ВБИТИ НЕ МОЖНА НАРОДИТИ
Жорстоке вбивство чи пересічна медична операція, яка штучно перериває вагітність? Навколо відповіді на це непросте запитання впродовж не одного року збивають лоби затяті противники абортів і реалісти-прагматики, котрі переконані: як не крути, а без цього не обійтися.
Чергова хвиля обурень, суперечок і дебатів із цього приводу накрила Україну, коли на початку квітня цього року у Верховній Раді зареєстрували законопроект про заборону штучного переривання вагітності (абортів).
У документі пропонується повністю заборонити аборти за винятком трьох випадків: якщо вагітність несе пряму загрозу життю вагітної жінки, якщо є медичні показання щодо патології плоду, несумісної з життям після народження дитини, або якщо в судовому порядку доведені факти зачаття дитини в результаті згвалтування. Вину за вчинення таких операцій покладено на плечі лікарів, котрі за проведення абортів каратимуться позбавленням волі терміном від 3 до 7 років. Такі зміни автори законодавчої ініціативи обгрунтовують тим, що за останні 20 років населення України зменшилось на 5 млн. осіб (з 52 млн. до 47 млн.), і однією з основних причин невтішних демографічних тенденцій є саме легальність аборту.
Проте в ефективність такої заборони багато хто не вірить, запевняючи, що такі дії приведуть лише до збільшення кількості кримінальних абортів, появи так званих «чорних абортаріїв», поширення корупції в державних медзакладах і навіть до масових відмов від новонароджених дітей. Нагадаємо, що наразі чинне законодавство надає жінці «право вибору» – вона може перервати вагітність на власний розсуд або за медичними показами, але виключно на терміні до 12 тижнів.
А поки гучний законопроект чекає на розгляд у Верховній Раді, «ПОДОЛЯНИН» вирішив перевірити, чи готовий Кам’янець-Подільський до таких нововведень, та й чи потрібні вони йому взагалі.
КОЛИ МОЖНА ВИДАЛЯТИ, А КОЛИ ЗАЛИШАТИ?
У маленькій кімнатці, оснащеній сучасною апаратурою, кількома моніторами та кушеткою, чути швидкий, трохи приглушений стукіт – це б’ється крихітне серце 12-тижневої дитини. Лікар ультразвукової діагностики Тетяна ЄРМАКОВА робить перше УЗД кам’янчанці Марині, котра вдруге збирається стати матір’ю.
– Ось гляньте, це його голівка, отут очі, тут ротик, оце ручки й ніжки, а на них видно маленькі пальчики, – з приємною усмішкою коментує картинки на чорно-білому екрані Тетяна Олексіївна. – От він уже перевернувся животиком догори. А отут, зліва, видно, як рухається серце. На цьому терміні воно б’ється значно швидше, ніж у дорослої людини, – 160 ударів за хвилину.
Наразі розмір цього маленького непосиди, що все ніяк не вгамується в маминому животі,
Та далеко не в усіх цей час є, адже чимало «майже мам» і «майже тат» вважають, що мають досить вагомі причини, аби саме на цьому етапі розвитку свого дитяти поставити крапку й назавжди обрубати це шалене й беззахисне серцебиття.
За даними міськуправління охорони здоров’я, торік рішення про аборт прийняли 374 кам’янчанки, а вже за півроку 2013-го ненародженими залишилися 142 дитини.
– Випадки бувають різні, – каже Тетяна Єрмакова. – Зазвичай на дванадцятому тижні ми робимо перше обов’язкове ультразвукове обстеження й можемо виявити грубі вади розвитку плоду. Це і хромосомні хвороби (такі діти просто приречені на інвалідність), і такі серйозні вади, як аненцефалія, коли є лише лицьова частина черепа, а мозкова повністю відсутня. Звичайно, такі випадки трапляються рідко, але я їх бачила. Такий плід є абсолютно безперспективним. В утробі матері він житиме, адже бере необхідні для розвитку речовини через пуповину, та щойно народиться, одразу ж помре, бо з перших секунд мають запрацювати мозкові центри, а їх у нього просто немає. Бувають й інші, не менш страшні вади. Таких дітей слід виявляти і видаляти, бо жінку просто немає сенсу далі мучити. Звичайно, бажано це зробити до 12 тижнів.
Справді, коли мова йде про такі серйозні вади, то приводів для дискусій небагато. Але ж бувають причини зовсім інші, коли жінка просто не хоче народжувати й убивати доводиться абсолютно здорову дитину.
– Знаєте, в минулому я – гінеколог із двадцятирічним стажем, тому чудово усвідомлюю, що таке аборт, – веде далі Тетяна Олексіївна. – Це коли грубим інструментом розривають цю дитинку на шматки і поступово видаляють з утроби матері. Тому, як на мене, це потрібно обходити десятими дорогами. Краще користуватися хорошою контрацепцією й не допускати моменту запліднення. Та якщо вже це сталося, потрібно дуже уважно зважити всі «за» і «проти», перш ніж прийняти рішення.
Та якщо жінка категорично не налаштована на дитину, то навіть якщо вона на власні очі побачить на УЗД, що те дитя вже має ручки, ніжки, серце, душу, її це не зупинить. І я боюся, що такі жінки, коли аборти заборонять, підуть до бабок, самі будуть виколупувати дитину шпицею, що завгодно питимуть, але вагітність таки перервуть. Тому в медзакладах аборти все ж таки повинні існувати.
НЕ ЗАБОРОНИТИ, А НАВЧИТИ ЖИТИ
Такої ж думки дотримується й лікар акушер-гінеколог центру планування сім’ї Тетяна ШЕПЕЛЯВА.
– Ми вже маємо досвід таких нововведень. У Радянському Союзі штучне переривання вагітності було заборонено до 1955 року, і що з того? Тоді ж була маса кримінальних абортів зі страшними наслідками і навіть смертями жінок, – розповідає Тетяна Григорівна. – Я все-таки віруюча людина і вважаю, що робити аборти є великим гріхом і для жінки, котра на таке зважилася, і для лікаря, який виконує операцію, але зовсім забороняти їх не можна. Адже, по-перше, робитимуть їх не завжди фахівці, по-друге, такі операції коштуватимуть шалених грошей, і це все підрізатиме корінь нашого здоров’я і нашого життя, а цього не можна допустити. Ми повинні бути здоровою нацією, яка може народжувати без проблем.
Боротися з цією проблемою, звичайно, потрібно, але не такими шляхами. В країні, в першу чергу, має бути поставлена на належний рівень система планування сім’ї. Як жінки, так і чоловіки повинні правильно та ефективно використовувати різні методи контрацепції, аби вберегтися від незапланованої вагітності. Повинна проводитися чимала кількість круглих столів на цю тему. Керівництво різних рівнів має обернутися до проблеми обличчям, а не півбоком. Сьогодні у цьому напрямку певна робота вже ведеться і наслідки її очевидні. За двадцять років загальна кількість абортів зменшилася на мільйон. Тобто, якщо 1992 року в Україні було здійснено 1 млн. 200 тис. абортів, то уже 2011 року – лише 127 тисяч. У нашому місті над цим також працюють не покладаючи рук. З кожною вагітною пацієнткою, яка не планує народжувати, я починаю розмову із переконання її в тому, що другого такого шансу може й не бути. Адже скільки є випадків, коли жінки проходять через центри планування сім’ї, викидають шалені гроші на лікування, продають будинки, а завагітніти не можуть. І це куди страшніше за будь-які матеріальні труднощі, непорозуміння з батьком дитини чи осуд матері-одиначки сусідами. І знаєте, так приємно, коли після нашого спілкування людина приходить, стає на облік і каже, що вона передумала.
Крім того, в країні, зокрема і в нашому місті, у школах викладається «Християнська етика», де учням розповідають про всі негативні наслідки раннього статевого життя, хвороби, небажану вагітність тощо. Адже підліткові аборти, на превеликий жаль, сьогодні не є рідкістю. В Україні дівчатками віком до 14 років робляться 100 абортів на рік, а від 15 до 17 років – 2-4 тисячі, і це лише те, що офіційно фіксується. В нас таке трапляється нечасто, але все ж трапляється.
ТЕ, ЩО НАСПРАВДІ МАЄ ЦІННІСТЬ, ЗВАЖАТЬ АКУШЕРИ
У Кам’янці-Подільському вберігати ще зовсім юних дівчаток і хлопчиків від фатальних життєвих помилок намагаються в Клініці, дружній до молоді. Зі школярами проводять бесіди про те, як потрібно планувати сім’ю, вони мають змогу поспілкуватися на різні теми із акушером-гінекологом, урологом, дерматовенерологом, психологом.
– Ми працюємо переважно з підлітка-ми – це старшокласники 14-17 років. Якраз той вік, коли ти вже не дитина, але ще не дорослий. Коли хочеться спробувати і пиво, і цигарку, і статеві стосунки, – каже завідувач відділення «Клініка, дружня до молоді» Дзвенислава ЦУГЛЕВИЧ. – Наше завдання – розповісти їм, які це все може мати наслідки: хвороби, вагітність, непліддя. Ви ж уявіть, що кожна п’ята пара в Україні не може мати дітей. Причини різні: на першому місці – стреси, дуже шкодить куріння, алкоголь, особливо пиво, тощо.
Що ж до заборони абортів, не думаю, що вона стимулюватиме зростання кількості населення. Головне – це збереження репродуктивного здоров’я молодих людей, які в майбутньому повинні стати батьками і народити здорових дітей, а також дотримання старих добрих сімейних традицій.
Під час спілкування з підлітками ми намагаємося не вживати такого терміну, як «небажана вагітність», бо будь-яка вагітність, навіть неочікувана, є божим даром, благом, тому вона має бути бажаною. Як сказала одна моя колега, щастя важко виміряти чи зважити, але акушерам це вдається.
І коли до нас приходять на дошлюбне консультування, то я завжди кажу, що гарні люди повинні мати не менше трьох дітей. Оті всі відмовки про гроші, машини, квартири та інше, що батьки мають нібито передати дітям, настільки несуттєві. Адже основний спадок, котрий ми повинні залишити своїм нащадкам, – це здоров’я, краса, інтелект, любов – от це по-справжньому має цінність.
Тому я навіть не знаю, якою має бути причина, аби перервати життя цілком здорової дитини. Хоча моя практика показує, що самі жінки чи дівчата з доброї волі не хочуть робити аборт, але коли обставини складаються так, що партнер вмиває руки і каже, що це не його дитина, батьки десь за кордоном і не можуть у цей момент підтримати, або й взагалі не знають, що відбувається з їхнім чадом, а ще ж є підсвідомий стереотип «А що люди скажуть?» – і все це підштовхує до такого страшного виходу із, здавалось би, безвихідної ситуації.
– Аборт – це дуже складна проблема для жінки не тільки медичного, але й психологічного характеру, – додає психолог міського Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Віталій ПОЛІЩУК. – Він викликає у жінки глибокі переживання, відчуття болю, сорому і непоправної втрати. І навіть якщо спочатку виникає певне полегшення, то дуже скоро на зміну йому приходять протилежні відчуття: несвідомого страху, глибокого смутку, туги, пекучої провини. Аборти дуже часто ламають жінок, розділяють їхнє життя на «до» і «після». Є люди, які з цим спокійно живуть далі, та чимало є й таких, що впадають у депресію, переживають неврози, тамуючи це все алкоголем. Єдине можу сказати з упевненістю: жодна жінка, яку мені вдалося відмовити від аборту, не пошкодувала про своє рішення.
ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ
Такі законопроекти в Україні не вперше, та й, мабуть, не востаннє намагаються втілити в життя. Торік обговорення такої ж запальної ініціативи потерпіло фіаско. Цьогорічний протест проти абортів хоч ще й досі чекає на свій вердикт від народних обранців, та вже забракований Комітетом Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. На думку експертів-правовиків, встановлена на законодавчому рівні заборона абортів по своїй суті порушує норми Конституції України та інших законодавчих актів і фактично може бути розцінена як втручання в особисте та сімейне життя жінок. Тому, швидше за все, відхилять поправки й цього разу, і на те є свої логічні пояснення та підстави. Проте яким би не було рішення, плюсом вже є те, що про цю неоднозначну проблему не мовчать, до неї не залишаються байдужими. Кажуть, що вода камінь точить, то, можливо, потік постійних обговорень, дискусій і суджень про негативні боки абортів таки примусить якусь вагітну все ж стати люблячою матір’ю, а не порожньою жінкою з постійним відчуттям провини.
ДУМКИ ЛЮДЕЙ
Оксана, 45 років, заміжня, двоє дітей:
– Дуже легко судити збоку. Коли сам не опинявся в такій ситуації, ніколи не зрозумієш, як це – зважуватися на таке. Я двічі робила аборт, і тоді мене ніхто б не переконав від цього відмовитися. Чоловік пив безпробудно, нерідко в хід ішли кулаки, грошей ледь вистачало, аби прогодувати й одягнути тих двох дітей, яких ми вже мали. Ну, куди тут ще й третього? І до сьогодні думаю, що зробила правильний вибір.
Надія, 56 років, заміжня, одна дитина:
– Я завагітніла, коли мені було 50. Так от сталося. Мало того, що в мене доросла одружена донька, то я ще й бабуся. Та й навіть якби діти мене зрозуміли й підтримали, народжувати в такому віці я просто б не наважилася. Цей крок дався зовсім нелегко, сумління гризе й донині…
Олена, 27 років, незаміжня:
– Моє тіло, моє здоров’я – що хочу, те й роблю, і чому щось чи хтось має мені це забороняти? Та й зрештою я – людина, а не інкубатор. І якщо в плани не входить народження дитини, то вказувати мені я нікому не дозволю. А від оцих нудних мораліте про нещасних жінок, які хочуть завагітніти, але в них це не виходить, просто нудить.
Віталій, 23 роки, неодружений:
– Я категорично проти абортів! Люди повинні навчитися відповідати за свої вчинки і за все живе. Дехто каже, що жінка має право обирати: народжувати чи ні. А яке право залишається у дитини? Її можна прирівняти до пухлини, яка без перешкод вирізається? Будь-яка спроба перервати уже зачате життя – вбивство, яке не може бути виправданим. Між злом і добром середини не існує. Звісно, прийняття закону не гарантує його виконання, але тоді людьми такі вчинки сприйматимуться як злочини, і це, можливо, їх зможе стримувати. А коли дітовбивство у нас вважається нормальним явищем, на яке має право кожен, то з цим уже потрібно щось робити.
