ПАМ’ЯТКИ ПІД ОХОРОНОЮ. АЛЕ БЕЗ ЗАСОБІВ ДЛЯ ІСНУВАННЯ
Проблема охорони пам’яток – одна із тих, котрі ніколи не втрачають актуальності в нашому місті. І, на жаль, одна з тих, які не викликають оптимізму. Все більше говоримо про втрати, які вже сталися, і про ті, які ось-ось невідворотно можуть статися. Про грубі порушення в реставрації та відбудові втраченої історичної забудови. Говоримо про парадоксальну ситуацію, коли при наявності двох заповідників – НІАЗу «Кам’янець» і Державного історичного музею-заповідника – немає ефективного органу, котрий би зміг насправді захистити пам’ятки в Кам’янці.
Надія зажевріла, коли в лютому 2012 р. врешті затверджено Історико-архітектурний опорний план, межі й режими використання зон охорони пам’яток та історичних ареалів Кам’янця-Подільського в складі Генерального плану міста, а рік тому було офіційно затверджено відділ з охорони культурної спадщини, який очолив Олександр ЧУХРІЙ. Тож час дізнатися в Олександра Володимировича, чи став опорний план достатньо міцним щитом для наших пам’яток, і чи досить гострий меч у новоявлених захисників культурної спадщини.
ОБЛІКОВАНІ, ТА НЕПАСПОРТИЗОВАНІ
– Олександре Володимировичу, відомо, що протягом першого року діяльності Ваш відділ не лише ознайомився із наявними пам’ятками нашого міста, але й долучився до виявлення нових об’єктів культурної спадщини. Наскільки поповнився перелік пам’яток?
– На сьогодні в Кам’янці зареєстровано 282 пам’ятки культурної спадщини, зокрема 169 пам’яток архітектури (104 національного і 65 – місцевого значення), 31 пам’ятка історії, 8 пам’яток археології, 2 пам’ятки садово-паркового мистецтва, 72 пам’ятки природи (з них дві пам’ятки природи національного значення – геологічна пам’ятка природи загальнодержавного значення Смотрицький каньйон і Ботанічний сад). Усі вони перебувають у різній власності: державній, комунальній, приватній, Хмельницької облради, власності релігійних громад тощо.
Протягом цього року спільно з науковцями НІАЗу «Кам’янець» було сформовано перелік нововиявлених об’єктів культурної спадщини: 74 – на території Старого міста і 39 – на Новому плані, які рекомендовані для включення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
На жаль, через брак коштів надто повільно проводиться паспортизація пам’яток архітектури (за 2011-2013 роки виготовлено документацію лише на 20 пам’яток різних форм власності). Всього проведена паспортизація 72 об’єктів культурної спадщини.
НЕМА ГРОШЕЙ – НЕМА СПАДЩИНИ
– Як на сьогодні оцінюється стан пам’яток?
– На жаль, через недостатнє фінансування протягом кількох десятиліть стан багатьох із них значно погіршився. Ми обстежили 3 комплекси і 67 окремих пам’яток архітектури національного і місцевого значення й виявили, що в аварійному стані перебувають башти Лянцкоронська та Водна комплексу Старого замку, Кушнірська і Гончарська башти, Пивоварний завод, будинок Казенної палати, Прибережна башта Руської брами, комплекс споруд казарм Старої фортеці та інші. За цими об’єктами ми направили листи-повідомлення в Міністерство культури України та управління культури, національностей і релігій Хмельницької ОДА щодо виділення коштів на ліквідацію їх аварійного стану. Але поки що безрезультатно.
З приводу власника пам’ятки архітектури Пивоварного заводу, ТОВ «Ера», що своєю бездіяльністю довело пам’ятку до аварійного стану, направлено звернення до прокуратури, аби притягнути керівництво до відповідальності.
Та найбільше тривожить стан казарм фортеці, які перебувають на балансі департаменту економіки та розвитку інфраструктури міста. Біля їхнього підніжжя розташовані житлові будинки, і руйнівні процеси, що останнім часом активно відбуваються на пам’ятці, несуть загрозу не лише самій будівлі, але й життю людей. Комісія з питань ТЕБ та НС облдержадміністрації визнала загрозу виникнення надзвичайної ситуації техногенного характеру регіонального рівня, відповідні документи були надіслані в Державну службу України з надзвичайних ситуацій. Щоб запобігти лиху, лише на першочергові протиаварійні та консерваційні роботи потрібно близько 15 мільйонів гривень, які ми сподіваємося все-таки отримати з Держбюджету.
Загалом же для збереження, реставрації й ремонту пам’яток архітектури, розташованих на території заповідника, необхідно близько 90 мільйонів гривень.
– Приводів для оптимізму небагато – держава нас не надто балує своєю увагою…
– На жаль, це так. Ще 2008 року було виділено 7,5 мільйона гривень, за які велись роботи на десяти пам’ятках. У 2009-2010 роках коштів ні з Державного, ні з міського бюджетів не виділялося. Лише коли обвалилась частина стіни на Польській брамі, з Резервного фонду України було виділено 832 тисячі гривень на протиаварійні роботи.
І гадаю, всі чудово знають про долю виділених за дорученням Президента трьох мільйонів гривень на ліквідацію аварійного стану Нової Західної башти. З міського бюджету було виділено 562 тисячі гривень, за які споруджено тимчасовий дах і виготовлено проектно-кошторисну документацію. Реставраційні роботи почали, дах частково розібрали, а обіцяні Президентом гроші так і не надійшли. До речі, з міського бюджету було виділено 562 тисячі гривень, за які споруджено тимчасовий дах і виготовлено проектно-кошторисну документацію. Через невиконання розпорядження Кабінету Міністрів України із запланованих коштів у сумі 3015,8 тис.грн. з Державного бюджету надійшло лише 100 тис.грн. Реставраційні роботи, які були розпочаті в листопаді 2012 року, призвели до того, що тепер башта стоїть розкрита під снігом і дощем, руйнується, і не виключені повторні обвали. Нині ми намагаємося добитися від «Служби єдиного замовника» Хмельницької ОДА, яка була визначена розпорядником виділених коштів, бодай 100 тисяч гривень на відновлення тимчасового накриття башти.
Нам болить те, що і велося розслідування, і прокуратура розглядала цю справу, але ані до адміністративної, ані, тим більше, до кримінальної відповідальності нікого притягнуто так і не було – начебто вона сама по собі завалилася. А місто отримало величезні збитки – це ж не просто впав будинок, а зруйнувалась пам’ятка. Винуватці мали б бути притягнуті до відповідальності та компенсувати матеріальні й моральні збитки.
– Олександре Володимировичу, є така думка: можливо, й на краще, що реставраційні роботи на Новій Західній майже одразу припинилися. Адже тендер виграла будівельна організація, далека від реставрації. Це при тому, що претендували й спеціалізовані реставраційні організації, які призначили навіть нижчі розцінки на свої роботи. І вже на початку реставрації було очевидно, що підрядник неспроможний провести роботи якісно, тим паче лише за місяць, у мороз і сніг…
– Сьогодні насправді важко знайти професіоналів, котрі вміють працювати з каменем. Будівельники, які звичні до цегли, якось кладуть той камінь, але ж воно не має ні вигляду, ні міцності. Крім того, розчин має використовуватись спеціальний – вапняковий, і не одного року витримки, теперішні ж «реставратори» кладуть камінь на цемент. А цемент каменя не тримається, а по-друге, він натягує вологу. Тобто, є багато різних умов, яких дотриматись у сьогоднішніх реаліях дуже складно.
– У такому разі, чи поділяєте Ви думку директора історичного музею-заповідника Віктора Травінського, що краще взагалі припинити займатися відбудовою, а треба лише підтримувати задовільний стан пам’яток і ліквідовувати аварійні ділянки?
– Я дотримуюся думки, що, не маючи коштів на відновлення, необхідно зберегти хоча б те, що є. Але й для того, щоб провести консерваційні роботи, зробити укриття, теж потрібні значні кошти, оскільки обов’язково має бути проект, а проектні роботи дуже дорогі. В ідеалі було б відродити комунальне проектне бюро, таке, яке існувало за радянських часів, але знову ж таки на його утримання потрібні кошти. Нам також потрібна постійна група чи при музеї-заповіднику, чи при НІАЗі – 5-6 фахівців, котрі можуть взяти камінь і розчин й заробити вивал муру, або підмурувати, або зробити тимчасовий дах – тобто виконати незначні, але вкрай необхідні роботи. Враховуючи хронічні проблеми наших пам’яток, без таких людей неможливо обійтися.
Тобто, як не крути, справа охорони культурної спадщини впирається в гроші. А не буде грошей – не буде й спадщини.
ПАПЕРОВІ ВІЙНИ, ВІРТУАЛЬНІ ПЕРЕМОГИ…
– Олександре Володимировичу, але ж практика свідчить, що й там, де є вдосталь грошей, теж не обходиться без проблем. Я маю на увазі самочинне будівництво в охоронних зонах і відбудову втраченої історичної забудови, яка нерідко відбувається з порушеннями. Не дивно, що кам’янчани обурюються, коли на Татарській руйнуються дві пам’ятки, а на їхньому місці виростає 4-поверхова «Клеопатра», і, до речі, забудовник так і не виконав своєї обіцянки відбудувати завершення дзвіниці Катедри. Та й на Довгій далеко не всі будинки відповідають стилю кам’янецької садибної забудови, і так далі…
– На жаль, це справді так. Порушуються проекти, порушуються вимоги… Саме тому міський голова Михайло Сімашкевич і його перший заступник Григорій Горшунов мають на меті взяти під контроль усе, що відбувається на території заповідника і в історичних ареалах, і саме задля цього створено відділ з охорони культурної спадщини, а також прийнято опорний історико-містобудівний план у рамках Генерального плану міста.
– Як Ваш відділ бореться із цими явищами?
– Ми за цей рік провели моніторинг 52 об’єктів будівництва в межах історичних ареалів. За результатами виявлених порушень направили 30 листів-попереджень власникам будинків і споруд з вимогою про припинення самочинних будівельних робіт, надали два приписи фізичним і юридичним особам щодо усунення порушень законодавства при проведенні реконструкції існуючих будівель, направили 52 запити в інспекцію ДАБК у Хмельницькій області про проведення додаткової перевірки дотримання планувальних обмежень і містобудівних вимог, склали 11 протоколів про адмінпорушення, направили 8 звернень у Департамент культурної спадщини та культурних цінностей Міністерства культури України і 31 звернення в Управління культури, національностей і релігій Хмельницької ОДА про вжиття відповідних заходів до забудовників.
– Отже тепер, коли є відділ охорони культурної спадщини, чи означає це дієвий контроль за тим, хто і що будує в Старому місті?
– Головний контролер – це архітектор. Він несе персональну відповідальність за виконання забудовниками цього проекту. Однак позиція забудовників нерідко така: «Я плачу гроші – то і роблю так, як потрібно мені», і вони в процесі будівництва самовільно вносять зміни. На сьогодні повноваження нашого відділу – відстежувати і повідомляти про порушення, в крайньому разі – попереджати забудовника, але самого проекту ми не бачимо, і забудовник, згідно із законом, не зобов’язаний його показувати ні нам, ні міськвиконкому.
Ми можемо слідкувати, чи ведеться будівництво у відповідності до історико-містобудівного обгрунтування, і якщо бачимо порушення, повідомляємо державну інспекцію архбудконтролю, Міністерство культури, й вони дають припис привести у відповідність із проектом. Інспекція архбудконтролю, в разі порушень, штрафує.
– І що, були насправді випадки, коли когось зупинили?
– Так, були, і забудовники сплачували штрафи та змушені були вносити зміни в проекти. Наприклад, по Видрівці, 16, біля Водної башти, чоловік самовільно звів двоповерховий будинок з мансардою, тоді як у тому ареалі допускається лише один поверх з мансардою. Рішенням суду було визначено знесення другого поверху, і апеляційний суд підтвердив це рішення. Але рішення суду не виконується, і ми подали звернення до прокуратури на дії судових виконавців.
– Виходить, фактично вся ця паперова війна так і залишилась на папері? Як не вдалося зупинити й будівництво багатоповерхівки в охоронній зоні заповідника, на Пушкінській, 26… І такі випадки лише додають впевненості недобросовісним забудовникам – вони можуть робити, що заманеться, і то все зійде з рук.
– Це зовсім не так. Маємо недавній приклад: «Мрія козака», власник якої почав на території закладу самочинне будівниц-тво. Інспектор архбудконтролю
оштрафував його на 20 тисяч гривень, будівництво припинено.
– Але ж, даруйте, невеличка будівля за парканом – це зовсім не те саме, що чотириповерховий готель у центрі Старого міста…
– Річ у тому, що таке будівництво потрібно припиняти з самого початку, бо коли будівля вже стоїть – з цим нічого не зробиш, адже немає механізму, аби її ліквідувати. Бо навіть якщо є рішення суду про знесення незаконної забудови, господар сам цього не зробить. Має бути якась служба, яка проведе демонтаж і стягне з господаря за це кошти. А на сьогодні маємо те, що маємо: рішення суду є, а віз і нині там…
– Гадаю, Ви як людина, яка відає охороною культурної спадщини, знайомі з нещодавно створеним інтернет-ресурсом під назвою «Хроніка знищення Старого міста», де викладено чимало матеріалів, які звинувачують директора НІАЗу Василя Фенцура власне у цьому знищенні…
– Звісно ж, я читав ці публікації і розумію, що це вендета з боку декого з ображених архітекторів, котрі й самі мали відношення до низки помилок у реставрації, і від чиїх послуг місто відмовилося. Тому я вважаю, це швидше не «Хроніка знищення», а просто задоволення власних амбіцій.
ОДИН У ПОЛІ НЕ ВОЇН
– Олександре Володимировичу, чи відчуваєте Ви у собі сили й можливості ефективно охороняти пам’ятки Кам’янця-Подільського?
– Знаєте, один в полі не воїн. Потрібна підтримка. Підтримка від НІАЗу, від музею-заповідника, від міської влади – така, як вона тепер і є. І коли ще буде розуміння самих кам’янчан, що всі ці вимоги потрібні не нам, а тим людям, котрі прийдуть після нас, то я вважаю, що відділ впорається зі своїм завданням. Звісно, без фінансування всі наші потуги не дадуть потрібного результату. Міська влада, незважаючи на скрутну економічну ситуацію, виділяє кошти з міського бюджету на нагальні потреби, але цього надзвичайно мало. Зрозуміло, що без підтримки держави всі наші зусилля будуть марними.
