляла, – каже Надія Романова. – Дитину до церкви привезли батьки, причастили її, помолилися й поїхали. Через деякий час надійшов лист від цих людей. Вони написали, що дівчинка почала розмовляти.

Пам’ятаємо, як 15 квітня 2011 року до нас приїхав Олексій ЖОТКО із Білгорода-Дністровського. Чоловік дуже плакав перед іконами, бо його дружина вже 10 років не могла завагітніти. А якось він приїхав знову і сказав: «А у меня сын. Марком назвали».

У серпні 2012-го зцілення від онкохвороби завдяки іконам засвідчила Світлана БОЛОНЮК із села Нагоряни. Після цього жінка щодня читає акафісти над копією ікони Божої Матері й у неї вдома вона мироточить. Знаєте, правду сказано: «По вірі вашій нехай буде вам!». Адже всі ці люди відчайдушно вірили, що отримають зцілення.

У храмі розповідають про велику кількість незначних зцілень – від головного болю, цукрового діабету, хвороби шлунка. Але найбільше вразив прихожан хлопчик двох з половиною років, який майже нічого не бачив.

– Це сталося ще 2008-го, – каже псаломниця. – Спочатку до церкви приїхала його бабуся Марія СПІВАК, яка живе в Хмельницькому. Вона попросила в батюшки трохи мира для незрячого внука Миколки ЮРКЕВИЧА з Києва, а через деякий час привезла його до церкви. Хлопчик у нас на очах перед іконами прозрів, почав усе показувати пальчиком. Усі люди плакали, батюшка вийшов із храму і також не стримав сліз.

Надія Романова, в хаті якої закровоточили ікони, каже, що й сама жива тільки завдяки цим святиням. Жінка – інвалід першої групи, бо має страшну недугу – системну червону вовчанку.

– З медичної точки зору я – не жилець. Але, як бачите, досі служу Богові, щотижня по декілька разів їжджу до церкви за 80 кілометрів. Служба для мене – найдорожче.

Завдяки іконам, у мене з’явився прийомний синочок Євген, який став священиком і нині разом з дружиною, матушкою Ксенією, служить у Нігині. Хлопець навчався в семінарії, а на канікулах приїжджав до отця Михайла, молився біля іконочок. Згодом назвав мене мамою. Отож тепер я маю двох донечок, синочка і двох онучок – Херувимку й Серафимку. Щодня дякую Матері Божій, що дала мені таку гарну сім’ю…

А після приїзду з Вербки ми вирішили знайти бабусю хлопчика, який почав бачити у вербецькому храмі. Відтоді Марія Співак замовляє копії диво-ікон і дарує їх у різні церкви та монастирі всього світу.

– Миколка – із близняток, – розповідає нам по телефону Марія Федорівна. – З народження він майже нічого не бачив, з метрової відстані зовсім не розрізняв речей. Коли я прочитала в газеті про кровоточиві ікони на Кам’янеччині, то спочатку поїхала туди сама, а потім сповістила дітей, які живуть у Києві. Вони поїхали до Свято-Дмитрівської церкви всією сім’єю. Прямо в храмі дитина почала бачити візерунки на підлозі, наступати на них ніжками, підходити до мами. Спочатку я не йняла віри і через два тижні поїхала до Києва. З’ясувалося, що хлопчик справді прозрів. Після того я отримала благословіння й тепер замовляю копії ікон. Сама не знаю, чому це роблю. В мене вдома вони починають мироточити, і я їх передаю або ж особисто везу в храми. Тепер вони є в Почаєві, Тернополі, Москві, Віфлеємі, у Свято-Троїцькому Межиріцькому монастирі, на горі Афон, в монастирі Марії Магдалини в Єрусалимі, біля гробниці Богородиці. Хотіла хоча б одну ікону для себе залишити, але відчуваю, що вони потрібні іншим, навіть знаю, куди незабаром повезу наступну…